Ойген Ріхтер (30 липня 1838 року в Дюссельдорфі - 10 березня 1906 року в Грос-Ліхтерфельде, передмісті Берліна ) — німецький політик (Німецька прогресивна партія, Німецька ліберальна партія, Партія вільного народу) та публіцист часів Німецької імперії. Його вважають одним із найкращих риторів прусської палати представників та німецького Рейхстагу. Ріхтер був одним із перших професійних політиків та послідовним представником манчестерського лібералізму в Німеччині.

Життєпис

Дитинство та шкільні роки Ойген Ріхтер народився одним із двох синів Адольфа Леопольда Ріхтера (1798–1876) та Берти Ріхтер, уродженої Мауренбрехер. Його батько, як і дід, був військовим лікарем, служив прусським полковим лікарем у Дюссельдорфі до 1848 року, а потім загальним хірургом у Кобленці. Його мати походила з давньої родини поштмейстерів у Дюссельдорфі. Серед його родичів були Адольф Ріхтер, президент Німецького товариства миру, та його двоюрідний брат, історик Вільгельм Мауренбрехер, який, на відміну від Ріхтера, був переконаним прихильником Бісмарка. У Дюссельдорфі він навчався у приватній школі Крумбаха до п'ятого класу, а потім, коли родина переїхала, перевівся до місцевої гімназії в Кобленці, де серед його однокласників були його майбутні колеги по парламенту з Центристської партії Карл фон Хюне та Герман Мослер . Коли йому доручили виступити з промовою на день народження прусського короля Фрідріха Вільгельма IV у 1855 році, він спробував «ввести щось із конституційних прав та спадкових свобод, посилаючись на швейцарців та голландців».

Освіта та професійна діяльність У зимовому семестрі 1856 року Ойген Ріхтер почав вивчати право та камеральну науку в Боннському університеті. У літньому семестрі 1857 року він перевівся до Гейдельберзького університету, де пробув три семестри, відвідуючи лекції Карла Генріха Рау та беручи участь у його семінарах та семінарських заняттях. «Там він незабаром став частиною невеликого кола баденських камералістів, які зустрічалися в кабінеті Рау та глибоко обговорювали економічні питання». Він писав статті, наприклад, про фінансову кризу 1857 року та призупинення дії законів про лихварство, які пропонував газетам для публікації. У зимовому семестрі 1858–1859 років він вивчав право в Берлінському університеті Фрідріха Вільгельма під керівництвом Гнейста. У літньому семестрі він завершив навчання в Рейнському університеті Фрідріха Вільгельма в Бонні.

Теорія правової держави Роберта фон Моля та економічні погляди Карла Генріха Рау справили на нього тривалий вплив.

Ріхтер брав участь у з'їздах німецьких економістів з 1858 по 1865 рік. Тут він зустрівся з Германом Шульце-Делічем, Карлом Брауном, Летте, Германом Беккером (званим «Червоним Беккером»), Прінс-Смітом, Фаухером, Енгелем, Максом Віртом та іншими. Через Германа Шульце-Деліча він став прихильником його кооперативної ідеї. Він написав від його імені брошуру. У 1863 році він брав участь як делегат у першому з'їзді німецьких робітничих асоціацій і вперше побачив свого пізнішого політичного опонента Августа Бебеля.

Під час навчання на прусській судовій службі він написав у Дюссельдорфі в 1862 році брошуру «Свобода адвокатури», в якій пропагував реформу прусської торгової поліції. Ця публікація, а також стаття під назвою «Історія з привидами Магдебурга», опублікована в «Niederrheinische(n) Volks-Zeitung» в 1862 році, привернули увагу його начальства та призвели до дисциплінарних заходів. Коли влада відхилила його обрання мером Нойвіда, і його мали перевести до Бромберга без оплати праці в 1864 році, він добровільно залишив державну службу. У грудні 1864 року він склав іспити на державного оцінювача.

