Європе́йський суд з прав люди́ни (, ) — міжнародний судовий орган, юрисдикція якого поширюється на всі держави-члени Ради Європи, що ратифікували Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, і включає всі питання, які стосуються тлумачення і застосування конвенції, включно з міждержавними справами й скаргами окремих осіб.

Суд було засновано в 1959 році та розглянув свою першу справу в 1960 році у справі . Заява може бути подана окремою особою, групою осіб або однією чи кількома іншими державами-учасницями. Окрім рішень, суд також може видавати консультативні висновки. Конвенція була прийнята в контексті Ради Європи, і всі її 46 держав-членів є договірними сторонами конвенції. Основним засобом суду є доктрина живого інструменту, що означає, що Конвенція тлумачиться з урахуванням сучасних умов.

Фахівці з міжнародного права вважають ЄСПЛ найефективнішим міжнародним судом з прав людини у світі. Тим не менш, суд стикався з викликами через рішення, які не виконали договірні сторони.

Історія виникнення

10 грудня 1948 року Організація Об'єднаних Націй ухвалила Загальну декларацію прав людини, метою якої є сприяння загальному визнанню прав, викладених у ній, з метою посилення захисту прав людини на міжнародному рівні. Хоча декларація мала надзвичайно важливе значення для встановлення глобального стандарту вперше, вона була по суті амбітною і не мала механізму судового забезпечення. У 1949 році дванадцять держав-членів новоствореної Ради Європи розпочали роботу над Європейською конвенцією з прав людини, черпаючи натхнення з прав, вже викладених у Декларації, але з тією вирішальною різницею, що для європейських країн, які вирішили підписати її, існував би судовий механізм для забезпечення дотримання ними основних прав своїх громадян.

Суд було створено 21 січня 1959 року на основі статті 19 Європейської конвенції з прав людини, коли його перших членів було обрано Парламентською асамблеєю Ради Європи. Спочатку доступ до суду був обмежений Європейською комісією з прав людини, скасованою в 1998 році. Протягом перших років суд залишався маловідомим і не накопичив багато прецедентної практики, вперше виявивши порушення у справі Ноймайстер проти Австрії (1968). Конвенція доручає суду забезпечувати дотримання зобов'язань, взятих на себе державами-учасницями щодо конвенції та її протоколів, тобто забезпечувати виконання та імплементацію Європейської конвенції в державах-членах Ради Європи.

Як суд Ради Європи Європейський суд з прав людини, який забезпечує виконання Європейської конвенції з прав людини, є найвідомішим органом Ради Європи. Рада Європи (CoE) (, CdE) – це міжнародна організація, заснована після Другої світової війни для підтримки прав людини, демократії та верховенства права в Європі. Заснована в 1949 році, вона зараз має 46 держав-членів з населенням приблизно 700 мільйонів та має річний бюджет приблизно 500 мільйонів євро.Council of Europe, Budget, Retrieved: 21 April 2016

Ця організація відрізняється від Європейського Союзу (ЄС), що складається з 27 країн, хоча її іноді плутають з ним, частково тому, що ЄС прийняв оригінальний прапор Європи, створений Радою Європи в 1955 році,Council of Europe. "The European flag". Retrieved 18 April 2016 а також гімн Європи.Council of Europe. "The European anthem". Retrieved 18 April 2016 Жодна країна ніколи не вступала до ЄС, не будучи попередньо членом Ради Європи.Council of Europe. "How to Distinguish Us". Retrieved: 18 April 2016 Рада Європи є офіційним спостерігачем Організації Об'єднаних Націй.

Умови подання скарги Перш ніж скарга буде подана до Суду, необхідно суворо дотримуватися ряду неодмінних умов. Юрисконсульт ЄСПЛ  виділяє : 1) процесуальні підстави неприйнятності; 2) підстави неприйнятності, що стосуються юрисдикції Суду; 3) неприйнятність, що ґрунтується на суті скарги.

