Ілля́ Бори́сович Берхін (22 грудня 1908, Кричев [нині — Могилівська область, Білорусь] — 1992, Москва) — радянський історик. Доктор історичних наук (1957), професор (1961). Заслужений діяч науки РРФСР (1980).
Біографія Ілля Берхін народився 22 грудня 1908 року в Кричеві (нині — Могилівська область, Білорусь) у єврейській сім'ї.
Закінчив історичний факультет Московського державного університету імені М. В. Ломоносова; у 1937—1940 роках навчався в аспірантурі Московського державного педагогічного інституту. У 1940—1942 роках викладав у Курському та Молотівському університетах.
Під час німецько-радянської війни працював агітатором. Нагороджений орденом Червоної Зірки та медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.». У 1946 році був демобілізований.
У 1946—1950 та 1956—1989 роках працював в Інституті історії (з 1968 року — Інститут історії СРСР) Академії наук СРСР. У період 1950—1956 років викладав у МДІМВ МЗС СРСР.
Автор низки підручників та навчальних посібників, а також праць із теоретичних проблем історичної науки, питань історіографії, історії народного господарства, державного будівництва в СРСР, військової історії Росії та СРСР, а також класової боротьби в Росії у XIX — на початку XX століття.
Праці
«Розгром імперіалістичної інтервенції та внутрішньої контрреволюції в роки Громадянської війни (1918—1920)», М., 1958; «Військова реформа в СРСР 1924—1925 рр.», М., 1958; «Від держави диктатури пролетаріату до загальнонародної держави: (Іст. нарис)», М., 1963; «Основні етапи розвитку радянського суспільства», М., 1967; «Економічна політика Радянської влади», М., 1970; «Історична битва за мир: Історія Брестського миру в працях В. І. Леніна», М., 1976; «Перша радянська конституція: (Основний закон РРФСР) 1918 р.», М., 1988.
Примітки