Ра́тне (Ратно, ) — селище на Волинському Поліссі (над річкою Прип'ять).
Адміністративно входить до Ковельського району Волинської області.
Центр Ратнівської селищної громади, до 2020 року — районний центр.
Через Ратне проходить автомагістраль () Доманове — Тереблече.
Назва
Назва Ратного пішла від війська «Рать», яке колись стояло на місці теперішнього населеного пункту. Можливо походить також від слова «Ратиці», що пояснювало Історичний Герб, на якому зображений Кабан. Кабан у геральдиці символізує мужність та безстрашність.
Покровитель Покровителем міста з давніх-давен вважається Святий пророк Ілля, на честь якого городяни у 1565 році збудували Іллінський православний Собор і щорічно в день Святого Пророка Іллі влаштовувався великий ярмарок на майдані перед Іллінським Собором.
Період Галицько-Волинського князівства (1199 - 1340) За археологічними даними, Ратне виникло наприкінці XI ст.. Вперше згадується наприкінці XII ст..
В давньоруських документах воно згадується під різними назвами — «Ратное», «Ратно», «Ратев», «Ратинь».
Під час татаро-монгольської навали військо Батия захопило Волинь. Один з його загонів підійшов до Ратного. Жителі міста мужньо зустріли ворога і завдали йому нищівного удару. Але нові загони татар приступом взяли Ратне і, як свідчить літописець, «вчинили багато лиха християнам».
В період занепаду Галицько-волинського князівства Ратне, разом з іншими територіями Волині, належало князю Юрію II Болеславу Тройденовичу, правнуку короля Данила Галицького по материнській лінії, сину мазовецького князя Тройдена I і його дружини Марії Юріївни (дочки короля Юрія I Львовича).
Період Королівства Польського (1317 - 1569) В 1340-1370 роках, після смерті Юрія II, польський король Казимир III Великий врізався в Галицько-Волинське князівство "Ратенським клином" вздовж річки Прип'ять на схід аж до "города" Ветли. Таким чином, вузькою смугою малодоступних територій, він відрізав Литву від Волині та здобув доступ до водного шляху - річки Дніпро.
У договорі щодо розмежування польських та литовських володінь на Волині 1366 року між польським королем Казимиром III Великим і руськими/литовськими князями - Ратне вказане у переліку міст, які відходили до Польщі.
У XIV – 1-й половині XV ст. Ратне було центром Ратенського князівства (княжив, зокрема, Федір Ольгердович).
Період Речі Посполитої Місто в XV–XVI ст. складалося з замку та неукріпленої частини (з гарнізоном до 30-ти осіб).
15 жовтня 1432 Великий князь Литовський Сигізмунд Кейстутович у грамоті визнав зверхність польського короля Ягайла над собою та відступав Польщі Подільську землю та спірні волинські прикордонні округи з центрами в містах Олесько, Ратне, Ветли, ЛопатинГрушевський М. Історія України-Руси. — Т. IV. — С. 207..
Таким чином з 1432 року була приєднана до сусідньої Холмської землі, утворивши разом з навколишніми землями відомий в науці «любомльсько-ратненський» клин коронних земель. Ратне залишалось деякий час центром повіту. Після цього Ратне стало «негородовим староством» (королівська вертикаль влади). Одночасно в Ратному діяли власне міські органи самоуправління.
У 1440 році Ратне отримало магдебурзьке право, від того часу користувалося власною печаткою з гербом. Разом із магдебургським правом - отримало дозвіл на проведення щорічного ярмарку (торги відбувалися по вівторках).
З 21 серпня 1433 по 1441 рік за Королівським привілеєм короля Владислава Ягайло місто належало князям Сангушкам. Сангушки отримали Ратне з метою заселити розорені землі та почати платити королю щорічні податки (данину медову). 20 травня 1441 року король відібрав в Сангушків затно за "озброєний наїзд на замок Ратно та Коширський повіт".
Отже в 1441 році Ратно перейшло за 1000 угорських злотих до старости холмського Дерслава з роду Ратвіанів.