Серед них:

Предметом скарги можуть бути тільки права й свободи, які гарантуються Конвенцією або її протоколами. Перелік цих прав є досить широким, але в ньому відсутні деякі права, присутні в українському і новітньому конституційному законодавстві.

Зокрема, Конституція України (глава 2, «Права і свободи людини і громадянина»), охоплюючи всі права людини, про які йдеться у Конвенції, називає і деякі інші, наприклад, працівники мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів, кожен, хто працює, має право на відпочинок, кожен має право на житло, право на соціальне забезпечення та ін. Ці права закріплені в іншій конвенції Ради Європи — Європейська соціальна хартія Європейської соціальної хартії, однак юрисдикція Європейського суду заснована виключно на конвенції про захист прав людини та основних свобод.

Відповідно до статті 34 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод, Суд може приймати заяви від будь-якої особи, неурядової організації або групи осіб, які стверджують, що заяви про порушення з боку держав-учасниць конвенції (вони називаються в конвенції високими договірними сторонами) їхніх прав, визнаних у конвенції або в протоколах до неї. Це означає те, що заявнику необов'язково бути громадянином держави — члена Ради Європи або взагалі громадянином держави, на яку він подає скаргу. Найчастіше при розгляді скарг Суду доводиться мати справу з так званими прямими (безпосередніми) жертвами: звертається особа безпосередньо та, яка стала жертвою порушення її права.

Важливою функцією Європейського суду є забезпечення неухильного дотримання і виконання норм Конвенції її державами-учасницями. Він здійснює це завдання шляхом розгляду і вирішення саме якихось конкретних справ, прийнятих ним до провадження на основі індивідуальних скарг, поданих: фізичною особою; групою осіб; неурядовою організацією.

Можливе подання скарги на порушення Конвенції державою — членом Ради Європи з боку іншої держави — члена.

Крім цього, у практиці Європейського суду існують і інші поняття жертви. Особа може бути визнана потенційною жертвою у разі, якщо вона піддається реальному ризику застосування до неї законодавства, що суперечить Європейській конвенції, і її права, закріплені в конвенції, будуть порушені. У цьому випадку важливо вказати, чому до заявника застосовні положення законодавства, за яких обставин існує реальний ризик такого застосування.

Непряма жертва: у практиці Європейського суду визнано, що особа може відчувати порушення своїх особистих прав і через те, що порушені права іншого. Тому за певних обставин особа може подати скаргу про порушення своїх прав попри те, що саме безпосередньо не зазнавало збитків. Для цього необхідно, щоб у цієї особи з безпосередньою жертвою був близький зв'язок (спорідненість або інше).

Найбільш поширеним прикладом є звернення родичів постраждалого з вини державних органів з причини незабезпечення ними належного захисту права на життя, унаслідок чого родичі відчувають моральні страждання і несуть матеріальні збитки. Скарга повинна бути подана не пізніше ніж через 4 місяці після остаточного розгляду питання компетентним державним органомВідповідно до Протоколу № 15 про внесення змін до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з 01 лютого 2022 року. Цей термін відновленню не підлягає. Скаржитися можна тільки на ті порушення, які відбулись після дати ратифікації конвенції державою. Для того, щоб скарга була визнана прийнятною по суті, заявник повинен використати всі внутрішньодержавні засоби захисту свого права, і насамперед судові засоби такого захисту. Для України вичерпанням національних засобів правового захисту буде проходження заявником першої, апеляційної та касаційної інстанцій. Скарги, що направляються до Європейського суду, повинні стосуватися подій, за які несе відповідальність державна влада. Скарги проти приватних осіб організацій Європейським судом не приймаються до розглядуКлименко О. М. Як звернутися до Європейського Суду з прав людини / Центр правових досліджень. — К. : Видавець Фурса С. Я., 2006..

