Артур Фрідріх Вольфрам Кнорр, з 1896 року — фон Кнорр (; 7 липня 1880, Вільгельмсгафен — 7 грудня 1940) — німецький офіцер і дипломат, фрегаттен-капітан кайзерліхмаріне.
Біографія Він був сином німецького адмірала та начальника штабу ВМС Едуарда фон Кнорра (1840–1920) та його дружини Луїзи, уродженої Цірцов (1848–1928). Після закінчення школи він вирішив розпочати кар'єру морського офіцера та вступив до Імперського німецького флоту у квітні 1897 року. Він пройшов базову морську підготовку на різних навчальних кораблях та закінчив Військово-морську академію в Мюрвіку. Після цього він виконував обов'язки вахтового та вахтового офіцера на кораблях, зокрема на «Кенігсберзі» в 1908 році, а також відвідував подальші спеціалізовані курси, поки не завершив підготовку на морського офіцера. У 1913 році він коротко пройшов орієнтаційний період у штабі ВМС, готуючись до посади військово-морського аташе в Японії.
Навесні 1913 року Кнорр вирушив на свою майбутню посаду та 25 червня 1913 року розпочав роботу в німецькій місії в Токіо. Виконувач обов'язків військово-морського аташе на той час, корветтен-капітан Пауль Фішер (1872–1939), провів для нього інструктаж щодо його обов'язків. Тимчасовим повіреним у справах посольства, а отже, його безпосереднім начальником на місці, був Артур Александер Каспар фон Рекс (1856–1926). Перші кілька місяців у цьому незнайомому середовищі Кнорр переважно ознайомлювався з умовами роботи в Японії та налагоджував перші контакти. 14 жовтня 1913 року його призначили військово-морським аташе в німецькій місії в Токіо у званні капітан-лейтенанта.Hans Hildebrand: Formationsgeschichte und Stellenbesetzung der kaiserlichen Marine. Band 2, Biblio Verlag, Osnabrück 2000, S. 26.
Хоча японське суспільство загалом демонструвало приємну відкритість до Німеччини та її народу, спочатку йому було важко адаптуватися до незнайомих звичаїв та традиційної стриманості до новачків. Також на офіційних прийомах та зустрічах, що входили до обов'язків аташе, було чітко помітно, що японське суспільство все ще переживало перехідний період з початку епохи Тайсьо. Цей процес привів, перш за все, до зміцнення японської військової системи та розширення внутрішніх механізмів влади на користь військовиків. А проте Кнорру вдалося створити коло довірених контактів, яке також включало приватні знайомства. Для нього було особливо важливо отримати реалістичне розуміння військового розвитку японської армії та флоту.
Під час своїх досліджень та зустрічей він часто стикався зі знайомими аспектами своєї батьківщини. Протягом багатьох років німецькі фахівці консультували японську державу, що розвивалася, зокрема у військових питаннях та чинній правовій системі.Hans Jürgen Hayr, Manfred Pohl (Hrsg.): Länderbericht Japan. Wissenschaftliche Buchgemeinschaft, Darmstadt 1995, S. 60ff. Завдяки швидкому розумінню японського суспільства, його призначили на посаду військово-морського аташе, до Китаю. Однак події зовнішньої політики 1914 року призвели до різкої перерви в перспективній кар'єрі Кнорра в цій галузі влітку того ж року. 1 серпня 1914 року на європейському континенті розпочалася Перша світова війна, а 23 серпня 1914 року о 14:00 за японським часом німецькому посланцю фон Рексу вручили оголошення війни урядом Окуми Сіґенобу в Токіо та його паспорти. Це фактично поклало край дипломатичним відносинам між Німеччиною та Японією, і співробітники посольства мали повернутися до Німеччини.
