Теб Гантер (, ім'я при народженні Артур Ендрю Кельм — ; 11 липня 1931 — 8 липня 2018) — американський актор, співак, кінопродюсер та письменник. Відомий своїм білявим волоссям та акуратною зовнішністю, Гантер знявся у понад сорока фільмах. Протягом 1950-х та 1960-х років, у свої двадцять і тридцять років, Гантер був голлівудським серцеїдом, граючи численні ролі та з'являючись на обкладинках сотень журналів. Серед його помітних ролей на екрані — «Бойовий клич» (1955), «Дівчина, яку він залишив позаду» (1956), «Прогулянка стрільця» (1958), «Чортові янкі» (1958) та «Поліестер» (1981). Гантер також мав музичну кар'єру наприкінці 1950-х років; у 1957 році він випустив пісню «Young Love», що очолила музичні чарти. Автобіографія Гантера 2005 року «Конфіденційно про Теба Гантера: Створення кінозірки» стала бестселером Нью-Йорк таймс.
Раннє життя Артур Ендрю Кельм народився на Мангеттені, Нью-Йорк, в сім'ї Гертруди (до шлюбу Гелієн) та Чарльза Кельмів. Батько Кельма був євреєм, а мати — німецькою іммігранткою з Гамбурга. У нього був старший брат, Вальтер. Батько Кельма, як повідомляється, був жорстоким. Протягом кількох років після народження Кельма його батьки розлучилися. Він виріс у Каліфорнії, жив з матір'ю, братом та бабусею та дідусем по материнській лінії, Джоном Генрі та Ідою (до шлюбу Зонненфлет) Гелієн; родина проживала в Сан-Франциско, Лонг-Біч та Лос-Анджелесі. Його мати повернула собі дошлюбне прізвище Гелієн та змінила прізвища своїх синів. У підлітковому віці Артур Гелієн (як його тоді називали) був фігуристом, змагаючись як в одиночному, так і в парному катанні. Гелієна віддала до католицької школи його релігійна мати.
Гелієн вступив до лав Берегової охорони США у віці п'ятнадцяти років у 1946 році, збрехавши про свій вік, щоб вступити на службу. Перебуваючи в Береговій охороні, він отримав прізвисько «Голлівуд» за свою схильність дивитися фільми, а не ходити до барів у вільний від служби час. Коли його начальство дізналося про його справжній вік, його звільнили. Гелієн познайомився з актором Діком Клейтоном ; Клейтон запропонував йому стати актором.
Кар'єра
1950-ті роки
Дік Клейтон познайомив Геліена з агентом Генрі Вілсоном, який спеціалізувався на представництві таких зірок-чоловіків, як Роберт Вагнер та Рок Хадсон. Саме Вілсон назвав його «Теб Гантер».
Першою кіноролью Гантера була другорядна роль у фільмі-нуарі «Беззаконні» (1950). Гантер був другом характерного актора Пола Гілфойла, який порадив його режисеру Стюарту Гайслеру ; Гайслер шукав невідомого актора на головну роль у фільмі «Острів бажань» (1952) разом із Ліндою Дарнелл. Фільм мав успіх.
Гантер працював під керівництвом Джорджа Монтгомері у фільмі «Пояс зброї» (1953), вестерні, продюсером якого був Едвард Смолл. Смолл знову запросив його для зйомок у військовому фільмі «Сталева леді» (1953), де він працював під керівництвом Рода Кемерона, а також для головної ролі у пригодницькій історії «Повернення на острів скарбів» (1954). Він почав грати на сцені, з'явившись у постановці « Наше місто». Потім Гантеру запропонували, і він погодився на контракт від Warner Bros.
Одним із перших фільмів Гантера для Warner Bros. був «Морська погоня» (1955) з Джоном Вейном та Ланою Тернер у головних ролях. Фільм став хітом, проте роль Гантера була відносно невеликою. Роль «Рушеса» побачив Вільям А. Веллман, який і обрав Гантера на роль молодшого брата Роберта Мітчема у фільмі «Слід кота» (1954). Це був солідний хіт, і Гантер почав отримувати більше уваги.
Його проривною роллю стала роль молодого морського піхотинця Денні у драмі 1955 року про Другу світову війну «Бойовий клич», яка стала третьою за фінансовою успішністю стрічкою року. Його персонаж заводить роман зі старшою жінкою, але зрештою одружується з дівчиною по сусідству. Фільм був заснований на бестселері Леона Юріса і став найкасовішим фільмом Warner Bros. того року, закріпивши за Гантером позицію одного з найкращих молодих романтичних акторів Голлівуду.
