Завод добрив у Пріоло – колишній виробничий майданчик на італійському острові Сицилія.
У 1950-му між Аугустою та Пріоло почав роботу нафтопереробний завод Аугуста. За кілька років вирішили використати його гази нафтопереробки як сировину для продукування аміаку, за що узялась компанія Augusta Petrolchimica зі складу групи Montecatini. Виробництво аміаку потужністю 33 тисячі тонн на рік стало до ладу в 1958 році та мало постачати більшу частину виробленого продукту належним Montecatini заводам у Кротоне та Порто-Емпедокле.
Практично одночасно дещо південніше від НПЗ Аугуста, на північній околиці Пріоло, почала спорудження свого заводу добрив компанія Edison, що діяла через дочірню структуру Società Industriale Catanese (Sincat). В 1958 – 1959 роках тут ввели в дію виробництва:
- сульфатної кислоти потужністю 170 тисяч тонн на рік, що використовувало як сировину сірку з сицилійських копалень;
- фосфорної кислоти, технологія якого передбачала обробку сульфатною кислотою імпортованих фосфоритів;
- аміаку потужністю 36 тисяч тонн на рік, що споживало як сировину нафту (на момент запуску це була продукція комплексу в Рагусі, який працював з місцевою важкою нафтою);
- нітратної кислоти з аміаку потужністю 70 тисяч тонн на рік;
- флотаційну збагачувальну фабрику, що приймала каїніт з копальні Санта-Катеріна та переробляла його на сульфат калію та калімагнезію (шеніт) з проектною потужністю 8 та 50 тисяч тонн на рік відповідно;
- азотних добрив у вигляді сульфату амонію (результат реакції сульфатної кислоти та аміаку) потужністю 66 тисяч тонн на рік;
- комплексних азотно-фосфорно-калійних добрив (NPK) потужністю 300 тисяч тонн на рік. Також є відомості про виробництво двокомпонентних комплексних добрив.
В 1964-му завод Sincat виробив біля 400 тисяч тонн комплексних, 150 тисяч тонн азотних та 50 тисяч тонн калійних добрив.
У 1966-му задля розширення асортименту азтних добрив замовили будівництво цеху сечовини (результат реакції аміаку та діоксиду вуглецю) з проектною потужністю 500 тонн на добу.
В 1966 році відбулось злиття Edison та Montecatini з утворенням групи Montedison, після чого обидва аміачні виробництва в Пріоло опинились під контролем одного власника. А в 1972-му відбулась реорганізація, за якою Sincat приєднали до Montedison.
В 1983-му припинили продукування сечовини, що стало результатом допуску на італійський ринок сечовини з СРСР та конкуренцією зі сторони заводів групи Eni. В той же час, вживали заходів із модернізації майданчику, так, у 1981 році в Пріоло запустили новий цех комплексних добрив потужністю 500 – 700 тонн на добу, що використовував технологію обробки фосфоритів азотною, сульфатною та фосфорною кислотами та міг продукувати як двокомпонентне азотно-фосфорне добриво, так і NPK на основі сульфату калію або хлориду калію.
Станом на 1989 рік річна потужність майданчику рахувалась як 350 тисяч тонн аміаку, 170 тисяч тонн нітратної кислоти та 400 тисяч тонн комплексних добрив.
Наприкінці 1980-х хімічний бізнес Montedison перешов під контроль група ENI, що діяла через дочірню компанію EniChem, а в 1992 році завод у Пріоло закрили.
Варто також відзначити, що наприкінці 1950-х – в першій половині 1960-х той Edison спорудила поруч з заводом добрив нафтохімічний комплекс та нафтопереробний завод.
Примітки