Габріе́ле Крьо́хер-Ті́деманн (; 18 травня 1951, Ціґендорф, Мекленбург, Німецька Демократична Республіка — 7 жовтня 1995) — західнонімецька терористка, членкиня ліворадикальних терористичних організацій «Рух 2 червня» та «Фракція Червоної Армії» (RAF).

Життєпис

Ранні роки Народилася і виросла на території Німецької Демократичної Республіки в сім'ї німця, засудженого за антикомуністичні погляди. Після звільнення, на початку 1960-х років сім'я переїхала до Федеративної Республіки Німеччина, де Габріеле проживала з батьком, що працював викладачем у Гютерсло, і відвідувала тамтешню гімназію.

Після акції протесту проти німецького філософа Теодора Адорно, під час якої три студентки у квітні 1969 року оголили груди, Тідеманн стала лідеркою аналогічної акції на початку липня того ж року, в результаті чого їй довелося змінити школу.

Після закінчення гімназії Бавінк у Білефельді вивчала політологію та соціологію в університеті Бохума, де розвила контакти з лівими радикальними активістами Рурської Червоної армії. Незабаром Тідеманн перевелася до Вільного університету Берліна, де брала активну участь у житті комуни і працювала в різних ліворадикальних колах, серед яких познайомилася з майбутнім чоловіком і одним з ключових фігур «Центральної ради мандрівних гашишних повстанців» — Норбертом Крьохером. З моменту шлюбу Габріеле використовувала ім'я Ґабі Крьохер.

Терористична діяльність

Перший арешт Радикалізація поглядів Тідеманн відбулася під час її контакту з Рурською Червоною армією. З 1971—1972 років вона переховувалася і брала участь у пограбуваннях банків. Разом з Норбертом Крьохером, Ральфом Рейндерсом та Інгрід Зіпманн взяла участь в утворенні організації «Рух 2 червня». У 1973 році Тідеманн поцілила в поліцейського в Бохумі, намагаючись уникнути арешту, проте все одно була заарештована і засуджена до восьми років ув'язнення за замах на убивство.

Вже за два роки терористку звільнили в обмін на викраденого «Рухом 2 червня» німецького політика Петера Лоренца. 27 лютого 1975 року Тідеманн, разом з іншими ув'язненими західнонімецькими терористами Вереною Беккер, Інгрід Зіпманн, Рольфом Гайслером і Рольфом Поле, була звільнена і 3 березня в супроводі іншого німецького політика, Генріха Альбертца, вилетіла до Південного Ємену. Повідомлялося, що спочатку Тідеманн відмовлялася від звільнення і погодилася лише після телефонної розмови з Рольфом Поле, якому дозволили подзвонити їй у в'язницю.

Крьохер-Тідеманн звинувачувалася у причетності до захопленні заручників у штаб-квартирі ОПЕК у Відні 21 грудня 1975 року, під час якого вона взяла псевдо «Надя». Згідно зі свідченнями очевидців, вона застрелила поліцейського Антона Тіглера та іракського співробітника ОПЕК Алаа Хасана Хафалі, однак її так і не засудили.

Другий арешт 20 грудня 1977 року Крьохер-Тідеманн була заарештована вдруге. Разом з Крістіаном Меллером, терористку заарештували швейцарські прикордонники після перестрілки у Фаї на французькому кордоні, під час якої двоє офіцерів отримали серйозні поранення. Під час арешту поліція вилучила частину викупу за раніше викраденого австрійського промисловця Вальтера Міхаеля Палмера.

30 червня 1978 року вона була засуджена до п'ятнадцяти років ув'язнення за замах на убивство. Судовий процес у замку Прунтрут, що проходив з посиленими заходами безпеки, став резонансним у ЗМІ. Зокрема й через те, що під час процесу в будівлі суду в Берні вибухнула бомба. Оскільки на той час у Швейцарії не було в'язниць суворого режиму для жінок, кантон Берн побудував спеціальне крило в жіночій в'язниці в Гіндельбанку спеціально для Крьохер-Тідеманн. Там вона марно намагалася домогтися поліпшення умов утримання, оголосивши голодування.

У 1986 році Крьохер-Тідеманн планувала вийти заміж за цюрихського журналіста та письменника Яна Моргенталера, що, згідно з тодішнім швейцарським законодавством, надало б їй громадянство і, таким чином, унеможливило б її екстрадицію до Німеччини. Однак міська рада Цюриха заборонила укласти шлюб, посилаючись, зокрема, на те, що оскільки партнерство у в'язниці неможливе, шлюб, відповідно, також.

Після відбуття двох третин свого ув'язнення Тідеманн екстрадували до Німеччини в грудні 1987 року, де надалі вона відбувала решту свого терміну. 3 листопада 1989 року вона постала перед Кельнським судом за звинуваченням у подвійному вбивстві під час захоплення заручників в офісі ОПЕК. 22 травня 1990 року її було виправдано, оскільки, на думку суду, незважаючи на усі докази, її участь у вбивстві не була доведена з упевненістю.

Вирішальним фактором для виправдання, ймовірно, стали також свідчення тодішнього міністра внутрішніх справ Вернера Майгофера про те, що Крьохер-Тідеманн, згідно з даними розвідки, під час теракту все ще перебувала у Ємені.

Звільнення і смерть Крьохер-Тідеманн звільнилася у 1991 році. Вже у в'язниці вона відмовилася від тероризму і розлучилася з Норбертом Крьохером.

У 1992 році їй діагностували рак, вона перенесла кілька операцій і померла 7 жовтня 1995 року у віці 44 років. З 1996 року вся її письмова спадщина 1975—1995 років зберігається в Міжнародному інституті соціальної історії в Амстердамі під назвою «Документи Ґабі Тідеманн».

Примітки