Перша світова війна Кнорр також покинув Японію кораблем у серпні 1914 року, але йому наказали з'явитися до німецького тилового ешелону в Сан-Франциско для виконання відповідного завдання. У Сполучених Штатах він був у розпорядженні військово-морського аташе у Вашингтоні Карла Бой-Еда (1872–1930) до літа 1915 року. Бой-Ед переважно призначав персонал з кораблів, що застрягли в США з початку війни, для спостереження за рухом суден до Європи та перевірки того, чи перевозять вони військові матеріали. Влітку 1915 року Кнорр отримав пропозицію командувати новим допоміжним крейсером, який ще не був введений в експлуатацію. У званні корветтен-капітана він прийняв пропозицію та назвав корабель «Метеор» на згадку про канонерський човен свого батька, який під його командуванням брав участь у запеклих битвах біля Гавани 9 листопада 1870 року. У перший рейс «Метеор» вийшов з Вільгельмсгафена 29 травня 1915 року, прямуючи до Північного морського шляху. Його завданням було встановити мінні поля вздовж судноплавного шляху до Архангельська.
На зворотному рейсі з Північного Льодовитого океану Кнорр наказав взяти на абордаж шведське вантажне судно «Торстен», яке курсувало неподалік. 200 російських поштових мішків на борту судна доставили назад до Німеччини як призи. 17 липня 1915 року «Метеор» пришвартувався в Кілі. Тут модернізували наявну бортову зброю, і наступний наказ командиру та кораблю вів до шотландських вод, знову для мінування. Район операції знаходився в межах досяжності британських військових кораблів. 8 серпня 1915 року «Метеор» потопив британський мінний тральщик «Рамзі» двома торпедними влучаннями. Щоб його не впізнали, Кнорр наказав своєму кораблю замаскуватися під російський вантажний корабель «Імператор Микола II». Вісім офіцерів і 90 членів екіпажу врятували із затонулого «Рамзі» та взяли на борт «Метеора». Однак їх знайшов британський пошуковий патруль уже 9 серпня 1915 року. Оскільки англійські кораблі значно переважали за кількістю, Кнорр віддав наказ затопити «Метеора».Hans H. Hildebrand, Albert Röhr, Hans-Otto Steinmetz: Die deutschen Kriegsschiffe. Biographien – ein Spiegel der Marinegeschichte von 1815 bis zur Gegenwart. Band 6, Koehler, 1993, S. 102.
Коли повернувся до Німеччини, на нього чекав наступний наказ про розгортання. Кнорр прийняв командування «Бреслау», який плавав під османським прапором. Спочатку корабель належав Імперському німецькому флоту, але на початку Першої світової війни був проданий Османському флоту. Там він мав назву «Міділлі», а німецький екіпаж залишався на борту, але носив турецьку феску як головний убір. На момент, коли Кнорр прийняв командування у вересні 1915 року, легкий крейсер все ще перебував на верфі на ремонті після влучання торпеди. До лютого 1916 року корабель знову був у робочому стані та дістав наказ відправитися до османського порту Трабзон. Звідти він брав участь у морських битвах та прибережних бомбардуваннях проти російських військово-морських сил у Чорному морі.
У цей час Кнорр перебував під командуванням адмірала Сушона, головнокомандувача Османського флоту. Наприкінці липня 1917 року Кнорр передав командування кораблем командиру Георгу фон ГіппелюBernd Langensiepen, Dirk Nottelmann, Jochen Krüsmann: Halbmond und Kaiseradler. Breslau und Goeben am Bosporus 1914–1918. Mittler & Sohn Verlag, Hamburg 1999, ISBN 3-8132-0588-6 та повернувся до Німеччини. Після прибуття його ненадовго призначили до Північноморського військово-морського командування. З грудня 1917 року він служив в Оперативній групі штабу Військово-морських сил з питань закордонних війн. Цей відділ був головним чином відповідальним за військовий захист решти колоній Німеччини та за організацію так званих «революційних війн» на заморських територіях, що належали Англії, Франції та Росії. Там він пережив кінець Першої світової війни та був звільнений з Військово-морського флоту в 1919 році відповідно до умов Версальського договору.
