Огюст Еміль Фаґе (Auguste Émile Faguet; нар. 17 грудня 1847, Ла-Рош-сюр-ЙонЙого акт про народження (№ 223) у реєстрах народжень Ла-Рош-сюр-Йон (на той час Бурбон-Вандея) за 1847 рік. Акт про визнання зазначений у примітці на полях. — пом. 7 червня 1916, Париж (5 округ)Його акт про смерть (№ 1292) у реєстрі смертей 5-го округу Парижа за 1916 рік. — французький письменник і літературний критик.

Біографія Огюст Еміль Фаґе був народжений від Августини Емілі Робін, яка не мала професії, і через кілька місяців, 2 жовтня 1848 року, його визнав батько, Віктор Фаге (1812—1881). (1812—1881), який був професором у Пуатьє, переклав трагедії Софокла та написав кілька збірок віршів, зокрема вандейську хроніку у віршах «Беатрікс де Фонтенель».

Розпочавши навчання в Пуатьє, Еміль Фаге продовжив навчання в Ліцеї Шарлеманя в Парижі, а 1867 року вступив до Вищої нормальної школи. По закінченні його призначили професором у Пуатьє, потім він викладав у Ла-Рошелі, Бордо та Мулені. 1874 року він став агреже з літератури і викладав риторику в Клермон-Феррані. 3 листопада 1883 року він захистив у Сорбонні дві докторські дисертації з літератури. Перша, французькою мовою, про французьку трагедію XVI століття. Друга, латинською мовою, про ліричні вірші Пруденція.

Ставши доктором літератури, він повернувся до Ліцею Шарлеманя. Звідти перейшов на роботу до Ліцею Кондорсе, а потім до Жансон-де-Сайї, де працював до 1896 року. Обраний на заміну на факультеті літератури Сорбонни в 1890 році на посаду заступника професора французької поезії, він став повноцінним професором цієї кафедри у 1897 році. 15 лютого 1900 року його було обрано членом Французької академіїУ довідці про Еміля Фаґе є помилка щодо місяця народження (вересень замість грудня)..

У червні 1909 року, виходячи з Сорбонни, де він щойно провів іспит на здобуття ступеня бакалавра літератури, він невдало впав з тротуару. Поліцейські, які прибігли на місце події, доставили його додому на вулицю Монж, 59, де доктор Лукас-Шампіонньєр надав йому медичну допомогу. У нього була зламана колінна чашечка; кілька років тому з ним вже трапилася така ж неприємна пригода.

У 1916 році Фаґе одружився в Парижі із Сюзанною Травішон, але того ж року помер. Внаслідок Першої світової війни його наступником в Академії став політик Жорж Клемансо лише в 1918 році.

Похований на кладовищі Монпарнас (10 дільниця).

Літературна кар'єра

Друг Франциска Сарсе, він часто відвідував впливовий салон так званої «леді фіалок», Мадам де Луан, де потоваришував з критиком Жулем Леметром, якого він змінив у 1896 році в Journal des débats. Потім він співпрацював з численними газетами та періодичними виданнями, зокрема Cosmopolis (1896—1898), Le Gaulois, Le Matin, Le Soleil, Revue des deux Mondes, в якому написав серію портретів M де Сталь, Луї де Бональда, Жозефа де Местра, Revue bleue та Revue latine, які він редагував майже цілком, Revue de Paris, Revue encyclopédique, Revue des cours littéraires, Revue du palais, Comœdia, Conférencia, де він займався матеріалами про театр, історію, літературу та філософію. У 1910 році він став співавтором часопису Touche à tout.

Він написав велику кількість праць, які сформували цілі покоління студентів. Будучи дуже ерудованим, енергійним письменником із вільним стилем, він був водночас блискучим хроністом і тонким критиком, цікавився насамперед ідеями, а у своїй праці «Політики та моралісти XIX століття» проявив себе як тонкий психолог.

Фаґе опублікував такі праці з літератури: «Літературні дослідження XVI, XVII, XVIII і XIX століть», «Історія французької літератури», «Історія французької поезії (від Ренесансу до романтизму)», «Нотатки про сучасний театр», а також написав численні критичні дослідження про Корнеля, Лафонтена, Андре Шеньє, Вольтера, Гюстава Флобера, Жан-Жака Руссо, Ніцше. Оноре де Бальзаку він дорікнув (у 1887 році) за «… його ідеї провінційного нотаріуса та вульгарність його стилю»André Maurois, Prométhée ou la vie de Balzac, Hachette, Paris, 1965, 609.

Фаґе також є автором численних політичних праць: Політичні проблеми сучасності, Антиклерикалізм, Культ некомпетентності, Соціалізм, Пацифізм, Фемінізм, Лібералізм, Політичні питання, Порівняльна політика Монтеск'є, Руссо та Вольтера, а також філософські праці Читати Платона, читати Ніцше, «Соціальну роботу Французької революції».