У 1512 р. частину населення Ратного становила замкова і фільваркова людність, яка не вносилась ні в поборові реєстри, ні в люстрації. Перелік «замкової челяді» містить інвентар Ратненського замку : воротар (отримував плату 2 гривні), ключник (2 гривні), слодовник (2 гривні), кухарка (4 злотих), 3 сторожі (по 1 гривні), майстер сіток (8 злотих). В цьому ж переліку значиться «двірник з дружиною на фільварку» — 2 гривні. Вказано також, що «інші слуги замкові», які кіньми служать, отримують 8 злотих, і які без коней, тобто пішо, 4 злотих. Скільки їх було, в інвентарі не зазначено.
Принаймні з 1519 р. Ратно було центром Ратенського староства, що підтверджується листом короля Сигізмунда І Старого: «Чули ми, що Якуб Секлюцький, староста Ратенський, змушує православні церкви до сплати більшої данини, ніж мала б з них бути, по копі грошей від кожної церкви; з огляду на тяжке становище церков, скасовуємо цю постанову, однак застерігаємо, що й надалі за ними залишається складання почти на Великдень, по одній овечій шкурі, по одному грошу й по дзбану вареного меду».
В 1537 році право власності на Ратно перейшло від князів Сангушків до короля Польщі.
У 1556 р. ратненці обробляли 15 ланів і 7 городів, 1565—1570 рр. — 24 лани і 5 городів, у 1592 р. — 19 ланів і 7 городів, 1661 р. — 15 ланів і 6 городів.
В Ратне знаходась корчма - її, як правило, орендували євреї.
До найбіднішої категорії жителів Ратна належали коморники, які сплачували чинш у розмірі 1-го гроша і «лазебного» — півтори гроші (в той час, коли господарі міських будинків, яких відносимо до середнього прошарку, платили по 3 гроші одного і іншого податку). Коморників згідно з даними інвентарів та люстрацій нараховувалось:
1556 р. 25 осіб, 1565 р.— 43 особи, 1570 р. — 33 особи, 1592 р. — 33 особи.
Поборовий реєстр 1564 р. вказує, що в Ратному «від 71 ремісника сплачували по 4 гроші і від 17 перекупнів солі по 6 грошів, від попів по 2 флорини, від млина 12 грош, від євреїв по 60 флоринів». Відтак, торгово-ремісниче населення Ратна в середині XVI ст. нараховувало понад 500 осіб або близько 35 % від загальної кількості мешканців, що було звичним для невеликих міст того періоду (при цьому ремісників було в 4 рази більше, аніж торговців). Меншу частину населення Ратна становили господарі, які «сиділи на ланах», тобто займалися сільським господарством. Це підтверджують, зокрема, дані люстрацій і інвентарів про землеволодіння міщан.
В 1565 р. у Ратному було щонайменше три сім'ї, які займалися млинарством, оскільки під містом в XVI — XVII ст. було 3 водяні млини: "Йоськів", "Войцехів" і "Андріїв".
В люстрації 1565 р. вказано, що "служкове, які прислуговують до замку, мають свої маєтності при місті або в місті здавна, як доми, так і городи, а самі, тому що їх переселено від міста, мешкають у селі, названому Здомиське або Мелехи, де здавна дворищ є сім, а людей на них розмножилось вже досить.
Протягом другої половини XVI ст. кількість населення Ратна зросла, що свідчить про стабільність в соціально-економічному розвитку міста в цей період. До містечка Ратно належали села Гірники і Комарово.
Загалом же Ратенському староству підпорядковувалось 20 сіл з їх доходами з корчм, мостів та млинів.
В XVI ст. - XVII ст. за національною ознакою більшість міщан можна віднести до місцевого українського населення. Про це свідчить той факт, що найпоширенішими іменами і прізвищами (прізвиськами) в середовищі міських жителів, були такі, які традиційно побутували в українців: Данило Климович, Павло Кушнір, Івасько Ковальович, Іван Ладанович, Пашко Турович, Прокоп, Микита, Іван Книш, Матвей, Тимко, Хоць. Такі ж імена і прізвища поширені були також і серед селянства. Поруч згадуються 14 імен і прізвищ польського походження: Францішек, Станіслав, Мисковський, Юрковський, Паньковський, Антоновський і ін. Крім того, в місті впроживало 9 сімей євреїв: Бурко, Сахно, Левко, Зелько Смойлович, Зельман, Якуш, Гидель, Мордиш, Мойсей.
