Роберт Джей Ліфтон (; , Нью-Йорк, Нью-Йорк (штат) — , Труро, Массачусетс) — американський психіатр і письменник, знаний головно дослідженнями психологічних причин і наслідків воєн і політичного насильства, а також своєю теорією реформування мислення. Стояв біля джерел психоісторії.
Біографія Народився 1926 року у Брукліні, штат Нью-Йорк, в сім'ї бізнесмена Гарольда А. Ліфтона та Сіел Ліфтон, до шлюбу Рот. 1942 року вступив до Корнелльського університету у 16 років. 1944 року прийнятий до Нью-Йоркського медичного коледжу, який він закінчив 1948 року. Проходив інтернатуру в Єврейській лікарні Брукліну та психіатричну ординатуру в Медичному центрі Даунстейт у Брукліні у 1949—1951 роках.
У 1951—1953 роках служив психіатром у ПС в Японії та Кореї, де у нього виник інтерес до війни та політики. Працював викладачем і дослідником у Вашингтонській школі психіатрії Гарвардського університету та Коледжі кримінального правосуддя імені Джона Джея, де сприяв заснуванню Центру вивчення насильства над людьми.
1952 року одружився з дитячою письменницею Бетті Джин Кіршнер, у них було двоє дітей. Дружина померла в Бостоні 19 листопада 2010 року від ускладнень, спричинених пневмонією. Ліфтон захоплювався коміксами, він опублікував дві книги гумористичних коміксів про птахів.
Був членом Collegium International, організації лідерів з політичним, науковим й етичним досвідом, метою якої є запропонувати нові підходи до подолання перешкод на шляху до мирного, соціально справедливого та економічно сталого світу. 2012 року нагороджений почесним ступенем від Нової школи.
Помер у Труро, штат Массачусетс, 4 вересня 2025 року у 99 років.
Веллфітська психоісторична група Протягом 1960-х років Ліфтон разом зі своїм наставником Еріком Еріксоном й істориком Брюсом Мазлішем з Массачусетського технологічного інституту створив групу для вивчення історії із застосування методів психології та психоаналізу. Зустрічі проходили в будинку Ліфтона у Веллфліті, штат Массачусетс. Група психоісторії Веллфліта, як її стали називати, зосереджувалася переважно на психологічних мотивах війни, тероризму та геноциду в новітній історії. 1965 року вони отримали фінансування від Американської академії мистецтв і наук для створення психоісторії як окремої галузі наукових досліджень. 1975 року вийшли друком підсумки їхніх досліджень у збірнику статей «Explorations in Psychohistory: The Wellfleet Papers». На роботу Ліфтона в цій галузі глибоко вплинули дослідження Еріксона про Гітлера й інших політичних діячів, а також занепокоєння Зигмунда Фройда масовими соціальними наслідками глибоко вкорінених потягів, зокрема ставлення до смерті.
Дослідження реформи мислення З 1953 року опитував американських військовослужбовців, які потрапили в полон під час Корейської війни, а також священників, студентів і вчителів, які перебували у в'язницях Китаю після 1951 року. Окрім інтерв'ю з 25 американцями та європейцями, Ліфтон опитав 15 китайців, які втекли після впровадження у місцевих університетах індоктринаціїA. L. Wilkes, Knowledge in Minds, p. 323, Psychology Press, 1997 .
На основі цих досліджень 1961 року вийшла книга Ліфтона «Реформа мислення та психологія тоталізму: дослідження „промивання мізків“ у Китаї». У ній досліджувалися методи примусу, які використовувалися в Китайській Народній Республіці. Він описав цей процес як «реформу мислення», або «промивання мізків», хоча віддавав перевагу першому терміну. У книзі з'явився термін «кліше, що припиняє роздуми». Ліфтон дійшов висновку, що після повернення військовополонених до США їхнє мислення поверталося до норми, всупереч поширеному уявленню про «промивання мізків» як таке, що призводить до постійних змін. Перевидання 1989 року вийшло у видавництві University of North Carolina Press.
