Директива 97/81/ЄС про неповний робочий день є однією з трьох директив ЄС, що регулюють . Поряд з Директивою про строкові трудові відносини та Директивою про працю через агентства тимчасової зайнятості, вона має на меті забезпечити, щоб людям, які не уклали строковий трудовий договір, гарантувався мінімальний рівень рівного ставлення порівняно з постійними працівниками, що працюють повний робочий день.
Зміст У статті 1 Директиви зазначено її мету: забезпечити виконання рамкової угоди між , UNICE та . Це призводить до появи в Директиві різних положень щодо прав працівників, які працюють за строковими контрактами.
У пункті 2(2) зазначено, що держави-члени можуть виключати деякі категорії працівників з неповним робочим днем, які працюють на тимчасовій основі, з об’єктивних причин, за умови, що держава-член повинна проконсультуватися із , перш ніж застосовувати ці виключення.
Пункт 3(2) визначає термін «порівнюваний працівник з повною зайнятістю» як «працівника з повною зайнятістю на тому самому підприємстві, який має той самий тип трудового договору або відносин, який має ту саму або подібну роботу/професію, з урахуванням інших факторів, які можуть включати стаж роботи та кваліфікацію/навички. За відсутності порівнюваного працівника з повною зайнятістю на тому самому підприємстві порівняння здійснюється на основі чинного колективного договору або, за відсутності чинного колективного договору, відповідно до національного законодавства, колективних договорів або практики.».
У пункті 4(1) зазначено, «що стосується умов зайнятості, то до працівників, які працюють неповний робочий день, не повинно бути менш сприятливого ставлення, ніж до працівників, які працюють повний робочий день, лише тому, що вони працюють неповний робочий день, якщо тільки різне ставлення не виправдане об'єктивними причинами». У пункті 4(4) додається, що через колективні договори соціальні партнери можуть застосовувати умови доступу на основі стажу роботи, відпрацьованого часу або заробітку.
У пункті 5(1) зазначено, що держави-члени повинні виявляти та переглядати перешкоди для роботи на умовах неповного робочого дня. У пункті 5(2) зазначено, що відмова працівника перейти з повного на неповний робочий день або навпаки не повинна бути підставою для . У пункті 5(3) зазначено, що роботодавці повинні розглядати запити на переведення працівників на роботу на умовах неповного робочого дня та з роботи на умовах неповного робочого дня, надавати представникам працівників інформацію про вакансії на умовах неповного робочого дня та поза ним, сприяти доступу до неї та забезпечувати професійне навчання працівників, які працюють на умовах неповного робочого дня.
У пункті 6(1) чітко зазначено, що окремим державам-членам дозволено застосовувати Директиву більш сприятливим для працівників, зайнятих неповний робочий день, способом, що перевищує мінімальні умови, визначені в Директиві.
У пункті 16 преамбули також уточняється, що будь-які невизначені терміни в Директиві повинні бути визначені «відповідно до національного законодавства та практики».
Імплементація
Судова практика
2 CMLR 273 IRLR 253(C-167/97) та IRLR 263 Wippel проти Peek & Cloppenburg GmbH & Co KG IRLR 211 (C-313/02)
Сполучене Королівство SI 2000/1551 імплементували Директиву в законодавство Сполученого Королівства без жодних ознак виходу за рамки мінімальних вимог. У провідній справі UKHL 8, IRLR 367 Палата лордів визнала, що група пожежників, зайнятих неповний робочий день, та пожежників, зайнятих повний робочий день, є порівнянною, навіть незважаючи на те, що посадові обов'язки пожежників, зайнятих неповний робочий день, не включали адміністративну роботу, яка очікувалася від персоналу, зайнятого повний робочий день.
McMenemy проти Capita Business Ltd IRLR 400 Шарма проти Манчестерської міської ради IRLR 336
Див. також
( c 175 ) Рекомендація МОП 1994 року щодо роботи на умовах неповного робочого часу (№ 182)
Примітки
Посилання
А. Меннінґ та Б. Петронґоло, «Штраф за неповну оплату праці для жінок у Великій Британії» (2008) 118 The Economic Journal F28 М. Джеффрі, «Не дуже збираєтеся на роботу?» (1998) 27 ILJ 193 Ейлін Макколґан, «Не розумієте суті?» (2000) 29 ILJ 260, 267