Доктрина Паро (іспанська: doctrina Parot, ) стосується рішення Верховного суду Іспанії 2006 року про позбавлення осіб, засуджених за тяжкі злочини, певних прав, наданих іспанським законодавством, які обмежують або скорочують максимальний термін позбавлення волі. Європейський суд з прав людини постановив, що його застосування є порушенням статей 5 та 7 Європейської конвенції з прав людини.

Право Іспанія є членом Європейської конвенції з прав людини і тому не може змінювати застосування законного покарання після скоєння злочину, правило, яке Верховний суд порушив, згідно з рішенням Європейського суду з прав людини.

Стаття 70 Кримінального кодексу Іспанії 1973 року передбачала максимальний термін фізичного ув'язнення до 30 років (обмеження щодо строку покарання не встановлено), а Анрі «Унай» Парота було засуджено до загального терміну 4797 років.

Цей 30-річний максимум можна було б ще більше скоротити завдяки гарній поведінці та участі в реабілітаційних заходах, таких як робота та навчання. Центральним аргументом цього законодавчого акту було те, що позбавлення ув'язнених хоча б якоїсь надії на звільнення було жорстоким і незвичайним покаранням, яке, ймовірно, призвело до того, що правопорушник став агресивним і некерованим. У наступні роки максимальний термін ув'язнення було збільшено до 40 років.

Передісторія Анрі Парота було засуджено в 1990 році до кількох тисяч років позбавлення волі за численні вбивства та злочини, скоєні головним чином за вибух у казармах Сараґоси в 1987 році, коли він був членом озброєного баскського націоналістичного та сепаратистського угруповання ЕТА, яке Іспанія визнала терористичною організацією.

Верховний Суд переглянув його справу та у своєму рішенні від 28 лютого 2006 року постановив, що за злочини, скоєні до набрання чинності чинного кримінального кодексу в 1995 році, скорочення застосовуватиметься не до сукупного максимального терміну покарання у 30 років, а натомість до абсолютного загального терміну покарання.

Він був першою людиною, яку фактично засудили до довічного ув'язнення, що перевищує встановлений законом максимальний термін ув'язнення, і так виник термін «доктрина Парота».

Апеляція Інес дель Ріо Прада, ще одна учасниця ЕТА, була засуджена в 1987 році за аналогічним чином, як і Парот, до 3828 років позбавлення волі. Згідно із законом 1973 року, вона мала право на звільнення у 2008 році. Верховний суд застосував доктрину Парот і тому наказав утримувати її у в'язниці до 2017 року.

Вона подала апеляцію до Європейського суду з прав людини. Страсбурзький суд у 2012 році постановив, що її безперервне утримання під вартою є порушенням статей 5 та 7 Європейської конвенції з прав людини, які охоплюють право не бути покараним без закону та право на свободу та особисту недоторканність, що по суті означає, що правові норми, застосовані до неї, не діяли на момент скоєння нею злочинів. Іспанія подала апеляцію, але Європейський суд підтвердив своє рішення в жовтні 2013 року, вимагав її негайного звільнення та зобов'язав уряд Іспанії виплатити їй компенсацію у розмірі 30 000 євро (приблизно 41 000 доларів США або 25 400 фунтів стерлінгів).

Рішення є обов'язковим для виконання, і Іспанія зобов'язалася його дотримуватися. Рішення торкнулося десятків інших вироків.

Примітки

Посилання

Європейський суд з прав людини засудив Іспанію у справі ЕТА, BBC, 21 жовтня 2013 року. Терористи ЕТА готові вийти на свободу після того, як Європейський суд скасував «доктрину Парота», El País, 21.10.2013. Що таке іспанська «доктрина Парота»?[ <span title="Dead link tagged August 2025">постійне недіюче посилання</span> ], EITB, 03.10.2013.