Дослідження жертв війни і воєнних злочинів Написав три монографії, що розкривають суть психологічного пристосування людей, які опинилися у важких умовах воєнного часу: «Смерть у житті: ті, хто вижили у Хіросімі» (; 1967), «Додому з війни: ветерани В'єтнаму — ні жертви, ні кати» (; 1973) та «Нацистські лікарі: медичні вбивства та психологія геноциду» (; 1986). На підставі досліджень Ліфтон дійшов висновку про те, що жертви всіх цих страшних подій у їхньому житті, випробували на собі найважчі види патологій, які у мирний час виникають від почуття страху та тиску, що походить від сучасного суспільства.
Дослідження Ліфтона, що стосуються поведінки людей, які вчинили особисто або колективно воєнні злочини, привели до висновку про те, що людська природа не є за своєю суттю жорстокою, і лише окремі психопати здатні вчиняти звірства, не відчуваючи при цьому серйозного емоційного потрясіння. Також він з'ясував, що скоєння такого роду злочинів не вимагає від індивіда наявності якогось неповторного ступеня злобності або психічного захворювання, і цілком може статися при виникненні певних умов (випадкових або навмисних), який Ліфтон позначив як обставини, що викликають звірство" (). Насамперед Ліфтон звернувся до глибокого вивчення нацистських лікарів, намагаючись зрозуміти, як професійні медики спробували обґрунтувати свою участь у Голокості від перших днів існування програми Т-4 до таборів смерті.
Після проведення досліджень, пов'язаних з атомним бомбардуванням Хіросіми і В'єтнамською війною, Ліфтон дійшов висновку, що багато людей, які вижили в цих подіях, стали свідками безлічі смертей і руйнувань і зазнали розпаду особистості, через деякий час могли повернутися в колишній емоційно-стійкий стан відсутності відчуття сьогоднішнього дня та комплексу провини. 2005 року в автобіографії «My Life So Far» Джейн Фонда описала роботу Ліфтона і його колег , Хаїма Шатана і Сари Гейлі з ветеранами В'єтнаму, як «невтомну і чуйну».
1975 року вийшла телеадаптація BBC книги Ліфтона «Смерть в житті». Документальний фільм «Померти, жити. Ті, хто вижив у Хіросімі» сценариста і режисера Роберта Васа вийшов в ефір 6 серпня 1975 року. У рецензії «Нью-Йорк таймс» Джон Леонард написав: «Я не хотів дивитися це цілу годину. […] Здавалося, що тонкощі книги доктора Ліфтона затьмарели нагромадження зображень, які мали на меті шокувати і гарантовано шокували».
Один із перших став влаштовувати терапевтичні дискусійні групи, де фахівці в галузі психіатрії могли зустрітися та наживо поспілкуватися з ветеранами В'єтнамської війни. Разом з Неффом зміг домогтися включення посттравматичного стресового розладу до діагностичного та статистичного посібника з психічних розладів. 1969 року його книга «Смерть у житті: що вижили у Хіросімі» отримала Національну книжкову премію в номінації «Наука, філософія і релігія». National Book Foundation. Retrieved 2012-03-05..
Теорії тоталізму Поняття «тоталізм» Ліфтон вперше використав у монографії «„Виправлення мислення“ і психологія тоталітаризму: Дослідження „промивання мізків“ в Китаї», за якими розуміються ідеологічні рухи й організації, які прагнуть встановити всебічний (тотальний) контроль над усіма сторонами життя людини, включно з поведінкою та мисленням. Причому його підхід відрізнявся від теорії тоталітаризму тим, що його можна застосовувати до ідеології груп, які не мають влади в державі.
На думку Ліфтона, такі групи завжди зазнають поразки, оскільки, завдаючи шкоди окремій особистості або суспільству, слідують передбачуваній загальній схемі. Він виділяє два ключові мотиви в тоталістських рухів: страх і заперечення смерті. Ліфтон зазначає, що вони прямують для скоєння насильства над цапами-відбувайлами — іншими групами та спільнотами, що оголошуються носієм загрози для виживання. Крім того, вселяється страх суспільних змін.
У подальших дослідженнях Ліфтон зосередив свою увагу на типах змін, яким тоталізм протистоїть і які він позначив поняттям «різноманітне самоврядування». У «„Виправлення мислення“ і психологія тоталітаризму: Дослідження „промивання мізків“ у Китаї» він зазначав, що розвиток «постійно змінюється і багатогранної особистості» є хорошим знаком у сучасних суспільствах, а психічне здоров'я наразі вимагає «безперервного пошуку та особистісного досвіду», які вимагає вирощування нового гнучкого суспільства, готового відмовитися або звузити вплив попередніх культур і традицій.
