Директива 2003/86/ЄС, яка не поширюється на Данію й Ірландію, встановлює право на . Громадянам держав, що не входять до ЄУ, які легально проживають у ЄУ, дозволяється возз'єднання сім'ї в державі ЄУ, де вони легально проживають. Це має на меті зберегти єдність сім'ї та сприяти . Однак в'їзд та проживання повинні бути дозволені лише для подружжя, якщо спонсор може довести, що вони мають житло, медичне страхування та стабільний і регулярний дохід. Це має на меті запобігти тому, щоб вони стали залежними від соціальної допомоги відповідної держави-члена.Otmar Philipp: EuGH-Urteil über Ablehnung der Familienzusammenführung von Nicht-EU-Bürgern. Euractiv 25. April 2016, abgerufen am 6. November 2017.
Зміст
Розділ 1 (статті 1-3): Загальні положення обмежують застосування директиви спонсорами, які мають дозвіл на проживання, виданий державою-членом, термін дії якого становить щонайменше один рік, та мають достатню перспективу отримання права на постійне проживання. Директива прямо не застосовується до членів сімей громадян Союзу. Спонсори, які подали заяву про захист згідно з міжнародними зобов'язаннями, щодо яких ще не прийнято рішення, також виключаються.
Розділ 2 (стаття 4) регулює персональну сферу застосування, зазначаючи, що лише члени основної сім'ї (чоловік/дружина та неповнолітні діти іммігранта або його/її чоловіка/дружини) мають законне право на возз'єднання сім'ї. Держави-члени можуть дозволити возз'єднання інших членів сім'ї.Hans-Peter Welte: Familienzusammenführung und Familiennachzug: Praxishandbuch zum Zuwanderungsrecht. Walhalla 2009, ISBN 978-3-8029-1047-0, S. 15.
Розділ 3 (стаття 5) регулює порядок подання заявки та її експертизу.
Розділ 4 (статті 6-8) регулює обмеження, що встановлюються державами-членами. Відмови можуть бути зроблені з міркувань державної політики, громадської безпеки або громадського здоров'я, і держави-члени можуть вимагати, щоб спонсор легально проживав на їхній території протягом періоду, що не перевищує двох років, перш ніж члени його сім'ї приєднаються до них. За винятком випадків біженців, держави-члени можуть вимагати від спонсора надання підтвердження наявності житла, медичного страхування та регулярного фіксованого доходу. Громадяни третіх країн, які прибувають до країни, можуть бути зобов'язані пройти інтеграційні заходи відповідно до національних правил.
Розділ 5 (статті 9–12) містить конкретні положення щодо возз’єднання сімей біженців
Розділ 6 (статті 13–15) регулює в'їзд та проживання членів сім'ї
Розділ 7 (статті 16–18) регулює санкції та засоби правового захисту, зокрема у випадках надання неправдивої інформації, підроблених або фальсифікованих документів, обґрунтованої підозри у шахрайстві або фіктивному шлюбі, партнерстві чи усиновленні, а також невиконанні раніше виконаних умов. Заявник на возз’єднання сім’ї та його родичі мають право оскаржити негативні рішення.
Розділ 8 (статті 19–22) Заключні положення
Примітки