Йоганн Петер Екерманн

Йоганн Петер Екерманн (нар. 21 вересня 1792 у Вінзені (Луе) — пом. 3 грудня 1854 у Веймарі) — німецький поет, біограф і близький соратник Гете.

Біографія

Екерманн народився 21 вересня 1792 року в бідній родині у Вінзені (Луе), невеликому містечку поблизу річки Ельби, недалеко від Гамбурга. У дитинстві він багато подорожував зі своїм батьком, мандрівним торговцем, через Вінзенські марші та північну Люнебурзьке пустище, продаючи по селах всілякі товари. Він відвідував школу нерегулярно, але незабаром привернув увагу своїми інтелектуальними здібностями та художніми талантами. Його підтримували управитель Вінзена та місцевий священик, і між 1808 і 1813 роками він знайшов роботу клерком у своєму рідному місті, а потім у Ільцені та Бевензені.

Після військової служби (1813/14) він переїхав до Ганновера, з надією здійснити свою мрію і стати художником. У Ганновері він збирався навчатися у художника Рамберга. Однак хвороба та фінансові труднощі змусили його невдовзі відмовитися від цього плану і знову прийняти посаду в державній адміністрації (Військова канцелярія Ганновера). Він розумів, що повинен продовжувати освіту, тому паралельно відвідував гімназію в Ганновері та захопився літературою. Особливо на нього справили глибоке враження твори Гете.

Після короткого навчання в гімназії, яке завершилося успішним складанням іспитів з грецької та латинської мов, Екерманн відвідував курси права та філології в Геттінгенському університеті, але незабаром йому довелося покинути це навчання через брак грошей. У 1822 році він оселився в Емпельде поблизу Ганновера. Там він жив у нині вже неіснуючому готелі «Брандес», який розташовувався поруч із будівлею за адресою сучасної Ненндорферштрассе, 83. Видатні авторитети надихнули його на написання власних віршів. Крім того, він написав «Beyträge zur Poesie mit besonderer Hinweisung auf Goethe» («Дописи до поезії з особливим посиланням на Гете»). Цей рукопис він надіслав Гете до Ваймара.

Позитивний відгук з Ваймара спонукав його 10 червня 1823 року особисто відвідати майже 74-річного Гете. Амбітний молодий гість з радістю погодився на пропозицію свого «непомильного провідника» взяти на себе деяку редакційну та організаційну роботу. Однак він не був секретарем Гете, як протягом десятиліть можна було прочитати на меморіальній дошці на будинку Екермана у Веймарі на Браугаусгассе. Натомість він перебував у невимушених дружніх стосунках з ним.

Як і в попередні роки, період перебування Екерманна у Ваймарі був позначений фінансовими труднощами. Звичайно, Гете подбав про те, щоб Beyträge zur Poesie були опубліковані у видавництві Cotta за гонорар. Крім того, він влаштував йому оплачувану роботу, наприклад, як вчителя спадкоємного принца Карла Александра. Також за його ініціативою у 1825 році Екерманн отримав ступінь доктора філософії в Єнському університеті. Однак Екерманн ледве міг прогодувати себе, тим більше що робота для Гете часто вимагала від нього надзвичайних зусиль. Довіра Гете до надійності Екерманна була настільки великою, що він навіть попросив його супроводжувати свого вразливого сина Августа у 1830 році в його фатальній подорожі до Італії.

Лише у 1831 році Екерманн зміг одружитися зі своєю давньою нареченою, Йоганною Бертрам, у Нортгаймі. Вона померла у квітні 1834 року, невдовзі після народження їхнього сина, Йоганна Фрідріха Вольфганга, відомого як Карл, який згодом став шанованим художником.

Літній Гете призначив Екерманна головним редактором своєї літературної спадщини в обмін на частку прибутку. Результатом стало п'ятнадцять томів спадщини, які були опубліковані Екерманном після смерті Гете (1832). Проте у Ваймарі майже ніхто не звертав уваги на хворого, дедалі біднішого Екерманна. У 1836 році нарешті вийшли друком його «Розмови з Гете в останні роки його життя» у двох томах, які досі визнаються визначним твором і перекладені багатьма мовами.Вже в середині 1839 року з'явився перший англійський переклад «Розмов», а в 1850 році вийшов ще один. Наразі існують видання, зокрема, французькою, італійською, російською, іспанською, шведською, данською, нідерландською, чеською, угорською, японською та турецькою мовами.

Через два роки Екерман видав ще одну збірку віршів, а в 1848 році — третій том своїх «Розмов з Гете», але гонорари були настільки мізерними, що він не міг довго жити за їхній рахунок. Два важкі інсульти завадили йому завершити запланований четвертий том «Розмов». присвяченого «Фаусту» Гете.