Епоха Веймарської республіки Ситуація, що склалася внаслідок поразки Німеччини в Першій світовій війні та заснування Веймарської республіки, була неприйнятними умовами для Кнорра. До цього додалися обставини, що через події Каппського путчу на початку 1920 року діячі колишнього Адміралтейства та Імперського військово-морського відомства, які входили до його звичайного оточення, перебували в стані глибокої кризи. Тому Кнорру терміново була потрібна нова перспектива в особистому та професійному розвитку. Крім того, його батько помер у лютому 1920 року. Однак, новий підхід і нові можливості з'явилися, коли 15 вересня 1920 року близька довірена особа його батька, адмірал Пауль Бенке (1866–1937), обійняв посаду начальника новоствореного Військово-морського командування в Берліні. Це дало Кнорру можливість створити значущу посаду, використовуючи свій досвід, наявні мережі довіри у ВМС та свої міжнародні контакти.
Оскільки можливості для відродження німецького флоту невдовзі після набрання чинності Версальського договору були вкрай обмежені, не кажучи вже про розробку нових кораблів, особливо підводних човнів, морської зброї та морського обладнання, Кнорр у 1920 році приєднався до групи колишніх членів Імперського флоту. Їхньою метою було просування свого морського досвіду за межами Німеччини. До цієї групи входили, серед інших, морський офіцер і військово-морський інженер Бруно Глюр (1880–1952), адмірал у відставці та колишній військово-морський аташе Пауль фон Гінце (1864–1941), Фрідріх Гак (1887–1949), який повернувся з японського полону, морський офіцер Йоганн Бернгард Манн (1880–1945) та почесний консул Японії Альберт Шінцінгер (1856–1926). Їхню діяльність координував оберст Мартін Реннер з дипломатичної місії в Токіо, який, як радник посольства, також відповідав за збір військової інформації. Його завданням у цій справі було відродити співпрацю в галузі розробки озброєнь. Ці особи вирішили встановити відповідну співпрацю з Японією з цією метою. Вони дуже рано зрозуміли, що це передусім стосуватиметься надсекретних проєктів з виробництва та розробки військових технологій, які були заборонені для Німеччини Версальським договором. Щоб отримати офіційний дозвіл та певний рівень прикриття, Кнорр став кореспондентом Berliner Lokalanzeiger та у 1920 році вирушив до Японії для початкових запитів та передвиборчих переговорів.
Там йому швидко вдалося відновити попередні контакти та знайти ділові та урядові кола в Японії, які також побачили можливості розвитку в цих починаннях. Це були, перш за все, провідні діячі Імператорської армії та флоту, військової промисловості, суднобудування та літакобудування, а також політичні діячі, зацікавлені в німецьких ноу-хау, які бачили головну мету — зміцнення своєї країни насамперед за рахунок військових компонентів. Після початкових передвиборчих обговорень щодо потенційних потреб Японії, ключовими напрямками діяльності стали ВМС, особливо будівництво підводних човнів, ВПС, технології зброї, радіотехнології, необхідна військово-специфічна оптика, електроніка, а також хімічні речовини у вигляді бойових отруйних речовин.
Після відповідних домовленостей у Німеччині, такі компанії, як Krupp, Heinkel, Siemens, MAN Augsburg, німецькі верфі, Zeppelin AG та інші, були визначені як потенційні економічні партнери. Обговорення зосереджувалося як на передачі німецької документації до Японії для розробки нової військової техніки, так і на можливостях продовження німецьких досліджень та проєктування озброєнь у Японії, щоб уникнути відставання в розвитку. Це стосувалося, перш за все, виробництва збройової техніки для Німеччини, що заборонено згідно з умовами Версальського договору. Для Кнорра це передусім стосувалося таємної організації будівництва військових кораблів та підводних човнів у Японії, а також торгівлі необхідним судновим обладнанням.