У вересні У 1955 році таблоїдний журнал Confidential повідомив, що Гантера було заарештовано за порушення громадського порядку в 1950 році. Ця стаття, сповнена натяків, та наступна, присвячена тюремному досліжденню Рорі Калхуна, були результатом угоди, яку Генрі Вілсон уклав зі скандальним журналістом в обмін на те, що він не розголошуватиме громадськості сексуальну орієнтацію свого більш відомого клієнта, Рока Гадсона. Звіт не мав негативного впливу на кар'єру Гантера. Кілька місяців по тому його було названо Найперспективнішою новою особистістю в загальнонаціональному опитуванні, спонсорованому Радою кінематографічних організацій. У 1956 році він отримав 62 000 валентинок. Гантер, Джеймс Дін та Наталі Вуд були останніми акторами, які отримали ексклюзивний студійний контракт з Warner Bros. Warner вирішила підвищити його до зіркового статусу, об'єднавши його з Наталі Вуд у двох фільмах: вестерні «Палаючі пагорби» (1956), режисера Гайслера, та комедії «Дівчина, яку він залишив позаду» (1956). Ці фільми також мали успіх у глядачів. Warner планувала третій спільний проект Гантера та Вуда, але Гантер відхилив третій фільм, тим самим поклавши край спробі Warner зробити Гантера та Вуда Вільямом Павеллом та Мірною Лой 1950-х років. Гантер був найпопулярнішою зіркою-чоловіком Warner Bros. з 1955 по 1959 рік.
Гантер отримав схвальні відгуки критиків за свою телевізійну роль у дебютному епізоді серіалу «Плейхаус 90» (" Заборонена зона ", 1956), написаного Родом Серлінгом та режисованого Джоном Франкенхаймером.
Акторська кар'єра Гантера досягла свого піку. Вільям Веллман знову використав його для зйомок у військовому фільмі « Лафайєтська ескадрилья» (1958). Columbia Pictures позичила його для вестерну «Прогулянка стрільця» (1958), в якому він зіграв лиходія, попри своє звичне амплуа. Гантер стверджував: «Коли наступного літа відбулася прем'єра „Прогулянки стрільця“, це був один із найпишніших моментів моєї кар'єри». Гантер знявся у музичному фільмі «Прокляті янкі» (1958), в якому він зіграв Джо Гарді з бейсбольного клубу Американської ліги з Вашингтона, округ Колумбія. Спочатку фільм був бродвейським мюзиклом, і Гантер був єдиним у фільмі, хто не з'явився в оригінальному складі. Шоу було засноване на бестселері 1954 року. книга «Рік, коли янкі втратили вимпел» Дугласа Воллопа. Пізніше Гантер сказав, що зйомки були пекельними, бо режисер Джордж Ебботт був зацікавлений лише у відтворенні сценічної версії слово в слово. Він також знявся у вестерні «Вони прийшли до Кордури» (1959) (з Гері Купером та Рітою Гейворт) та знявся у романтичній драмі «Такий тип жінки» (1959) (з Софією Лорен).
Музична кар'єра У Гантера був хіт 1957 року з піснею «Young Love», яка посіла перше місце у чарті. 1-е місце в чарті Billboard Hot 100 протягом шести тижнів (сім тижнів у британському чарті) і став одним з найбільших хітів ери рок-н-ролу. Було продано понад два мільйони копій, і RIAA нагородила його золотим диском.
У Гантера був ще один хітовий сингл «Ninety-Nine Ways», який досяг 11-го місця у Сполучених Штатах та 5-го у Великій Британії. Його успіх спонукав Джека Л. Ворнера забезпечити виконання контракту актора зі студією Warner Bros., заборонивши Dot Records, лейблу, для якого Гантер записав сингл (і який належав конкуренту Paramount Pictures), випускати наступний альбом, який він для них записав. Він заснував Warner Bros. Records спеціально для Гантера.
1960-ті роки Невдача Гантера в отриманні ролі Тоні в екранізації «Вестсайдської історії» (1961) спонукала його погодитися зніматися в щотижневому телевізійному ситкомі. «Шоу Теба Гантера» мало помірні рейтинги (через те, що показувалося разом із «Шоу Еда Саллівана») і тривало один сезон (1960–61) із 32 секцій. епізодів. Він мав успіх у Великій Британії, де став однією з найпопулярніших комедійних ситуацій року. Серед партнерів Гантера по зйомках серіалу були Річард Ердман, Джером Кован та Рета Шоу.
