Маттіас Медічі (; , Флоренція, Велике герцогство Тосканське — , Сієна, Велике герцогство Тосканське) — принц з дому Медічі, син Козімо II, великого герцога Тосканського. Учасник Тридцятилітньої війни та війни за Кастро. Фельдмаршал Імперської армії. Імператор Сієни у 1629—1667 роках. Меценат. Кавалер честі та відданості Мальтійського ордену.

Біографія

Сім'я та ранні роки

Народився 9 травня 1613 року у Флоренції в сім'ї великого герцога Козімо II і великої герцогині Марії Магдалини, уродженої австрійської ерцгерцогині з дому Габсбургів. По батьківській лінії був онуком великого герцога Фердинандо I і герцогині Крістіни, французької принцеси з Лотаринзького дому. По материнській лінії був онуком ерцгерцога Карла II, правителя Внутрішньої Австрії та ерцгерцогині Марії Анни, баварської принцеси з дому Віттельсбахів.

Ріс і виховувався разом з молодшим братом Франческо. Різниця у віці між ними становила лише рік. Придворний лікар і вчителі принців надсилали їхній матері щоденні письмові звіти про стан здоров'я, успіхи в навчанні та про всі події в житті Маттіаса та Франческо. Після смерті батька, коли регентами над неповнолітнім великим герцогом, старшим братом принців, стали їхня мати і бабуся, вчителями Маттіаса і Франческо призначили людей, які не мали видатних знань, але мали благородне походження і належали до вищих верств духовенства. Дітей виховували прихильниками контрреформації та ідей абсолютизму. Маттіаса готували до кар'єри церковнослужителя. Однак юнак не захотів стати кліриком і у шістнадцять років вибрав кар'єру військовика.

29 травня 1629 року, після смерті герцогині-вдови Катерини, великий герцог призначив молодшого брата новим правителем Сієни. Маттіас прибув до міста 27 серпня того ж року й оселився у палаці на Соборній площі. Перед відбуттям з Флоренції мама передала йому листа, в якому закликала продовжити освіту та надавала рекомендації щодо поведінки й обов'язків губернатора. Маттіас брав участь у всіх засіданнях Ради, на якому розглядалися справи та прохання на довіреній йому території, часто давав публічні аудієнції, відвідував церковні богослужіння, демонструючи відданість католицизму. Він був пристрасним мисливцем, захоплювався «добродійною музикою» та театральними виставами. У лютому 1630 року на запрошення принца в Сієну з Флоренції прибули актори комедії масок. Поведінка юного правителя допомогла йому завоювати повагу сієнців.

Військова кар'єра У вересні 1631 року разом з Франческо супроводжував маму до імператорського двору у Відні. Під час його відсутності Сієною від імені принца правив молодший брат, кардинал Леопольдо Медічі. Велика герцогиня-вдова представила синів їхнього дядька, імператора Фердинанда II. Марія Магдалина намагалася забезпечити прибуттю принців на службу до Імперської армії під командування Альбрехта Валленштейна. Під час подорожі Маттіас і Франческо продовжували розважати себе полюванням і балами до листопада 1631 року, коли їхня мама раптово померла в Пассау. Великий герцог Фердинанд II дозволив братам залишитися закордоном і виділив під їхнє командування корпус із тисячі вершників і шести тисяч піхотинців. Навесні 1632 року, через військові успіхи протестантів у Тридцятирічній війні виділив їм сто тисяч скудо і зброю з вимогою негайно вирушити в чинну Імперську армію і виявити себе в битвах з протестантами на боці імператора.

У липні 1632 року Маттіас і Франческо попрямували до театру бойових дій. Після зустрічі з імператором у Відні, вони прибули до табору Імперської армії під Нюрнбергом. 16 листопада 1632 року брати вперше брали участь у битві — битві при Лютцентом, під час якої Маттіас познайомився з земляком-генералом Оттавіо Пікколоміні. Зустрівши принців з наснагою, Валленштейн незабаром став ставитися до них негативно. Причиною тому було невдоволення генералісимуса недостатньою участю великого герцогства Тосканського у постачанні Імперської армії. Спочатку він відмовився надати військові звання, що відповідали походженню принців. Потім, бажаючи позбутися їхньої присутності в чинній армії, у липні 1633 року зовсім відібрав у Маттіаса і Франческо командування над полками. Як вважали самі принци, причиною такого ставлення до них з боку генералісимуса було те, що, перебуваючи при імператорському дворі, вони говорили про можливу зраду Валленштейна. У лютому 1634 року в листі до великого герцога брати попросили дозвіл залишити Імперську армію, побоюючись за своє життя, якщо звинувачення генералісимуса в зраді підтвердяться. Старший брат задовольнив їхнє прохання, і того ж місяця вони залишили театр військових дій і прибули до .

Весною 1634 року Маттіас повернувся до Імперської армії під командування Маттіаса Ґалласа. У травні того ж року брав участь в облозі Регенсбурга, під час якої, заразившись чумою, помер молодший брат Франческо. Маттіас, витрачаючи понад 60 000 скудо під час служби в Імперській армії, думав повернутися на батьківщину, проте залишився під командуванням двоюрідного брата, угорського короля Фердинанда, майбутнього імператора Фердинанда III, разом з яким у вересні 1634 року брав участь у битві при Нердлінгені. Здобувши звання генерала імперської артилерії, деякий час провів у Флоренції. Військову кампанію 1635 року розпочав із зустрічі з угорським королем, яка відбулася в Баварії, й отримав у командування піхотний полк. У бойові дії вступив наприкінці серпня, здобувши перемогу над армією французького короля між Майнцом і Франкфуртом. Осінь провів у маневрах на території Пфальцу та Лотарингії. У грудні 1635 року розмістив полк на зимівлю у Вормсі. В цей час йому довелося розвʼязувати численні проблеми з постачанням й армійською платнею, тому місцева влада навіть звинуватила принца в розтраті.

