Шведсько-югославські відносини (, , , , ) — історичні двосторонні відносини між Швецією та колишньою Югославією (як Королівством Югославія у 1918—1941 роках, так і комуністичною Югославією в 1945—1992 роках).
Історія У жовтні 1921 року Шведське королівство призначило Ейнара аф Вірсена першим своїм посланником у Югославії з осідком у Бухаресті, який вступив на посаду з 1 січня 1922 року.
1936 року у Стокгольмі відкрилася югославська дипломатична місія. Незважаючи на окупацію та знищення Югославії у квітні 1941 року, вона продовжила свою діяльність як одна з дипмісій югославського уряду у вигнанні. Однак югославсько-шведські відносини під час Другої світової війни дуже втратили на інтенсивності, притаманній довоєнному періоду. Хоча Швеція офіційно не визнала Незалежну Державу Хорватія, вони підтримували взаємні економічні зв'язки. Наплив югославських біженців прокомуністичної спрямованості до Швеції поступово призвів до ворожнечі з югославською дипмісією. Таким чином, запеклий громадянський конфлікт, який вирував у Югославії, перекинувся і на Швецію, хоча й у набагато м'якшому вигляді. Крім того, з 4268 чоловіків із Югославії, переважно сербів, яких нацисти інтернували на примусові роботи в Норвегії, 2396 загинули в німецьких таборах, а 120 Швеція прийняла як югославських біженців. Сприятливі взаємини асоціації «Вільна Югославія» та шведських лівих партій заклали підвалини югославсько-шведських відносин після 1945 року.
Упродовж Холодної війни і Швеція, і Югославія відмовлялися офіційно вступати до військових альянсів, як-от НАТО або ОВД. Проте обидві держави розвинули свої відносини з НАТО. Швеція віддавала перевагу формальному військовому нейтралітету, солідаризуючись із сусідньою нейтральною Фінляндією, а Югославія після розколу Тіто-Сталіна 1948 року опосередковано асоціювала себе з НАТО через Балканський пакт у «період Інформбюро».
Разом з іншими нейтральними та неприєднаними країнами Європи Югославія і Швеція розглядали розвиток відносин між різними європейськими державами як спосіб послабити напруженість часів Холодної війни та сприяти розрядці, особливо через НБСЄ.
10 лютого 1971 року два хорватські націоналісти приблизно на 24 години захопили консульство Югославії у Гетеборзі, вимагаючи звільнити хорвата з югославської в'язниці. 11 лютого вони здалися, поставши перед шведським судом.Dagens Nyheter 11/2/1971 7 квітня 1971 року у посольстві СФРЮ у Швеції в Стокгольмі хорватські терористи, пов'язані з незалежницьким рухом, смертельно поранили югославського посла Владимира Роловича. 15 вересня 1972 року з метою домогтися звільнення ув'язнених за вбивство цього посла шістьох хорватів інші троє хорватів викрали в аеропорту Мальме пасажирський літак рейсу 130 Scandinavian Airlines System. Теракт увінчався успіхом. Викрадачі та звільнені ними однодумці безперешкодно відлетіли в Іспанію, де були затримані, діставши в умовах режиму Франциско Франко радше символічне ув'язнення, більше схоже на захист їхніх життів.
10 листопада 1978 року уряд Швеції та уряд Соціалістичної Федеративної Республіки Югославія підписали угоду про взаємний захист інвестицій.Yugoslavia — Sweden BIT (1978)
Швеція відіграла помітну роль у міжнародній та європейській реакції на югославську кризу, югославські війни та безпосередні наступні події. Швед Карл Більдт обіймав посади Спеціального посланника ЄС у колишній Югославії, Високого представника у Боснії і Герцеговині та Спеціального посланника ООН на Балканах. Шведський суддя Крістер Телін обіймав посаду ad litem у Міжнародному трибуналі щодо колишньої Югославії. Понад 100 000 біженців від війни в Югославії обрали Швецію своєю новою домівкою і чимало з них сприймаються як приклад успішної інтеграції.
Див. також Міжнародні відносини Швеції Міжнародні відносини Югославії Вступ Швеції до Європейського Союзу Відносини Югославія — Європейські спільноти Хорватсько-шведські відносини
Примітки
Посилання