Гантер зіграв головну роль коханого Деббі Рейнольдс у романтичній комедії «Задоволення його компанії» (1961). Він зіграв головну роль в італійському пеплумі, знятому в Єгипті, «Золота стріла» (1962). Він знявся у військовому фільмі для American International Pictures « Операція „Бікіні“» (1963). У 1964 році він знявся на Бродвеї разом з Таллулою Бенкхед у виставі Теннессі Вільямса « Молочний поїзд тут більше не зупиняється».
Він зіграв головну роль у фільмі про серфінг «Осідлай дикий прибій» (1964) для Columbia Pictures, а потім у Великій Британії знявся у кримінальній драмі « Неспокійні води» (1964). Він залишився в Англії, щоб знятися в ще одному фільмі для AIP — науково-фантастичному фільмі «Боги війни глибин» (1965) за участю Вінсента Прайса. Повернувшись до Голлівуду, він зіграв другорядну роль у комедіях «Кохана людина» (1965) та «Птахи роблять це» (1966). Він знявся у фільмі режисера Річарда Раша, низькобюджетній комедії «Непостійний палець долі» (1967).
Протягом короткого часу наприкінці 1960-х років, після кількох сезонів акторської діяльності в літніх театральних постановках та вечерях у таких виставах, як «Bye Bye Birdie», «The Tender Trap», «Under the Yum Yum Tree» та «West Side Story» з деякими акторами з Нью-Йорка, Гантер оселився на півдні Франції та знявся в кількох італійських фільмах, зокрема «Vengeance Is My Forgiveness» (1968), «The Last Chance» (1968) та «Bridge over the Elbe» (1969).
1970-ті роки Гантер зіграв головну роль у психологічному фільмі жахів «Солодке вбивство» (1973), першому фільмі режисера Кертіса Генсона. Його гра отримала хороші відгуки. Він отримав одну з головних ролей в успішному вестерні «Життя та часи судді Роя Біна» (1972) за участю Пола Ньюмена. Він зіграв невеликі ролі у фільмах «Лісові волоцюги» (1975), «Вон Тон Тон, собака, який врятував Голлівуд» (1976) та «Кеті: Портрет фотомоделі» (1978). У 1977 році він зіграв Джорджа Шамвея, батька Мері Гартман (зіграла Луїз Лассер) у серіалі «Назавжди Фернвуд», спін-оффі милоподібного ситкому «Мері Гартман, Мері Гартман».
1980-ті роки Кар'єра Гантера відродилася в 1980-х роках, коли він зіграв головні ролі разом з актором Дівайном у фільмах Джона Вотерса « Поліестер» (1981) та «Пожадливість у пилу» (1985) Пола Бартеля. Обидва ці фільми мали успіх у глядачів. Він зіграв містера Стюарта, вчителя на заміну в мюзиклі «Бріолін 2» (1982), який співав «Reproduction». Гантер зіграв головну роль у фільмі жахів «Шафа Кемерона» (1989).
Подальша кар'єра
Остання роль Гантера в кіно була в сімейному фільмі про коней «Темний кінь» (1992). Гантер, давній власник коней, написав оригінальну історію та виступив співпродюсером фільму разом зі своїм партнером життя Алланом Глейзером.
Автобіографія Гантера «Конфіденційно про Теба Гантера: Створення кінозірки» (2005), написана у співавторстві з Едді Мюллером, стала бестселером New York Times, як видання у м'якій обкладинці 2007 року. У своїх мемуарах Гантер офіційно зізнався у своїй гомосексуальності, підтвердивши чутки, що поширювалися на піку його слави. Книга була номінована на кілька премій. Вона втретє потрапила до списку бестселерів New York Times червня 2015 року після виходу «Конфіденційно про Теба Гантера», документального фільму, що отримав нагороди, заснованого на мемуарах. Режисером документального фільму виступив Джеффрі Шварц, а продюсером — Аллан Глейзер. Станом на червень 2022 року художній фільм про Гантера, продюсерами якого будуть Глейзер, Джей Джей Абрамс та Закарі Квінто, перебував у розробці на Paramount Pictures. До створення сценарію залучений сценарист, лауреат Пулітцерівської премії та премії «Тоні», Даг Райт.
Гантер має зірку за свій внесок у музичну індустрію на Голлівудській алеї слави за адресою 6320 Hollywood Blvd. У 2007 році Алея зірок Палм-Спрінгс присвятила йому Золоту пальмову зірку.
Смерть 8 липня 2018 року, за три дні до свого 87-річчя, Гантер помер після зупинки серця, що виникла внаслідок ускладнень, пов'язаних з тромбозом глибоких вен. За словами його партнера, Аллана Глейзера, смерть Гантера була «раптовою та несподіваною».
Особисте життя