Гуцу́льська бодна́рка — традиційне ремесло гуцулів, різновид бондарства, що полягає у виготовленні дерев'яного посуду та начиння з окремих дощечок (клепок, догів), стягнутих обручами. 23 грудня 2022 року наказом Міністерства культури та інформаційної політики України гуцульську боднарку внесено до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України під охоронним номером 057.нкс.
Гуцульська боднарка є технічним підвидом деревообробного промислу. Вироби, такі як пасківники, ґарчики, дійнички, сільнички, коновки, близнята, є дерев'яним екологічним посудом. Відмінною рисою гуцульської боднарки є техніка декорування виробів шляхом випалювання. За допомогою розпечених металевих штампів («писаків», «формаків») на дерев'яну основу наноситься орнамент, що робить його довговічним та стійким до вологи.
Історія Бондарство є одним із найдавніших ремесел, зумовленим потребою у зберіганні продуктів харчування. На території України воно відоме ще з часів Київської Русі, а у XIV—XV століттях існували цілі бондарні цехи. Найбільшого розквіту мале бондарство досягло у другій половині XIX століття.
Осередками гуцульської боднарки є Гуцульщина, зокрема: Чернівецька область: Вижниця та село Підзахаричі Вижницького району. Івано-Франківська область: Косів, села Річка та Брустури Косівського району.
За радянських часів майстри об'єднувалися у виробничі артілі, наприклад, у Чернівцях діяла артіль «Бондар».
Технологія виготовлення Для виготовлення боднарних виробів майстер заготовляє деревину заздалегідь. Вибір породи залежить від призначення посуду: для вина — дуб, бук; для сипучих продуктів, меду, молочних продуктів — смерека, явір, осика.
Процес виготовлення складається з кількох етапів: Заготівля клепок (догів): Колоду розколюють на дощечки, які сушать у тіні під накриттям протягом двох років. Обробка клепок: За допомогою бондарського стільця та спеціальних ножів (скобелів) клепкам надають потрібної форми. Збирання виробу: Клепки з'єднують у конусоподібну форму та стягують тимчасовими обручами. Встановлення дна: За допомогою інструмента «уторника» прорізають паз («утор»), у який вставляється дно. Кріплення обручами: Виріб стягується постійними дерев'яними або металевими обручами.
Після виготовлення посуд декорують випалюванням, різьбленням або інкрустацією.
Орнаментика Для декорування гуцульської боднарки використовуються солярні, геометричні та рослинні мотиви. Найбільш характерними елементами є «трикутник», «зубчики», «ромб», «хрест», «розета» («ружа»), «сонечко», «зірочки», «кривулька», «листочки», «шишки» та інші. Кожен з цих символів має своє значення. Окрім випалювання, майстри застосовують плоске різьблення, створюючи знаково-символічні ряди.
Обрядовий контекст Боднарні вироби відіграють важливу роль в обрядовості гуцулів: Пасківник — використовується для освячення пасок на Великдень. Близнята — подвійна посудина, що символізує парність і є обов'язковим атрибутом на весільному столі. Цебер — використовувався в обрядах хрещення у деяких ромських громадах на Буковині.
Збереження Номінаційне досьє для включення «Гуцульської боднарки» до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини підготував Буковинський центр культури і мистецтва. Це ремесло є одним зі впізнаваних етномаркерів регіону, однак кількість майстрів, що володіють автентичною технологією, невелика.
Відомими сучасними носіями традиції є: Володимир Ворончак — заслужений майстер народної творчості України з Вижниччини, який навчався у знаного косівського майстра Івана Грималюка. Йосип Приймак — майстер-бондар з Прикарпаття, педагог, член Національної спілки художників України. Марко Томюк (помер у 2020) — майстер та педагог з Путильщини.
Примітки
Посилання «Гуцульська боднарка» на сайті Українського центру культурних досліджень. Філософія боднарства від Володимира Ворончака // Буковинський центр культури і мистецтва.