Девід Джозеф Бом FRS (, 20 грудня 1917 — 27 жовтня 1992) — американський учений, якого вважають одним із найвизначніших теоретичних фізиків XX століттяDavid Peat Who's Afraid of Schrödinger's Cat? The New Science Revealed: Quantum Theory, Relativity, Chaos and the New Cosmology 1997, pp. 316—317. Він відомий своєю нестандартною роботою у квантовій теорії, нейропсихології та філософії свідомості. Серед численних внесків Бома у фізику — його каузальна та детерміністська інтерпретація квантової теорії, відома як теорія де Бройля — Бома.
Бом висунув ідею, що квантова фізика показує обмеженість класичної картезіанської моделі реальності, яка передбачає існування двох видів субстанції — ментальної та фізичної, що нібито взаємодіють між собою. Щоб доповнити цю модель, він розробив математичну та фізичну теорію «імпліцитного» та «експліцитного» порядкуDavid Bohm: Wholeness and the Implicate Order, Routledge, 1980 ()..
Бом також припускав, що мозок функціонує на клітинному рівні згідно із законами деяких квантових ефектів, і висунув гіпотезу, що мислення є розподіленим і не локалізованим, подібно до квантових об'єктів.. Основне завдання Бома полягало у розумінні природи реальності загалом та свідомості зокрема як цілісного та узгодженого явища, яке, за його переконанням, ніколи не є статичним або повнимWholeness and the Implicate Order, Bohm — 4 July 2002.
Бом попереджав про небезпечні наслідки неконтрольованого панування розуму та технологій і натомість підкреслював важливість справжнього підтримуючого діалогу, який, на його думку, міг би згладжувати та об'єднувати конфліктні та проблемні поділи в суспільстві. У цьому його епістемологічні погляди відображали його онтологіюDavid Bohm: On Dialogue (2004) Routledge.
Народжений у США, Бом здобув ступінь доктора філосоіії під керівництвом Дж. Роберта Оппенгеймера в Каліфорнійському університеті в Берклі. Через свої комуністичні зв'язки він став об'єктом розслідування федерального уряду США в 1949 році, що змусило його залишити країну. Свою наукову кар'єру він продовжив у кількох інших країнах, згодом отримавши громадянство Бразилії, а потім Великої Британії. Після Угорського повстання 1956 року він відмовився від марксизму..
Молодість та коледж Бом народився у Вілкс-Баррі, Пенсильванія, у родині угорсько-єврейського іммігранта Самуеля Бома — By the Numbers — David Bohm та литовсько-єврейської матері Фріди Попкі. Його переважно виховував батько, власник меблевого магазину та помічник місцевого рабина. Хоча Бом зростав у єврейській родині, у підлітковому віці він став агностикомPeat 1997, p.21. «Якщо він ототожнював єврейські традиції та звичаї зі своїм батьком, то це був спосіб дистанціюватися від Самуїла. До кінця підліткового віку він став переконаним агностиком»..
Бом навчався в Pennsylvania State College (тепер Pennsylvania State University), який закінчив у 1939 році, після чого протягом року навчався в California Institute of Technology. Згодом він перевівся до групи теоретичної фізики під керівництвом Роберта Оппенгеймера в радіаційна лабораторія Каліфорнійського університету в Берклі, де й здобув докторський ступінь.
Бом жив у тому ж районі, що й деякі інші аспіранти Роберта Оппенгеймера — Джованні Россі Ломаніц, Джозеф Вайнберг та Макс Фрідман — і з ними поступово залучився до радикальної політики. Він брав активну участь у комуністичних та комуністично орієнтованих організаціях, серед яких Молода комуністична ліга, Кампусний комітет боротьби з призовом та Комітет за мирну мобілізацію.
Під час роботи в радіаційній лабораторії Бом мав стосунки з Бетті Фрідан і водночас допомагав організувати місцеву філію Федерації архітекторів, інженерів, хіміків і техніків — невеликого профспілкового об'єднання, пов'язаного з Конгресом промислових організацій (CIO).