У травні 1636 року прибув на ставку головнокомандувача Імперської армії в Шпаєрі. Він просив підготувати його полк до нової військової кампанії, цього разу проти Франції, яка оголосила війну Іспанії. Полку принца належало брати участь у взятті Діжона, проте він зазнав великих чисельних втрат під час маршу від нестачі провіанту та хвороб. Маттіас вирішив повернутись на батьківщину, про що говорив відкрито. У лютому 1637 новий імператор Фердинанд III не запросив принца на збори генерального штабу у Відні, і в червні того ж року Маттіас повернувся до Флоренції. Але вже 1 липня 1637 року імператор передав йому патент фельдмаршала Імперської армії, і принц знову вступив на службу. Його направили до Померанії, де в грудні 1637 року взяв Узедом, Вольгаст і Деммін. І знову проблеми з розміщенням військ на зимівлю та великі особисті витрати, які становили 341 718 флоринів, змусили його просити про відставку. 1639 року імператор дозволив принцу залишити Імперську армію і повернутися на батьківщину. У квітні того ж року, перед дорогою назад до Флоренції, Маттіас деякий час пробув у Відні через проблеми зі здоров'ям.

Пізні роки

У серпні 1639 року Маттіас прибув до Флоренції і повернувся до обов'язків імператора Сієни. Незабаром з'явилися чутки про намір принца вступити на службу до французького короля, які, однак, не знайшли підтвердження. 1641 року побував у Мілані, Генуї, Феррарі та Венеції. Під час цієї подорожі знову захопився театром. У лютому 1645 року на запрошення принца в Сієну прибув композитор Франческо Сакраті, де в Академії слуг гармонії () він поставив оперу на лібрето .

У вересні 1641 року римський папа Урбан VIII зайняв герцогство Кастро, проігнорувавши претензії на феод з боку Пармського герцогства. Дії понтифіка призвели до того, що вже наступного року проти Папської держави уклали союз між Великим герцогством Тосканським, Моденським герцогством та Венеційською республікою. На чолі тосканської армії поставили Маттіаса. Бойові дії він почав улітку 1643 з вторгнення в Умбрію. У червні він зайняв Читта-делла-П'єве та Кастільйоне-дель-Лаго. Восени в битвах при Монджовіно, Радикофані та Пітільяно армію римського папи розгромили. Війна за Кастро закінчилася перемогою союзу італійських держав.

1644 року великий герцог, як нагороду, передав Маттіасу феод Монте-Сан-Савіно та віллу Лаппеджі. Остання, на замовлення принца, була перебудована архітектором Антоніо Марією Феррі і стала однією з резиденцій Маттіаса. На віллі він давав бали-маскаради, приїжджав на полювання. Тут принц зберігав численні твори живопису. Особливо йому подобалися картини із зображенням битв, натюрморти та картини на біблійні сюжети. Маттіас виявив себе і як меценат. Він опікувався живописцями Жаком Куртуа і , Юстусом Сустермансом і Бальдассарі Франческіні, Рафаелло Ванні та Рутіліо Манетті, кастратом . Принц колекціонував не лише картини, а й оригінальні речі. Так, його зібрання містили двадцять сім ваз зі слонової кістки, циферблати та наукові інструменти, природні дива. Його колекції зберігаються в Уффіці. У травні 1647 року значно розширив зал Генеральної ради Сієни у Громадському палаці. Маттіас підтримував діяльність оперного театру у місті. Брав участь у сієнських перегонах.

1647 року знову з'явилися чутки про намір принца вступити на службу до французького короля, які знову не знайшли підтвердження. У 1649 і 1656 роках Фердинанд II доручав йому командування народним ополченням, яке охороняло межі великого герцогства під час другої війни за Кастро й епідемії чуми. В останньому випадку Маттіас також командував усією тосканською армією.

1663 року заявив про свій намір стати кардиналом. 1666 року у нього загострилися проблеми зі здоров'ям через подагру й артрит. 1667 року бажання принца прийняти церковний сан підтримали великий герцог Фердинанд II і римський папа Климент IX. Проте, невдовзі після цього, 11 жовтня 1667 року, Маттіас Медічі помер у Сієні. Його поховали у каплиці Медічі у базиліці Святого Лаврентія у Флоренції. Одружений принц не був, нащадків не залишив. 1857 року під час першої ексгумації останків Маттіаса Медічі в його могилі виявили забальзамований труп, одягнений у сукню і плащ мальтійського лицаря з камлоту та шовку, панчохи та туфлі з оксамиту зі стрічками. У ногах у покійника лежав фетровий капелюх з широкими полями. На грудях — золота монета; з одного боку на монеті був зображений портрет римського папи Климента IX, з іншого — Пасхальний Агнець з Святим Духом, що осявав його, і стояла дата — 1667 рік.

У культурі Збереглося кілька прижиттєвих портретів Маттіаса Медічі, більшість із яких належить пензлю Юстуса Сустерманса. Полотна зберігаються як у приватних колекціях, так і в музеяк, наприклад в Національній галереї мистецтва у Вашингтоні та у Флоренції.

Примітки

Джерела

Посилання