Автор навчальних праць, таких як «Просте спрощення орфографії», «Мистецтво читання», «Читання красивих книг», «Літературне посвячення».

Французька академія нагородила його премією Монтьона в 1887 році та премією Віте в 1892 році. Він був офіцером Ордена Почесного легіону, нагородженим 17 жовтня 1912 року Жулем Леметром (і посвяченим у лицарі з 2 травня 1892 року). Обраний до Французької академії в 1901 році.

Справа Дрейфуса та Ліга французької батьківщини У часи справи Дрейфуса, як і критики Франсиска Сарсе та Жюль Леметр, художники Едгар Дега та Огюст Ренуар, письменники П'єр Луї та Фредерік Містраль тощо, він належав до Ліги французької батьківщини, поміркованого антидрейфусарівського товариства.

Відомий тим, що вважав Віктора Гюго нікчемним автором, попри його майстерне володіння римою та поетичною формою, можливо, саме у своєму антидрейфусарівському колі він і плекав власне неприйняття творчості Віктора Гюго.

Твори

La Tragédie française au XVIe siècle (thèse de doctorat — 1883) De Aurelii Prudentii Clementis carminibus lyricis (thèse de doctorat — 1883) Corneille (1885) La Fontaine (1889) Politiques et moralistes du XIXe siècle (1891) Voltaire (1894) Flaubert (1899) Questions politiques (1902) La politique comparée de Montesquieu, Rousseau et Voltaire (1902) Études littéraires (1903) Le Libéralisme (1903) Propos sur le théâtre (5 volumes) (1903—1910) En lisant Nietzsche (1904) Propos littéraires — Deuxième série (1904) Propos littéraires — Troisième série (1905) Simplification simple de l'orthographe (1905) Pour qu'on lise Platon (1905) L'anticléricalisme (1906), lire en ligne Propos littéraires — Quatrième série (1907) Musset des familles (1907) Le socialisme en 1907 (1907) Le Pacifisme (1908) Discussions politiques (1909) La démission de la morale (1909) Le Culte de l'incompétence (1910) Études littéraires - (1910) Propos littéraires — Cinquième série (1910) Madame de Sévigné (1910) Le Féminisme (1910) Rousseau penseur (1910) Vie de Rousseau (1910) Rousseau artiste (1910) Rousseau contre Molière (1910) En lisant les beaux livres (1911) Les amies de Rousseau (1912) L'Art de lire (1912) Monseigneur Dupanloup — un grand évêque (1914) Initiation philosophique (1918) Initiation littéraire (1918) Chansons d'un passant (1921) Histoire de la poésie française (de la Renaissance au romantisme) (11 volumes) (1923—1936)

I. Au temps de Malherbe ; II. De Malherbe à Boileau ; III. Précieux et Burlesques ; IV. Jean de La Fontaine ; V. Nicolas Boileau ; VI. De Boileau à Voltaire ; VII. Voltaire ; VIII. Les poètes secondaires du XVIIIe siècle (1700—1750) ; IX. Les Poètes secondaires du XVIIIe siècle (1750—1789) ; X. André Chénier ; XI. Au temps de la Révolution Les dix commandements (1926) (De l'amour de soi, De l'amour, De l'amour de la famille, De l'amitié, De la vieillesse, De l'amour de sa profession, De la patrie, De la vérité, Du devoir, De Dieu)

Примітки

Джерела

Christophe Charle, Dictionnaire biographique des universitaires aux XIXe et XXe siècles, Volume 1, La Faculté des Lettres de Paris (1809—1908), Éditions du CNRS, 1985. Dossier F 17 22251 et 20715 (pour son père) Déclaration de succession, archives de l'Enregistrement, Paris. Alphonse Séché, E. Faguet, Sansot, 1904. Dictionnaire de Biographie française. Victor Giraud, Moralistes français, Hachette, 1923. Victor Giraud, Les maîtres de l'heure, Hachette, 1911. A. Chaumeix, Discours de réception à l'Académie française, 1931. Henry Bordeaux, Portraits d'hommes, Plon, 1924. Jules Lemaître, Les contemporains, 1900 Jean Calvet, Visages d'un demi-siècle, Grasset, 1958 Cesare Goretti, Il liberalismo di Émile Faguet, Rivista internazionale di filosofia del diritto, 1949, 163. Acte de décès no 1292. Inhumation le 29 juillet 1916 au cimetière du Montparnasse, 10e division, 4e ligne ouest, sépulture no 8 Nord. La concession perpétuelle porte le no 40 BV 1916.

Посилання

Твори Émile Faguet Твори Émile Faguet, на сайті Gallica