За наполяганням батьків він спочатку не присвячував себе журналістиці, але в 1865 році влаштувався на роботу некваліфікованим робітником у Магдебурзьку пожежну страхову компанію, де займався зв'язками з пресою та підтримував Нову Магдебурзьку споживчу асоціацію, а точніше, Магдебург-Нойштадтську споживчу асоціацію, у Магдебурзі. У липні 1865 року міністр внутрішніх справ граф Фрідріх цу Ейленбург розігнав збори Кельнської прогресивної партії, після чого Ріхтер також взяв участь у протестному мітингу Магдебурзької громадянської асоціації. Ріхтер, серед іншого, писав: для «Blätter für Genossenschaftswesen» («Співпраця »). На початку 1866 року він повернувся до Берліна, де жив виключно за рахунок своєї роботи журналістом. У той же час Ріхтера обрали до «Центрального комітету виборів до Рейхстагу в Берліні». Можна припустити, що щонайпізніше до цього часу він був членом Німецької прогресивної партії.

Політичні погляди Протягом усієї своєї політичної кар'єри Ойген Ріхтер представляв позиції манчестерства, незалежно від соціальних чи політичних подій, і підпорядковував кожне фінансове чи соціально-політичне питання цій максимі. «У свободі егоїзм знаходить перешкоду в егоїзмі інших. Той, хто хоче продати за найкращою можливою ціною, знаходить перешкоду в зусиллях тих, хто хоче купити за найкращою можливою ціною. Якщо одній стороні дозволено свободу з іншою, обидві повинні підпорядкувати свій егоїзм спільним інтересам».Politisches ABC-Buch (1898) ‚Manchesterpartei‘, S. 236. Ріхтер вважав, що «дрібний робітник» прагне стати «дрібним підприємцем», «від дрібного до більшого підприємця», а після купівлі будинку тощо він «не цурається перспективи зрештою стати капіталістом. (...) Борсіг, мільйонер, також спочатку був такою маленькою людиною».Stenographische Berichte über die Verhandlungen des Reichstags. IV. Legislaturperiode I. Session 1878. Bd. 1, S. 237. Vgl. Ina Susanne Lorenz, S. 136. Digitalisat.

Ріхтер виступав за конституційну монархію та права парламенту в бюджетних питаннях, а також за підзвітність міністрів. Його спеціалізацією були бюджетні обговорення, під час яких він рік за роком пояснював міністрам їхні помилки. Він ретельно досліджував кожну статтю бюджету, а виявлення замаскованих статей бюджету, таких як «опудало капітана» (1870) у Пруссії, зробило його відомим. Він говорив про «копійку платника податків», а Франц Мерінг називав його «розважливим слугою». Його основною сферою діяльності були бюджетні дебати та зокрема податкова політика. Він був єдиним у своїй парламентській групі, хто голосував проти податкових реформ Йоганнеса фон Мікеля, які гарантували надмірні доходи для держави. Він виступав проти протекціоністської політики Бісмарка з принципових міркувань. Він принципово не відкидав початкового придбання колоній для Німецької імперії, але керувався економічними вигодами. Наприклад, він критикував придбання «піщаної ями Ангра-Пекена» (Південно-Західна Африка), але й тут економічні аргументи та переваги для Німецької імперії були важливішими за фундаментальні політичні міркування. Він відкинув майже всі соціальні закони Бісмарка. Він «не розумів усіх питань державної влади, а також соціальних проблем і виступав проти будь-якого розширення державної влади».

Його головним опонентом був канцлер Отто фон Бісмарк. Закон про відшкодування збитків 1866 року, який надавав Бісмарку імунітет від судового переслідування, поставив Прогресивну партію, засновану в 1861 році, «в тінь могутніших націонал-лібералів». Ще до того, як Бісмарк звернувся до консервативної економічної та соціальної політики, «він зробив співпрацю з націонал-лібералами неможливою». Постійна опозиція Ріхтера одного разу настільки роздратувала канцлера, що він погрожував залишити кімнату, щойно Ріхтер заговорить, «тому що опозиційний запах, який оточує всю людину, впливає на мої нерви». Ріхтер неправильно оцінив мету Бісмарка послабити як соціал-демократів, так і лібералів. Прогресивна партія втратила дев'ять місць на виборах до Рейхстагу 1878 року.

