Джордж Етьєн Лойо (; , Лондон, Міддлсекс, Британська імперія — , Бандаберг, Квінсленд, Британська імперія) — англійський історик, журналіст, поет, який працював в Австралії. Знаний як автор і редактор двох великих біографічних робіт про своїх сучасників — «Notable South Australians» (з англ.  «Знані жителі Південної Австралії») і «The Representative Men of Australia» (з англ. — «Представницькі жителі Південної Австралії»).

Біографія Народився 15 квітня 1835 року в Лондоні, Британська імперія, в сім'ї Джорджа Етьєна Лойо-старшого та його дружини Катарини. Коли Джордж був лише рік, його батько помер. Він навчався в школі в Англії, після чого у 15 років влаштувався на посаду діловода. 4 серпня 1853 року відплив на кораблі Investigator до Австралії з Грейвсенда. Сім років подорожував Новим Південним Уельсом, Квінслендом і Вікторією. У цей період свого життя був золотошукачем (невдало), пастухом, стражником на ранчо, стригалем овець, погоничем, кухарем і приватним кореспондентом, навіть шкільним учителем. Він ще тоді стверджував, що почав писати вірші відразу після переїзду до Австралії. У своєму щоденнику 1859 року писав про почуття самотності і сильної релігійності, що охопило його. Пізніше стверджував, що через ці почуття не міг підтримувати розмову з людьми.

1861 року став редактором газети «Burnett Argus» в (Квінсленд). Тут він писав літературні роботи і вірші, в основному про привидів, і розповіді про вигадану «расову війну» в колонії, яка де-факто була художнім твором, проте все описувалося так, немов відбувалося в реальності. Чотири місяці по тому залишив це місце роботи і перейшов в . Наступного року став репортером і заступником редактора в Брисбені. За три роки переїхав до Сіднея, де пробув одинадцять років, виконуючи газетну і канцелярську роботу, проте значну частину часу залишався безробітним. Водночас написав й опублікував три невеликих збірки власних віршів: «The Australian Seasons» (з англ. — «Австралійські сезони») і «Australian Wild Flowers» (з англ. — «Австралійські дикі квіти») 1871 року і «Colonial Lyrics» (з англ. — «Колоніальні вірші») 1872 року. Наступні шість місяців працював редактором «», а потім переїхав до Мельбурна, де працював журналістом й упорядником квитанцій. У квітні 1877 року переїхав до Аделаїди і в серпні почав випускати журнал «The Australian Family Herald: a weekly magazine of interesting literature», однак його випуск, мабуть, швидко закінчився. Надалі був редактором «» у 1878—1879 і у 1880—1881 роках. У журналістській політиці дотримувався формату «регіоналізму» і спрямованості на клас читачів, що любили в основному художню літературу і легке газетно-журнальне читво, а не новини про політичне життя колонії або імперії. У ці ж два десятиліття (1860-те і 1870-те) його вірші активно друкувалися і друкувалися в багатьох виданнях колоніальної преси у всіх колоніях за винятком Західної Австралії.

1878 року служив секретарем Літературно-драматичного товариства Голера. У 1880-х роках неодноразово повертався до Квінсленду, де один за одним вмирали його старі друзі та колишні роботодавці. 1890 року помер власник газети, в якій спочатку працював Лойо, за ним незабаром пішли багато знаних журналістів «першої хвилі міграції». До 1895 року він переїхав до Меріборо, де написав історію міста і низку інших робіт. За 2 роки переїхав до міста Бандаберг, де помер, залишивши вдову Пауліну Лінч (це був його другий шлюб, раніше Лойо одружився з Елізою Енн Шарп), сина і трьох дочок.

Більшість життя Лойо прожив у бідності. Як пише його біограф, він часто скаржився на відсутність визнання суспільством його літературних заслуг і таланту. На думку автора статті в «Австралійському біографічному словнику», Лойо був здатний писати як яскраву публіцистику, так і «до втоми прискіпливу» літературу; як тексти з прямою розповіддю в лоб, так і невигадливі, але смішні анекдоти. Автор статті вважає, що його роботи «The Gawler Handbook» і «The History of Maryborough» є цінними джерелами інформації з місцевої історії, хоча перша і страждає через те, що автор намагався написати її занадто швидко і часом компілював навіть другорядні дані. На думку біографа, найкращі роботи Лойо — це дві випущені поспіль праці з біографіями його іменитих сучасників.

Бібліографія

Книги Писав книги різних напрямів. Перша його робота, «Australian tales» (з англ. — «Австралійські казки»), була історією про вигадану расову війну в колонії. Згідно з сюжетом книги, пастухи з виявляються вбиті невідомими чорношкірими і їхні товариші хочуть помститься. Кількість насильства зростає по спіралі, до конфлікту залучається місцева поліція та спалах етнічних сперечань призводить до смерті понад 50 осіб. У книзі ця вигадана історія була представлена як подія, що реально відбувалася, а натуралістичний і точний опис поселення лише додало їй атмосферності. Надалі Лойо продовжував серію своїх фантастичних розповідей про вигадані події, нерідко «приправляючи» те, що відбувається квінслендським фольклором. При цьому Лойо пише, що він ставився до негроїдів часом навіть краще за багатьох інших поселенців і серед його друзів було чимало «чорношкірих хлопців».

Лойо — автор шести книг:

Вірші та поетичні збірки У газетах і журналах різних штатів, де працював Лойо, нерідко друкувалися його віршовані твори. Одна з таких була охарактеризована редактором як «страва з лишаю» (). Деякі з них виконувались оперними та народними співаками Квінсленду та Вікторії в середині XX століття. Також він опублікував дві «книги пісень» — збірки фольклорних текстів, які написав під псевдонімом Джордж Чансон (). Його літературні дослідження присвячені християнству, однак він не був прихильником ліберальної демократії, яка на той момент «захлеснула» австралійську літературу, через що його роботи були популярними в деяких журналах для вірян, але не в суспільно-політичних виданнях.

Перші збірки Лойо сповнені оптимістичного настрою та яскравих спогадів про минуле, а також думок про райдужне майбутнє. Однак у пізніших роботах тон змінився на протилежний — серед цього доробку вірші, в яких оплакуються смерті дітей, пастирів й інших колоністів від рук агресивних аборигенів. В автобіографічній роботі Лойо пояснює це тим, що він був «байронічно стурбований смертю».

Опублікував три поетичні збірки і дві «книги пісень»:

Примітки

Література

Посилання