3 грудня 1854 року виснажений хворобою Екерманн помер у Ваймарі в присутності свого сина Карла. Великий герцог Карл Александр, якого Екерманн навчав у його шкільні роки, забезпечив йому гідне поховання поблизу останнього притулку Гете на Веймарському історичному кладовищі.

У 1929 році тодішню середню школу, нині так звану реальну школу, у Вінзені (Луе) було перейменовано на школу Йоганна-Петера-Екерманна. У 1932 році колишню вулицю Шульштрассе у Вінзені (Луе) було названо на його честь. На його честь у Ваймарі була названа книгарня Екерманна, розташована за адресою Marktstraße 2, де він проживав з 1840-х років. Це було одночасно його останнє власне житло. Він помер у будинку на Штойбенштрассе, 3/5.

Значення Не стільки його вірші, що вийшли у другому томі в 1838 році, скільки записи його «Розмов з Гете в останні роки життя» зробили Екерманна широко відомим і принесли йому визнання. Думки про молодого друга та помічника великого поета завжди були дуже розбіжними. Фрідріх Геббель заявив: «Екерман не вражає мене як особливо значна людина». Сам Гете стверджував, що Екерманн […] є […] головною причиною, чому я продовжую «Фауста». Він вважав його «цілком безцінним» «завдяки його підтримці та участі».

Нині важливість Екерманна загалом визнають майже всі дослідники Гете. Щодо питання про автентичність розмов, слід відзначити його пряме зауваження у передмові, що в книзі йдеться про «мого Гете». Для розмов, опублікованих у 1836 році, Екерманн мав багато матеріалу; водночас, однак, тут також слід враховувати сильний творчий елемент. Розмови в третій частині, опублікованій лише у 1848 році, значною мірою базуються на дуже фрагментарних нотатках та записах інших авторів, зокрема Фредеріка Соре. Записи Екерманна жодним чином не слід розуміти просто як власні слова Гете (або навіть як частину його творів).

Неприязнь і поширене досі незнання про роль Екерманна в житті Гете часто призводили до зарозумілих і глузливих суджень. Цьому, ймовірно, сприяли і власні поетичні проби Екерманна. Серед його сучасників особливо помітним був Генріх Гейне, який неодноразово насміхався з нього. Зовсім недавно Мартін Вальзер показав Екерманна у своїй п'єсі «У руках Гете». Фрідріх Ніцше (1878) та Крістіан Моргенштерн (1909), з іншого боку, високо оцінили «Розмови з Гете» Екерманна. Ніцше навіть назвав її «найкращою німецькою книгою з усіх».

Як «секретар Гете» Екерманн ще за життя відчував себе помилково оціненим: «У цьому немає ні краплі правди!», — заперечував він, перераховуючи секретарів, яких наймав Гете, і відкидаючи таку класифікацію щодо себе особисто. Він вважав себе товаришем і другом поета-князя, на службу якому присвятив дев'ять років свого життя і творчої енергії. Гете називав його своїм «випробуваним другом і спорідненою душею» та «вірним Екартом».

Сумнівно, чи без наполягання Екерманна Гете вирішив би написати «Фауста II», і безсумнівно, що чітка презентація його ліричної творчості є заслугою саме Екерманна. Безпосередні замальовки Екерманна в його головній праці «Розмови з Гете в останні роки його життя», опублікованій у 1836 році, зберегли свою оригінальність і актуальність навіть для сучасних читачів. Багато фрагментів тексту можуть розглядатися як керівні принципи та вислови про життя навіть без подальшого контексту, а чимало з них можна прочитати як влучні коментарі або критичні зауваження щодо явищ нашого сьогодення.

Твори

Gedichte. Selbstverlag, Hannover 1821. Beyträge zur Poesie mit besonderer Hinweisung auf Goethe. Cotta, Stuttgart 1824 (Digitalisat). Weimars Jubelfest am 3ten September 1825. Erste Abtheilung: Die Feier der Residenzstadt Weimar, mit den Inschriften, gehaltenen Reden und erschienenen Gedichten. Mit acht Kupfertafeln. Weimar. 1825. Zweite Abtheilung: Die Feier in den übrigen Städten und Ortschaften des Großherzogtums enthaltend. Weimar, 1826. Mit einem Vorwort von Friedrich v. Müller (Hrsg.), Weimar, bey Wilhelm Hoffmann. Gedichte. Brockhaus, Leipzig 1838; Nachdruck Weimar 2009, ISBN 978-3-941190-82-5. Gespräche mit Goethe in den letzten Jahren seines Lebens. Brockhaus, Leipzig 1836, und Heinrichshofen, Magdeburg 1848: Erster Theil. Brockhaus, Leipzig 1836. () Zweyter Theil. Brockhaus, Leipzig 1836. () Dritter Theil. Heinrichshofen, Magdeburg 1848. () Deutscher Klassiker Verlag, Berlin 2011, ISBN 978-3-618-68050-5 (всебічно прокоментоване видання) Численні перевидання та нові видання, наприклад:: btb, München 2006, ISBN 3-442-72956-4. Нове видання Hofenberg, Berlin 2018, ISBN 978-3-7437-2889-9. Briefe an Auguste Kladzig, Insel-Verlag 1924.

