Стефан Миколай Браницький (, бл. 1640 Браниці, Малопольща — 6 червня 1709 Білосток) — польський шляхтич, граф Браниці, Тикоцина, Ратно і Рущини, воєвода підляський (від 1703), стольник великий коронний (від 1688), староста стопницький, більський, бранський (1683), ратненський і коросненський (1673). Був представником магнатського роду Браницьких гербу «Гриф». Активний учасник політичного життя Речі Посполитої наприкінці XVII — на початку XVIII століття.
Жииттєпис Народився в родині стольника великого коронного Яна Клеменса Браницького та Александри Катажини Чарнецької, дочки Стефана Чарнецького. Шлюб Стефана з Катажиною Сапєгою герба «Лис» (1674—1720), дочкою гетьмана великого литовського Казимира Яна Сапєги, укладений 1686 року, зміцнив позиції роду. Подружжя мало п'ятеро дітей, серед яких найвідомішим став єдиний син Ян Клеменс (1689—1771), останній чоловічий представник грифської гілки Браницьких. Інші діти були дочками, які вийшли заміж за представників інших магнатських родів.
Освіту та кар'єру Стефан розпочав у королівському дворі, де обіймав початкові посади. Його ранні роки припали на період «Потопу» (шведської навали 1655—1660), коли родинні маєтки на Підляшші, зокрема Білосток і Тикоцин, зазнали руйнувань.
Браницький активно брав участь у парламентському житті Речі Посполитої. У 1683 році був членом Конституційного сейму від воєводства сандомирського. 5 липня 1697 року підписав у Варшаві маніфест на підтримку вільних виборів, скликаючи шляхту на з'їзд для захисту прав Речі Посполитої від зовнішніх загроз, зокрема від Московії. Брав участь у Віденський битві та під Будзяком, за що король Ян III Собеський нагородив його титулом коронного стольника. У січні 1702 року підписав акт примирення Великого князівства Литовського. У 1688 році став жертвою політичних інтриг. Браницького викрала задунайська шляхта, чиї землі були конфісковані царем, а староство кросненське мало слугувати притулком для вигнанців. У 1692 році він отримав майнові права на Білосток від короля Яна III Собеського та збудував там бароковий палац на місці існуючого оборонного маєтку. У 1703 році Браницький обійняв посаду воєвода підляського — одну з найпрестижніших у коронних землях, що підкреслювало його статус. Був комісаром у справах претензій курфюрста Бранденбурзького, страхування Ельблонга та розмежування Підляського воєводства. Під час Північної війни (1700—1721) підтримував Станіслава Лещинського, через що у 1704—1708 роках емігрував до Гданська, а маєтки зазнати спустошень від коронного війська. Повернувся лише 1708 року.
Стефан Браницький помер у 1709 році (за даними Несецького, у 1716 році) та був похований у церкві Святих Петра і Павла в Кракові, де встановив надгробок своїм батькам.
Примітки
Джерела Adam Boniecki: Herbarz polski: Wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach… T. 2. 1985, s. 104. Kazimierz Piwarski: Branicki Stefan Mikołaj. [W:] Polski Słownik Biograficzny. T. 2. Kraków, 1936, s. 411.