Привілеєм від 1615 р. виданого місту підтверджувалось право костелу в Ратно виробляти горілку і шинкувати нею. Цей привілей мав ціллю фінансову підтримку костелу для фінансування школи і лікарні при ньому.
В 1635 році відомі наступні назви вулиць міста: Занітецька, Засторонецька. В цей час бургомістром Ратного був Грицько Турмин.
В першій половині XVII ст. кількість населення поступово зменшується під впливом подій середини-другої половини XVII ст. Наслідком національно-визвольної революції, російсько-польської війни, Руїни було спустошення і обезлюднення значної частини українських земель, що не обійшло й Ратненщини. Так, 24 вересня 1648 р. Павло Ян Сапєга повідомляв із Ратного, що «навколо бродить немала купа … здрайців козаків»; в цьому ж році було пограбовано міський католицький костел, а його плебана вбито.
Згідно люстрації 1661 р. до привілейованої групи населення Ратна, звільненої від будь-яких податків та не занесеної до поборових реєстрів відносимо:
замкових (королівських) урядовців, зокрема підстаросту; писаря; тивуна; десятника;
міських урядовців, зокрема війта; бурмистра; райців; шафарів.
В люстрації також вказано, що міські бурмистри і шафарі звільнені від сплати податків.
Як свідчать джерела, між православною і єврейською громадами Ратна неодноразово виникали суперечності. Так, в люстрації 1661 р. переповідається декрет 1653 року Софії Данилевичової з Тенчина, виданий у відповідь на скаргу ратненських міщан на місцевих євреїв. Ратненці виставляли претензії, що євреї відмовлялися сплачувати шось з будинків, які вони самі або їх предки купили в християн і з яких, відтак, цей податок раніше сплачувався. Разом з цими будинками вони тримали і «міські ґрунти» (тобто земельні ділянки), з яких також не платили податки міському уряду. Скарга міщан стосувалась і того, що євреї не платили податки зі своєї торгівлі, не приєднувались до «складок» на потреби міста, не платили разом з християнами податок з різницького ремесла. В тій же люстрації цитується лист 1661 р. тогочасного старости Стефана Чарнецького, в якому він надавав єврейській громаді певні права і привілеї. Зокрема, дозволяв євреям мати свою «божницю», за якою залишався «огород», кладовище і лазня. Школа "жидівська" і надалі мала бути вільна від будь-яких податків, «так як і в інших містах це практикується, що школи бувають вільні від усяких податків, та й іншими домами жидівськими християнської релігії обивателі цікавитись не звикли».
В більшості джерел для позначення поселення Ратне в XVI — XVII ст. вживається термін «місто». Для другої ж половини XVII ст., коли кількість жителів Ратна зменшилась більше ніж удвічі тому відповідним є термін «містечко».
Період окупації Російською імперією (1795 - 1917) Після 3-го поділу Речі Посполитої 1795 року Ратне відійшло до Російської імперії.
У складі Російської імперії - містечко Ковельського повіту Волинської губернії, значний торговий осередок.
Під час наполеонівської війни 1812 року біля міста стояли головні сили австрійської дивізії Зігенталя (входила до складу наполеонівської армії). Потіснивши ворога, в липні через Ратне пройшла 3-а російська армія (під командуванням генерала О. П. Тормасова), яка рушила на Кобрин і Брест. Вона оточила бригаду генерала Кленгеля і примусила її капітулювати. На початку вересня 1812 року російські війська під натиском переважаючих сил противника змушені були відступити до лінії річки Стиру. Ратне було втрачене російськими військами. Проте незабаром, з’єднавшись під Луцьком, війська 3-ї російської армії і дунайська армія (під командуванням П. В. Чичагова) перейшли в наступ на широкому фронті і 18 вересня 1812 року контроль над містом було повернуто Російскою імперією.
Згодом під час польського листопадового повстання 1830–1831 рр. містечко знову стало ареною бойових дій.
У 1868 році в Ратне була маслоробня, 2 шкіряні, пивоварний і цегельний заводи. Щорічно в місті відбувалося 6 ярмарків, на які привозилося товару на суму понад 200 000 карбованців.
Із середини XIX ст. відбувався інтенсивний розвиток міста, не в останню чергу завдяки дорозі Ковель – Брест-Литовськ.