Робота та докторантура
Внески до Манхеттенського проєкту Під час Другої світової війни Манхеттенський проєкт мобілізував більшість фізичних досліджень у Берклі для створення першої атомної бомби. Хоча Оппенгеймер запросив Бома працювати з ним у Лос-Аламосі — надсекретній лабораторії, створеній у 1942 році для розробки атомної бомби, — директор проєкту, бригадний генерал Леслі Гровз, не схвалив його допуск до держтаємниці. Причиною стали політичні погляди Бома та його тісна дружба із Вайнбергом, який раніше підозрювався в шпигунстві.
Під час війни Бом залишався у Берклі, де викладав фізику та проводив дослідження в галузях плазми, синхротрона та синхроциклотрона. Він здобув ступінь доктора філософіії у 1943 році за незвичайних обставин. За словами біографа Ф. Девіда ПітаPeat 1997, p. 64:Розрахунки розсіяння (зіткнень протонів і дейтронів), які він виконав, виявилися корисними для проєкту Манхеттен і були негайно засекречені. Через відсутність допуску до державної таємниці Бом не мав доступу до власної роботи; йому не лише відмовили у захисті дисертації, він навіть не міг її написати!Щоб задовольнити вимоги університету, Оппенгеймер засвідчив, що Бом успішно виконав необхідні дослідження. Пізніше Бом виконав теоретичні розрахунки для калутронів на об'єкті Y-12 в Оук-Риджі, Теннессі. Ці розрахунки використовувалися для електромагнітного збагачення урану, який застосовували у бомбі, скинутій на Хіросіму у 1945 році.
Маккартизм і відхід зі Сполучених Штатів Після війни Бом став асистентом професора в Принстонському університеті. Він також тісно співпрацював з Альбертом Ейнштейном в Інституті перспективних досліджень, розташованому неподалік.
У травні 1949 року Комітет Палати представників США з антиамериканської діяльності запросив Бома свідчити через його попередні зв'язки з профспілками та підозри у співпраці з комуністами. Бом скористався правом на відмову від давання свідчень, гарантованим П'ятою поправкою, і відмовився давати свідчення проти своїх колег.
У 1950 році Бом був арештований за відмову відповідати на запитання комітету. У травні 1951 року його виправдали, але Принстон вже призупинив його роботу. Після виправдання колеги Бома намагалися повернути його на роботу в університет, але президент Принстона Гарольд В. ДоддсRussell Olwell: Physics and Politics in Cold War America: The Two Exiles of David Bohm, Working Paper Number 20. Program in Science, Technology, and Society. Massachusetts Institute of Technology. вирішив не продовжувати контракт Бома.
Хоча Ейнштейн розглядав можливість призначення Бома своїм науковим асистентом в Інституті перспективних досліджень, президент IAS Оппенгеймер «висловився проти цієї ідеї та порадив своєму колишньому студенту залишити країну». Спроба Бома отримати посаду в Університеті Манчестера мала підтримку Ейнштейна, але виявилася невдалоюAlbert Einstein to Patrick Blackett, 17 April 1951 (Albert Einstein archives). Cited after Olival Freire, Jr.: Science and Exile: David Bohm, the cold war, and a new interpretation of quantum mechanics, HSPS, vol. 36, Part 1, pp. 1–34, ISSN 0890-9997, 2005, see footnote 8. ..
Після цього Бом вирушив до Бразилії, де за запрошенням Жайме Тіомно та за рекомендацією Ейнштейна й Оппенгеймера очолив кафедру фізики в Університеті Сан-Паулу.
Квантова теорія та дифузія Бома
На ранньому етапі своєї кар'єри Бом зробив низку важливих внесків у фізику, зокрема у квантову механіку та теорію відносності. Як аспірант у Берклі він розробив теорію плазми та відкрив явище електронів, яке отримало назву дифузія БомаD. Bohm: The characteristics of electrical discharges in magnetic fields, in: A. Guthrie, R. K. Wakerling (eds.), McGraw–Hill, 1949..