Поряд із Бісмарком він боровся, як його другий головний опонент, проти соціалістичного робітничого руху, що розвивався, та молодої Соціал-демократичної партіїі.„Als Liberaler sah Richter den Sozialismus als eine Art Gegenrevolution an, als ein verzweifelter und einfältiger Aufstand gegen die Privatrechtsordnung. Die Kritik, die der Sozialismus an der auf Privateigentum beruhenden Wirtschaftsordnung übte, war in ebenso grundlegenden wie verhängnisvollen Irrtümern befangen. In einer auf Wettbewerb beruhenden Wirtschaft gibt es keine Ausbeutung der Arbeiter, keinen angeeigneten Mehrwert, keinen ihr innewohnenden Klassenkampf, keine natürliche Tendenz zur Herrschaft der Monopole.“ So begründet der liberale Historiker Ralph Raico (1999) Richters Haltung (S. 127). Вже у своїй праці «Прогресивна партія та соціал-демократія» він чітко вказав на мету своєї партії: «Давайте завжди розглядати боротьбу Прогресивної партії з іншими політичними партіями праворуч як другорядну справу та вказувати нашим друзям, як і іншим політичним партіям, що наше головне завдання — перемогти спільного для всіх нас ворога — соціал-демократію».Die Fortschrittspartei und Sozialdemokratie, S. 31. У листівці Прогресивної партії зазначається: «Вони (маються на увазі соціал-демократи) хочуть скасувати особисту власність».Arbeiterkandidat ist Stadtsyndikus Zelle! Faksimile in: Eduard Bernstein. Die Geschichte der Berliner Arbeiter-Bewegung. Erster Theil, Berlin 1907, S. 391–392. Fritzsche wurde aber mit 22.020 gegen 20.182 Stimmen gewählt.

Він послідовно відкидав закони про надзвичайні ситуауції. Він також відкидав «Культуркампф» проти католицької церкви, спеціальні закони проти євреїв, яких вимагали антисеміти, єзуїтські закони та польські закони. Він також відкидав так званий винятковий закон (соціалістичний закон). Водночас, однак, він боровся із соціал-демократами, закликаючи до обрання вільного консерватора Роберта Луція у 1878 році. У Рейхстазі він звинуватив поліцію у «незграбному поводженні з чинним законом». Один біограф говорить про «псевдоопозицію».

Він послідовно виступав проти антисемітизму Штёккера та його Християнсько-соціальної партіїRede des Abgeordneten Richter am 22. November 1880 in Deutschen Reichstag. і засуджував усі спроби позбавити єврейських громадян їхніх прав. Через його захист єврейських громадян від нападок антисемітського руху Ернст Генріці назвав Ріхтера «єврейським рабом».Was ist der Kern der Judenfrage? Vortrag, gehalten am 13. Januar 1881 von Dr. Ernst Henrici. Berlin 1881, S. 11, gehove.de (PDF; 614 kB). Навіть антисемітські статті у Vorwärts зазнавали жорсткої критики Ріхтера у Freisinnige Zeitung аж до самої його смерті.Der antisemitische „Vorwärts“. In: Freisinnige Zeitung. Nr. 249 vom 29. Mai 1905.

Він не завжди міг вирішити питання про включення основних прав, і його партія відхилила їх у 1870 році як «несвоєчасні».Gustav Seeber, S. 311. У журналі Der Volksfreund (Друг народу), який він підтримував, вимагалася анексія Ельзасу-Лотарингії.„Unter allen Maßregeln welche durch den Friedensschluß zu treffen sind, um Frankreich zu hindern, fernerweit den Frieden Europas zu stören und Deutschland zu überfallen, muß oben anstehen: Herausgabe von Elsaß und Deutsch-Lothringen an Deutschland“ (Der Volksfreund. Nr. 32 vom 11. August 1870).Die Annexion Elsaß-Lothringens führte schließlich 1914 u. a. in den Ersten Weltkrieg.

За словами сучасників та всіх істориків, Ойген Ріхтер є одним із найвидатніших парламентарів епохи Вільгельма. Поряд із Бісмарком, Бебелем та Людвігом Віндторстом він був одним із найкращих риторів у Рейхстазі. Ріхтер завжди говорив зі свого місця і ніколи не підходив до кафедри. Він був найважливішим опонентом канцлера Бісмарка в парламенті.

Слова Ріхтера: «Навіщо продовжувати дискусію, давайте голосувати» (1887) та «Більшість у Рейхстазі є продуктом страху виборців» (9 березня 1887) навіть зафіксовані у Георга Бюхмана.Büchmann. Geflügelte Worte. Neu bearb. und hrsg. von Hanns Martin Elster. 2. Auflage. Reclam, Stuttgart 1956, S. 525.

Журналіст та публіцист

Журналіст