Література

Jutta Hecker: Im Schatten Goethes. Eine Eckermann-Novelle. Weimardruck, Weimar 1999. Helmuth Hinkfoth: Eckermann. Goethes Gesprächspartner. Eine Biographie. Heimat- und Museumverein Winsen (Luhe) und Umgebung, Winsen (Luhe) 2014, ISBN 978-3-9809115-8-0. Helmuth Hinkfoth: Eckermanns Eheschließung mit Johanne Bertram in Northeim im Jahre 1831. In: Northeimer Jahrbuch. Jg. 78 (2013) S. 75–81. Helmuth Hinkfoth: Am Abend ein Stündchen bei Goethe. Erzählungen, Gedichte, Briefe und Reflexionen Johann Peter Eckermanns. HuM-Verlag, Winsen (Luhe), 2. Auflage 2018, ISBN 978-3-946053-12-5. Helmuth Hinkfoth (Hrsg.): Der Briefwechsel zwischen Goethe und Eckermann. Heimat- und Museumverein, Winsen (Luhe), 2. Aufl. 2018, ISBN 978-3-946053-13-2. Helmuth Hinkfoth: «Wenn nur das Wiederkommen nicht wäre» — J. P. Eckermanns gemächliche Reisen; mit einer Dokumentation aller nachweisbaren Aufenthaltsorte und Wohnungen J. P. Eckermanns. HuM-Verlag, Winsen (Luhe) 2015, ISBN 978-3-946053-01-9. Helmuth Hinkfoth: Am Haken des Lebens. Die ungewöhnliche Geschichte des Johann Peter Eckermann. Eine novellenartige Erzählung. Förderverein der J.-P.-Eckermann-Realschule, Winsen (Luhe), 2023. Heinrich Hubert Houben: Johann Peter Eckermann. Sein Leben für Goethe. Nach seinen neuaufgefundenen Tagebüchern und Briefen dargestellt. 2 Bände. Haessel, Leipzig 1925—1928. Stephan Porombka: Der Eckermann-Workshop. Die Gespräche mit Goethe als Einübung in die Literatur der Gegenwart. In: Stephan Porombka, Wolfgang Schneider, Volker Wortmann (Hrsg.): Jahrbuch für Kulturwissenschaften und ästhetische Praxis. Tübingen 2006, S. 138—159. Online (PDF) Heiko Postma: «Ich denke und spreche nichts als von Goethen». Über den Schriftsteller und Adlatus Johann Peter Eckermann (1792—1854). jmb, Hannover 2011, ISBN 978-3-940970-17-6. Uwe Repinski: Der ganz einfache Herr Eckermann. In: Peter Hertel u. a.: Ronnenberg. Sieben Traditionen — Eine Stadt. Ronnenberg 2010, ISBN 978-3-00-030253-4. Arnold Zweig: Der Gehilfe. In: Gerufene Schatten. Tillgner, Berlin 1923 (Reihe: Das Prisma, 9); unter diesem Titel wieder Reclam, Lpz. 1926 Nachwort Heinz Stroh (auch: TB RUB 6711), wieder ebd. TB 1947 u.ö.; wieder in dsb.: Mädchen und Frauen. 14 Erzählungen. Gustav Kiepenheuer, Berlin 1931, S. 25–38; wieder in dsb.: Der Gehilfe u. a. Deuerlich, Göttingen 1989.

Примітки

Посилання

Johann Peter Eckermann im Internet Archive Johann Peter Eckermann — Ein Porträt in Texten, Bildern und Dokumenten (Helmuth Hinkfoth) Gespräche mit Goethe in den letzten Jahren seines Lebens Glanz & Elend Eckermanns Grab — Ruhestätte eines verdienstvollen Mannes von Florian Russi Goethes Faust am Hofe des Kaisers: in drei Akten für die Bühne eingerichtet von Johann Peter Eckermann. Aus Eckermanns Nachlass herausgegeben von Friedrich Tewes.