Його перша книга, «Квантова теорія» (Quantum Theory), опублікована в 1951 році, була високо оцінена, зокрема Альбертом Ейнштейном. Однак Бом залишився незадоволеним ортодоксальною інтерпретацією квантової теорії, яку він виклав у цій книзі. Усвідомивши, що WKB-апроксимація квантової механіки призводить до детерміністських рівнянь, і переконаний, що звичайна апроксимація не може перетворити імовірнісну теорію на детерміністську, Бом засумнівався в невідворотності традиційного підходу до квантової механікиMaurice A. de Gosson, Basil J. Hiley: Zeno paradox for Bohmian trajectories: the unfolding of the metatron, 3 January 2011 (PDF – retrieved 16 February 2012)..
Метою Бома не було викладання детерміністського чи механістичного погляду, а показати, що можна приписувати властивості базовій реальності, на відміну від традиційного підходуB. J. Hiley: Some remarks on the evolution of Bohm's proposals for an alternative to quantum mechanics, 30 January 2010.. Він почав розробляти власну інтерпретацію квантової механіки — теорію де Бройля — Бома, також відому як теорія ведучої хвилі — прогнози якої повністю узгоджувалися з недетерміністською квантовою теорією.
Спочатку він називав свій підхід теорією прихованих змінних, але згодом перейшов на термін онтологічна теорія, відображаючи свою думку, що стохастичний процес, який лежить в основі явищ, описаних його теорією, може колись бути виявлений. Пізніше Бом і його колега Бейзіл Гайлі зазначили, що термін «інтерпретація через приховані змінні» виявився для них надто обмежувальним, особливо враховуючи, що їхні змінні" — положення та імпульс — «насправді не є прихованими»David Bohm, Basil Hiley: The Undivided Universe: An Ontological Interpretation of Quantum Theory, edition published in the Taylor & Francis e-library 2009 (first edition Routledge, 1993), , p. 2..
Робота Бома та аргумент Ейнштейна — Подольського — Розена (EPR) стали ключовим чинником, що мотивував Джона Стюарта Белла сформулювати нерівність Белла, яка відкидає локальні теорії прихованих змінних. Повні наслідки досліджень Белла досі перебувають у центрі наукового вивчення.
Бразилія Коли Бом прибув до Бразилії 10 жовтня 1951 року, консул США в Сан-Паулу конфіскував його паспорт, повідомивши, що він зможе отримати його лише для повернення до США. Це, за повідомленнями, серйозно налякало БомаRussell Olwell: Physics and politics in cold war America: the two exiles of David Bohm, Working Paper Number 2, Working Program in Science, Technology, and Society; Massachusetts Institute of Technology та значно похитнуло його настрій, адже він сподівався подорожувати до Європи. Бом подав заяву та отримав громадянство Бразилії, але за законом повинен був відмовитися від громадянства США. Повернути його він зміг лише десятиліттями пізніше — у 1986 році, після тривалого судового процесуOlival Freire, Jr.: Science and Exile: David Bohm, the cold war, and a new interpretation of quantum mechanics , HSPS, vol. 36, part 1, pp. 1–34, ISSN 0890-9997, 2005.
В Університеті Сан-Паулу Бом працював над каузальною теорією, яка згодом стала предметом його публікацій у 1952 році. приїхав до Сан-Паулу і працював із Бомом протягом трьох місяців; Ральф Шиллер, студент космолога Пітера Бергманна, був його асистентом протягом двох років; він також співпрацював із Тіомно та Вальтером Шютцером, а Маріо Бунге працював із ним один рік. Бом підтримував контакти з бразильськими фізиками, серед яких Маріо Шенберг, Жан Мейєр, Лейте Лопес, та час від часу обговорював наукові питання з відвідувачами Бразилії, зокрема Річардом Фейнманом, Ісидором Рабі, Леоном Розенфельдом, Карлом Фрідріхом фон Вайцзекером, Гербертом Л. Андерсоном, , Маркосом Мошинскі, Алехандро Медіною, а також із Гвідо Беком, колишнім асистентом Вернера Гейзенберга, який підтримував його роботу та допомагав отримувати фінансування. Бразильський CNPq відкрито підтримував його роботу над каузальною теорією та фінансував кількох дослідників, які працювали разом із Бомом. Співпраця Бома з Віж'є стала початком тривалої наукової взаємодії, зокрема з Луї де Бройлем, зосередженої на зв'язках із гідродинамічною моделлю, запропонованою Маделунгом.