Критика сучасної війни та тероризму Після своїх досліджень жертв атомного бомбардування Хіросіми Ліфтон почав виступати проти ядерної зброї, стверджуючи, що ядерна стратегія та воєнна доктрина зробили масовий геноцид звичайним явищем. І, не як суворий пацифіст, Ліфтон виступав з різкою критикою ведення воєнних дій США у В'єтнамській та Іракській війнах, вважаючи, що вони були спричинені ірраціональними й агресивними особливостями американської політики, що рухаються почуттям страху.
Про етнічні чистки в Боснії та Герцеговині Ліфтон 1993 року говорив такToledo Blade, «Slavic Horror Termed Genocide» 28 February 1993.:Те, що відбувається там [у Боснії], заслуговує використання слова «геноцид». Здійснюються спроби систематично знищити цілу групу. Сербські націоналісти визначили це «етнічними чистками». Це означає масове вбивство, масове переселення, і по суті це геноцид.Приділив велику увагу тероризму як нової великої загрози, пов'язаної з поширенням ядерної та хімічної зброї, поряд з тотальними ідеологіями. Водночас виступав з критикою політики «війни з тероризмом», вважаючи її у тому вигляді, в якому вона провадилася помилковою та небезпечною спробою «знищити все тендітне». У своїй книзі 1999 року «Знищити світ, щоб його врятувати» апокаліптичну терористичну секту «Аум Сінрікьо» назвав попередником «нового глобального тероризму».
Виступи 2003 року брав участь у документальному фільмі «Втеча від смерті», який досліджує зв'язок між людським насильством і страхом смерті, як частиною підсвідомих впливів. 2006 року з'явився у документальному фільмі про культи на каналі History «Розшифрування минулого» разом зі своїм колегою-психіатром Пітером А. Олссоном2006, History Channel, «Decoding the Past».
«Cults: Dangerous Devotion»: Scholars and survivors discuss the mystery of cults. (120 min). History. (PG/TV-PG). 18 травня 2008 року виступив з промовою на церемонії вручення дипломів у Стоунгілл-коледжі, де його ушанували почесним ступенем доктора літератури, та обговорив очевидний «синдром наддержави», який переживають США в сучасну епоху.
Нагороди
1987: Національна єврейська книжкова премія в категорії «Голокост» за книгу «Нацистські лікарі: медичні вбивства та психологія геноциду»
Бібліографія
; Reprinted, with a new preface: University of North Carolina Press, 1989 (Online at Internet Archive). Death in Life: Survivors of Hiroshima, Random House (New York City), 1968. Revolutionary Immortality: Mao Tse-Tung and the Chinese Cultural Revolution, Random House, 1968. Birds, Words, and Birds (cartoons), Random House, 1969. History and Human Survival: Essays on the Young and the Old, Survivors and the Dead, Peace and War, and on Contemporary Psychohistory, Random House, 1970. Boundaries, Canadian Broadcasting Corporation (Toronto), 1969, published as Boundaries: Psychological Man in Revolution, Random House, 1970. Home from the War: Vietnam Veterans—Neither Victims nor Executioners, Simon & Schuster (New York City), 1973. (With Eric Olson) Living and Dying, Praeger, 1974. The Life of the Self: Toward a New Psychology, Simon & Schuster, 1976. Psychobirds, Countryman Press, 1978. (With Shuichi Kato and Michael Reich) Six Lives/Six Deaths: Portraits from Modern Japan (originally published in Japanese as Nihonjin no shiseikan, 1977), Yale University Press (New Haven, CT), 1979. The Broken Connection: On Death and the Continuity of Life, Simon & Schuster, 1979. (With Richard A. Falk) Indefensible Weapons: The Political and Psychological Case against Nuclearism, Basic Books (New York City), 1982. The Nazi Doctors: Medical Killing and the Psychology of Genocide, Basic Books, August 2000 (first edition 1986). The Future of Immortality and Other Essays for a Nuclear Age, Basic Books, 1987. (With Eric Markusen) The Genocidal Mentality: Nazi Holocaust and Nuclear Threat, Basic Books, 1990.