Нафтохімічний комплекс у Мантуї — виробничий майданчик на півночі Італії.

У 1957—1958 роках на майданчику в Мантуї ввели в дію:

- електролізне виробництво, що на основі хлориду натрію продукувало каустичну соду, хлор та водень. Відомо, що після ряду модернізацій в 1960-х роках його потужність збільшили з 40 до 118 тисяч тонн хлору на рік;

- установку парового крекінгу, яка споживала прямогонний бензин та могла продукувати 50 тисяч тонн етилену, а також пропілен та фракцію С4.

- виробництво стирену, сировиною для якого були етилен та бензен, та полістирену (протягом 1960-х років потужність комплексу по полістирену збільшили з 26 до 105 тисяч тонн на рік);

- виробництво дихлоретану, що споживало етилен та хлор. Дихлоретан, що є напівфабрикатом для отримання мономеру вінілхлориду, відправляли на інший належний тому ж власнику хімічний комплекс в Порто-Маргера. Також відомо, що в підсумку потужність мантуанського майданчику по дихлоретану досягнула 200 тисяч тонн на рік;

- виробництво тетрамеру пропілену, реакцією якого з бензеном далі отримували додецилбензен (основа для продукування поверхнево-активних речовин).

Також варто відзначити, що з 1959-го частину етилену відправляли на завод компанії Solvay у Розіньяно, допоки там не спорудили власну установку з виробництва цього олефіну.

У 1960-му запустили ще одне похідне виробництво на основі пропілену — продукування фенолу та ацетону куменовим способом (на першому етапі передбачає отримання кумену з пропілену та бензену). У 1961-му ввели в дію двостадійне виробництво циклогексанону — на першому етапі провадили гідрогенізацію фенолу до циклогексанолу, який далі дегідрогенізували із перетворенням на кетон (споживачем циклогексанону був вже згаданий вище майданчику у Порто-Маргера). З 1963-го асортимент поповнили алкілфеноли, які отримували алкіляцією фенолу вищими олефінами — ноненом/додеценом (тример/тетрамер пропілену).

Ще одним освоєним в 1960-х роках видом продукції став лінійний додецилбензен, який отримували хлоруванням н-парафіну з наступною алкіляцією ним бензену. Іншою речовиною з напряму хімії бензену став малеїновий ангідрид, який з 1962-го продукували каталітичним окисненням бензену. Розширявся і асортимент полімерів, так, того ж 1962 року почали випуск стирен-акрилонітрилу (акрилонітрил з 1961-го випускали в Порто-Маргера). Відомо, що потужність по малеїновому ангідриду та стирен-акрилонітрилу досягнула не менш ніж 11 та 24 тисячі тонн відповідно.

Проєкт хімічного комплексу в Мантуї реалізувала компанія Edison при цьому електролізне виробництво належало безпосередньо їй, тоді як нафтохімічна частина (піролізне виробництво та його похідні) були власністю Sicedison — спільного підприємства Edison та її міноритарного партнера американскої Monsanto Chemical. З 1966-го унаслідок злиття комплекс перейшов до Montedison.

У 1972-му Montedison запустила в Порто-Маргері потужну піролізну установку, від якої до Мантуї проклали етиленопровід, пропіленопровід та багатоцільовий продуктопровід. Останній міг перекачувати як бензен, так і вже готові напівфабрикати — етилбензен для продукування стирену та кумен для заводу фенолу/ацетону. При цьому варто відзначити, що в Порто-Маргері також розмістили термінал для прийому хімічних танкерів, а одним з виробників кумену та етилбензену був належний Montedison нафтохімічний комплекс у сіцилійському Пріоло (у тих же 1970-х роках ці напівфабрикати почав виробляти завод у сардинському Сарроку, в якому Montedison первісно мала частку, проте вже у 1976-му вона продала її іншим співвласникам). Що стосується власного піролізного виробництва мантуанського майданчику, то його закрили в 1974-му (інше джерело вказує, що це відбулось вже у 1980-х роках).

У другій половині 1980-х Montedison передала завод до спільного підприємства з ENI — Enimont, але вже за кілька років останнє розформували і хімічний бізнес Montedison перейшов під повний контроль ENI через компанію Enichem. Після розділу останньої в 2003-му нафтохімічним напрямом продовжила опікуватись Polimeri Europa, що з 2012-го змінила назву на Versalis.

У межах оптимізації виробничої структури Enichem в Мантуї закрили цілий ряд виробництв. Так, в 1991-му зупинили електролізне виробництво, продукування дихлоретану та малеїнового ангідриду. При цьому через нестачу хлору змінили технологію виробництва лінійного додецилбензену на пряме алкілювання н-парафіном, а в 1997-му взагалі закрили цей напрям. Також на початку 1990-х вивели з експлуатації виробництво стирен-акрилонітрилу.

Відомо, що в 2005 році комплекс спожив 132 тисячі тонн етилену, 65 тисяч тонн етилбензену, 366 тисяч тонн бензену, 375 тисяч тонн кумену і виробив як товарні продукти 295 тисяч тонн стирену, 261 тисячу тонн полістирену, 5 тисяч тонн альфаметилстирену (результат дегідрогенізації кумену), 3 тисячі тонн ацетофенону (супутній продукт виробництва альфаметилстирену), 89 тисяч тонн фенолу, 165 тисяч тонн ацетону, 184 тисячі тонн циклогексанолу та циклогексанону, 17 тисяч тонн алкілфенолів.

Станом на 2011 рік комплекс мав виробничу потужність (враховуючи виробництво для внутрішнього споживання) у 548 тисяч тонн етилбензену та 610 тисяч тонн стирену (фактичний випуск склав 453 та 477 тисяч тонн відповідно), 571 тисячу тонн полістирену (фактично отримали 443 тисячі тонн, з яких 67 тисяч тонн відносились до кополімерів — акрілонітрил-бутадієн-стирену та стирен-акрілонітрила), 310 тисяч тонн фенолу, 189 тисяч тонн ацетону, 270 тисяч тонн продуктів гідрогенізації фенолу, 9 тисяч тонн альфаметилстирену та 4 тисячі тонн ацетофенону (фактично виробили 195, 119, 164, 3 та 2 тисячі тонн відповідно).

У 2022 році комплекс спожив 112 тисячі тонн етилену, 34 тисячі тонн етилбензену, 312 тисяч тонн бензену, 271 тисячу тонн кумену і виробив як товарні продукти 170 тисяч тонн стирену, 295 тисяч тонн полістирену, 3 тисячі тонн альфаметилстирену, 2 тисячі тонн ацетофенону, 43 тисячі тонн фенолу, 124 тисячі тонн ацетону та 158 тисячі тонн продуктів гідрогенізації фенолу.

Енергетичні потреби комплексу забезпечує ТЕС Мантуя, перші блоки якої стали до ладу в 1958 році (наразі належить компанії Enipower зі складу групи Eni).Allegato .18 — relazione tecnicadei processi produttiviItalo Pasquon LA NASCITA DELLA METANOCHIMICA E DELLA PETROLCHIMICA IN ITALIAGiuseppe Trinchieri La nascita della petrolchimica in ItaliaRIESAME AUTORIZZAZIONE INTEGRATA AMBIENTALE

Примітки