Церква Спаса, Церква Преображення Господнього - неіснуюча споруда давньоруської доби, побудована найімовірніше у XII ст. Вважається однією з найраніших християнських святинь княжого Галича. Споруджена у романському стилі, пережила монголо-татарську навалу у 1241 р. і ймовірно проіснувала до середини XIV ст.Гусак А. Церква Св. Спаса – княжий храм Володимирка Володаревича, Галич Давній, Сучасний

Літописні знадки Згадується у літописі в контексті епізоду, коли князь Володимирко в 1153 р. прогнав із княжого палацу Петра Борисовича, який від імені великого князя Ізяслава домагався виконання галицьким князем даної на хресті клятви – повернення Погоринської землі. Йдучи на вечірню до церкви Св. Спаса, Володимирко побачив із галереї, що з’єднувала другий поверх князівського палацу із храмом, від’їжджаючого посла і поглузував із нього.

Археологічні дані Археологічні рештки споруди були знайдені наприкінці ХІХ століття. Загальна довжина плану з апсидами становить 19.7 м, а ширина – 17 м. Ширина фундаментів зовнішніх стін досягає 2.7 м, а глибина 1.4 м. Важливою особливістю плану є суцільні внутрішні стрічки фундаментів, що розділяють споруду на три поздовжні нави. Такий спосіб влаштування основи підкупольних стовпів вказує на архаїчність пам’ятки відносно інших будівель старого Галича. Викладені фундаменти з річкового каменю, ряди якого чергуються з шарами білого вапняного розчину з домішками піску.Szaraniewicz, I. Trzy opisy historyczne staroksiążęcego grodu Halicza w roku 1860, 1880 i 1882. – Lwów, 1883. – 330 s.

Під час розкопок виявлено багатий археологічний матеріал, який за кількістю та якістю можна порівняти хіба що зі знахідками, виявленими під час археологічних досліджень Успенського собору. Це зокрема уламки різьблених витих та гранчастих тесаних колонок, блок зі ступінчастим орнаментом, частину кам’яної хрестильниці, фрагмент кам’яної плити із зеленого мармуру, нагрудні хрести-енкулпіони, а також олов’яну привісну печатку галицького єпископа Косми. На одному боці було зображення Богородиці-Оранти-Знамення, а на зворотному розміщувався грецький напис, який перекладається: "Мати Божа охороняй мене Косму, єпископа Галицького". Знайдена печатка є своєрідним орієнтиром у датуванні будівництва храму. На час, коли згаданий у написі Косма був єпископом (1165 р.) церква вже мала би існувати. В ній, найвірогідніше знаходився єпархіальний архів. До слова, варто згадати, що подібну печатку з майже аналогічним написом та трохи чіткішим зображенням Богородиці з Ісусиком знайдено в с. Крилос.

Також невеликий відламок стіни, знайдений поруч з фундаментом, дає підстави стверджувати про романську техніку зведення муру. На деяких каменях – уламках склепінь, знайдених серед румовища, траплялися, фрескові розписи. На їх підставі Ю. Захаревич вважав, що церква всередині була розписана сюжетними фресками. Збереглася невелика ділянка підлоги, вимощеної трикутними полив’яними плитками трьох кольорів – жовтого, коричневого та зеленого. Плитки залягають впоперек головної осі храму. Крім трикутних зрідка зустрічались також уламки квадратних та фігурних плиток, які вказують на багату мозаїчну підлогу в церкві. Знахідка частини свинцевого листа вказує на відповідну покрівлю будівлі. При північній стіні фундаменту було ще в ХІХ ст. віднайдено білокам’яний саркофаг з останками поховання, які на нашу думку, слід пов’язувати з іменем Володимирка Володаревича.

У часи Першої світової війни по горі Карпиці проходила лінія австрійських шансів. Бойові укріплення сильно понищили фундаменти храму. Під час копання шансів вояки знаходили поблизу руїн церкви зотлілі сувої пергаменту. Цей факт підтверджує існування у Спаській церкві архіву.

У 1979-1981 рр. пам’ятку повторно досліджувала експедиція із Ленінграду на чолі із Олегом Іоаннісяном. Більшість віднайдених артефактів, була вивезена в Ленінград і досі залишається там. Зокрема: фрагменти фігурних керамічних плиток з підлоги вкритих поливою жовтого та зеленого кольорів, різьблені кам’яні блоки зі стін, елементи оздоблення, саркофаг тощо. Порівнюючи фундамент церкви Св. Спаса з відносно недавно виявленими рештками церкви Св. Івана в Перемишлі та кам’яного храму у Звенигороді, можна зауважити багато спільних рис, які дали підставу О. Іоаннісяну вважати їх витворами одної артілі будівничих. З другого боку дуже близькі аналогії церков у Володимиро-Суздальських землях яскраво підтверджують, висунуту раніше Михайлом Грушевським та іншими істориками гіпотезу про перехід частини галицьких майстрів у Північну Русь в середині ХІІ ст. де згодом розпочинається розквіт білокам’яного будівництва. Це ще один вагомий аргумент, який свідчить про тісні політичні зв’язки між цими землями.Иоаннисян О Церковь Спаса в Галиче. – памятник первой половине ХІІ в. // Древние памятники культуры на територии СССР. – Ленинград, 1986. – С. 102-109

У 2009 р. на Спаському городищі проводила археологічні розвідки Галицька археологічна експедиція на чолі з кандидатом історичних наук ПНУ ім. В. Стефаника – Богданом Томенчуком, та молодшим науковим співробітником Національного заповідника "Давній Галич" – Олегом Мельничуком. Як результат на схід від церкви Спаса було виявлено 11 поховань та фундаменти ще однієї споруди пізнішого часу. За припущенням вищезгаданих дослідників, було виявлено монастирську споруду, поряд з якою існував цвинтар.Томенчук Б. Давній Галич у новітніх дослідженнях Галицької археологічної експедиції // Галич: збірник наукових праць. – Вип. 1 / За ред. М. Волощука. – Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2016. – С.19.

Див. також Список давньоруських архітектурних споруд домонгольського періоду Галицька архітектурна школа Кирилівська церква (Галич) Успенський собор (Галич) Воскресенська ротонда (Галич)

Примітки