Ян Аппель (; псевдоніми: Макс Гемпель, Ян Арндт, Ян Фос; 22 серпня 1890 р. 4 травня 1985) — німецький революціонер, учасник Німецької революції 1918 року. Він став визначним лівим комуністичним активістом і теоретиком.
Ранні роки Аппель народився в 1890 році в Мекленбурзі, Німеччина. Його батько був активним соціалістом, а з 1908 року він був активним членом Соціал-демократичної партії Німеччини. Хоча він здобув освіту кораблебудівника, він вступив до армії в 1911 році та служив до 1913 року. Потім він брав активну участь у Першій світовій війні. Він був демобілізований в 1917 році та направлений на роботу на верф Vulcan Werft у Гамбурзі. У січні 1918 року він брав участь у хвилі страйку, в якій взяли участь понад 400 000 робітників по всій Німеччині, які вимагали негайного миру без анексії чи контрибуції, кращого харчування, припинення військової дисципліни на заводах та звільнення політичних в'язнів.
Листопадова революція Ян Аппель брав участь у Листопадовій революції в листопаді 1918 року:
«Коли в листопаді 1918 року моряки повстали, а робітники верфей у Кілі скинули інструменти, ми дізналися на військовій верфі «Вулкан» від робітників, що сталося. На верфях відбулася таємна зустріч; завод був під військовою окупацією, робота припинилася, але робітники залишалися на зборах на підприємстві. Делегацію з 17 добровольців було направлено до штаб-квартири профспілки, щоб наполягати на оголошенні загального страйку. Ми наполягали на проведенні зборів, але виявилося, що відомі лідери ADGB та SPD, а також профспілок зайняли негативне ставлення до страйку. Були години жорстких дискусій. У цей час на верфі Blohm & Voss, де працювало 17 000 робітників, спалахнуло стихійне повстання. І тому всі робітники висипали з заводів, а також з верфі «Вулкан» (де працював Аппель) і вирушили до будинку профспілки. Саме в цей момент лідери зникли. Революція почалася».
На цьому етапі Аппель був залучений до ультралівої політики Гамбурга, беручи участь у Спартаківській партії, а потім у Комуністичній партії Німеччини (КПН) разом з Фріцем Вольфгаймом та Генріхом Лауфенбергом . Його обрали головою новоствореної Революційної цехової ради (Revolutionäre Obleute). У січні 1919 року, після вбивства Рози Люксембург та Карла Лібкнехта, Революційна цехова рада зібралася біля Центрального офісу профспілок у Гамбурзі. Тут він зустрівся з Ернстом Тельманом з Незалежної соціал-демократичної партії Німеччини (НСДПН), після чого вони взяли участь у нічному марші на казарми Баренфельд . Заставши солдатів зненацька, вони захопили арсенал і невдовзі мали під рукою 4000 робітників."У той момент ми дійшли висновку, що профспілки непридатні для революційної боротьби, і це призвело до того, що на з'їзді революційних делегатів почалася пропаганда створення революційних фабрично-заводських організацій, як основи для рад. З Гамбурга ця пропаганда створення організацій на підприємствах поширилася і призвела до створення Загального союзу робітників Німеччини Allgemeine Arbeiter Unionen Deutschland (AAUD)".
Участь у КПН та KAPD У цей час Аппель також став головою Гамбурзького окружного комітету КПН і був делегатом Другого з'їзду КПН, що відбувся в Гейдельберзі.
15 серпня в Ессені відбулася зустріч революційних делегатів, на якій було схвалено рішення ЦК КП(б)У про заснування ААУ. У цей час у газеті КАЗ з'явилися різні статті, що пояснювали підстави для такого рішення і чому профспілки більше не мають сенсу існування для робітничого класу в умовах занепаду, а отже, і революційного періоду капіталістичної системи.
Аппель, як президент революційних делегатів і активний організатор, був обраний також президентом ХДНП(с) Гамбурга. Протягом наступних місяців напруженість і конфлікти між центральним комітетом Пауля Леві та північною частиною СДПН(о), зокрема, зростали, передусім навколо питання про профспілки, ААУ та масову партію. На Другому з'їзді ХДПН у жовтні 1919 року в Гейдельберзі, де обговорювалися і голосувалися питання використання парламентаризму і профспілок, Аппель, як президент і делегат Гамбурзького округу, зайняв чітку позицію проти опортуністичних тез, які протистояли найреволюційнішому розвитку подій. Опозиція, хоч і становила більшість, була виключена з партії: на самому з'їзді було виключено одразу 25 учасників. Гамбурзька група у своїй квазітотальності заявила про свою згоду з опозицією, за нею пішли й інші секції. Після різних спроб опозиції всередині КП(б)У, у лютому 1920 року всі секції, що були згодні з опозицією, були остаточно виключені. Але лише в березні всі спроби виправити КП(б)У зсередини зазнали краху. Березень 1920 року фактично став періодом Капського путчу, під час якого центральний комітет КПД(с) звернувся із закликом до загального страйку, одночасно пропагуючи лінію «лояльної опозиції» до соціал-демократичного уряду та ведучи переговори з метою уникнення будь-якого збройного революційного повстання. В очах опозиції така позиція була чітким і виразним знаком відмови від будь-якої революційної політики.
Коли у квітні 1920 року берлінська група вийшла з СДПН, було закладено основу для створення ХДНП; 40 000 членів, серед яких був і Ян Аппель, вийшли з СДПН.