Компетенція Європейського суду з прав людини Європейський суд з прав людини має право: розглядати індивідуальні та міждержавні скарги, подані до Європейського суду з прав людини проти одного або декількох держав — членів Ради Європи або проти Європейського союзу; визнавати факт того, що було порушено, те чи інше право заявника; присудити заявнику виграну, справедливу компенсацію; тлумачити Конвенцію про захист прав людини та основних свобод; встановлювати факт того, що будь-яке порушення в певній державі має масовий характер через системність проблеми, у зв'язку, з чим наказувати цій державі вжити заходів щодо виправлення цього недоліку; розглядати запит комітету міністрів Ради Європи з питання про те, чи не порушила держава — відповідач своє зобов'язання по виконанню постанов (рішень) Європейського суду з прав людини; давати тлумачення раніше винесеної постанови на запит Комітету Міністрів Ради Європи; виносити Консультативні висновки про тлумачення Конвенції про захист прав людини та основних свобод, з питань, не пов'язаних з розглядом справЛутковська В. В. Судова практика Європейського суду з прав людини. Рішення щодо України / В. В. Лутковська (відп.ред.). — К. : Праксіс, 2005. — 480с..

Рішення Європейського суду з прав людини Загалом Європейський суд виносить три основних види рішень (усього їх понад 10 видів): рішення про неприйнятність, оформлене у вигляді листа, адресованого заявнику (понад 95); рішення про неприйнятність або прийнятність у вигляді окремого мотивованого документа, у перекладі українською називається «рішенням» («decision»), остаточне рішення у справі, іменоване «постановою» («decree»). Тільки в цьому документі Європейський суд може визнати порушення прав людини.

На 13 лютого 2014 року Європейським судом з прав людини було винесено 16 995 мотивованих рішень (рішень і постанов). Згідно з даними на початок 2017 року, лідерами у списку країн за кількістю скарг, які перебували на розгляді, були: Україна — 18 131 (22,8 %) Туреччина — 12 600 (15,8 %) Угорщина — 8950 (11,2 %) Росія — 7400 (9,3 %)

За кількістю скарг, переданих суддівським складам, на душу населення, перші місця станом на 2013 р. посідають Сербія, Чорногорія, Хорватія і Молдова. Естонія перебуває на 12-му місці, Україна — на 5-му, Латвія — на 15-му, Росія — на 21-му. Останні місця займають Іспанія, Данія, Велика Британія, Ірландія.

За статистикою за 1959—2010 роки, 96 % поданих до Суду скарг були визнані неприйнятними. З інших 4 %, за якими було винесено рішення по суті справи, у 83 % випадків суд визнав порушення конвенції або її протоколівШевчук Станіслав. Судовий захист прав людини: Практика Європейського Суду з прав людини у контексті західної правової традиції. — К. : Реферат, 2006. — 848с..

2016 року Європейський суд з прав людини ухвалив 39 рішень за скаргами проти України (для порівняння: у 2015 р. — 36 рішень, у 2014 р. — 40, у 2013 р. — 69, у 2012 р. — 71, у 2011 р. — 105, у 2010 р. — 109, у 2009 р. — 126, у 2008 р. — 110, у 2007 р. — 108).

У 2014 р. Україна «вийшла в лідери» і посіла перше сумне місце в цій номінації щодо кількості звернень громадян держави до ЄСПЛ.

На кінець 2015 р. на розгляді в Європейському суді було 64 850 справ, із них 13 850 (21,4 %) — заяви проти держави України.

Станом на 31 грудня 2019 року найбільше позовів, які перебували у стадії розгляду в ЄСПЛ, подані проти Росії (25,2 %), Туреччини (15,7 %) України (15,1 %), Румунії (13 %), Італії (5,1 %), Польщі (2,1 %), Сербії (2,1 %). У 2019 році Україна, залишаючись серед «лідерів» порушень прав людини та програючи справи в ЄСПЛ, отримала рішення про задоволення позовних заяв наших громадян на понад 1,5 млн євро.