У повстанських боях у Рурі в березні 1920 року Ян Аппель знову опинився в передових лавах, у профспілках, на зборах, у боротьбі. Завдяки його активній участі в боротьбі з 1918 року та його організаторським здібностям, учасники Установчого конгресу КПНГ призначили Аппеля та Франца Юнга своїми представниками на Комуністичному Інтернаціоналі в Москві . Вони приїхали, щоб домовитися про вступ до Третього Інтернаціоналу та обговорити підступну позицію Центрального Комітету КПНГ під час повстання в Рурі. Щоб дістатися до Москви, їм довелося змінити курс корабля. Після прибуття вони провели переговори з Зінов'євим, президентом Комуністичного Інтернаціоналу, та з Леніним. На основі тексту Леніна «Лівий» комунізм: дитячий розлад » вони довго дискутували, спростовуючи, серед іншого, хибне звинувачення в синдикалізмі (іншими словами, заперечення ролі партії) та націоналізмі. Так, Аппель у своїх статтях «Інформація про Москву» та «Куди прямує Рюле ?» у KAZ захищав позицію, що Лауфенберга та Вольфгайма слід виключити, «оскільки ми можемо мати більше довіри до російських комуністів, ніж до німецьких націоналістів, які покинули поле класової боротьби». Аппель також заявив, що він «вважав, що Руле також більше не знаходиться на полі програми партії; якби це бачення виявилося хибним, питання про виключення Руле не було б запропоновано. Але делегати мали право та обов'язок у Москві захищати програму партії».
Він здійснив ще багато поїздок до Москви, щоб домогтися прийняття КАПД як співчуваючої організації до ІІІ Інтернаціоналу, і таким чином взяв участь у Третьому конгресі в 1921 році.
Тим часом Аппель подорожував Німеччиною під вигаданим ім'ям Яна Арндта і був активним скрізь, куди його посилали КАПД і ААУД. Так, він став відповідальним за тижневик «Der Klassenkampf» ААУ в Рурі, де залишався до листопада 1923 року.
На Третьому конгресі Комуністичного Інтернаціоналу 1921 року Аппель знову, разом з Мейєром, Швабом та Райхенбахом, був делегатами для проведення заключних переговорів від імені КПНР проти зростаючого опортунізму КІ. Вони марно намагалися сформувати ліву опозицію з делегаціями Болгарії, Угорщини, Люксембургу, Мексики, Іспанії, Великої Британії, Бельгії та США. По-перше, ігноруючи сарказм більшовицької делегації або КПНР, Ян Аппель під псевдонімом Гемпель наприкінці Третього конгресу підкреслив деякі фундаментальні питання для світової революції сьогодні. Згадаймо його слова:
«Російські товариші не розуміють, що відбувається в Західній Європі. Російські товариші пережили тривале царське панування, вони тверді та непохитні, тоді як у нас пролетаріат пронизаний парламентаризмом і повністю ним заражений. У Європі ми повинні діяти інакше. Шлях до опортунізму має бути перекритий... Опортунізм серед нас — це використання буржуазних інституцій в економічній сфері... Російські товариші також не є надлюдами, і їм потрібна противага, і цією противагою має бути III Інтернаціонал, який позбавляється будь-якої тактики компромісу, парламентаризму та старих профспілок».
Діяльність в Нідерландах Аппель був заарештований у листопаді 1923 року за звинуваченням у підбурюванні до заколоту на кораблі, на якому делегація прибула до Москви у 1920 році. У в'язниці він підготував дослідження робітничого руху, зокрема періоду переходу до комунізму, у світлі уроків подій у Росії.
Наприкінці 1925 року його звільнили, але Німеччина стала для нього небезпечною, і він отримав роботу на суднобудівному заводі в Нідерландах. Він одразу ж зв'язався з Канне-Мейєром, якого не знав особисто, щоб мати змогу інтегруватися в ситуацію в Нідерландах. Відійшовши від цього контакту, колишні члени КПН і КАПН повільно перегрупувалися і в 1927 році утворили Групу міжнародних комуністів (GIK в німецькій і нідерландській абревіатурі), яка публікувала огляд «Прес-матеріали міжнародних комуністів» (PIK), а також видання німецькою мовою. Вона уважно стежила за еволюцією KAPD в Німеччині і більше орієнтувалася на тези берлінської KAPD, на противагу групі навколо Ґортера. Протягом чотирьох років GIK вивчала та обговорювала дослідження, яке Аппель провів у в'язниці, а в 1930 році Берлінська ААУ опублікувала книгу «Основи комуністичного виробництва та розподілу» - книгу, яку революціонери всього світу обговорюють і критикують донині.
Аппель зробив багато інших важливих внесків у важкі роки контрреволюції, аж до Другої світової війни, проти позицій деградуючих комуністичних партій, які швидко ставали буржуазними. ГІК співпрацювала з іншими невеликими революційними організаціями в різних країнах (такими як Ліга комуністів-інтернаціоналістів у Бельгії, група навколо Білана, Комуністичний союз у Франції, група навколо Поля Маттіка в США тощо) і була однією з найважливіших течій цього періоду у підтримці інтернаціоналізму. З 1933 року Аппель тримався в тіні, оскільки голландська держава, яка мала добрі стосунки з гітлерівською Німеччиною, виключила б його. До 1948 року Аппель залишався в підпіллі під іменем Яна Воса.