Максім Лаланн (, 27 листопада 1827, Бордо — 29 липня 1886, Ножан-сюр-Марн) — французький художник, відомий своїми офортами та малюнками вугіллям (fusain).
Раннє життя Максім Лаланн народився в Бордо 27 листопада 1827 року в родині Анни (уродженої Анни Сесіль Геллібер) та Антуана Лалана. Його батько був державним службовцем і піднявся до посади клерка першої палати Апеляційного суду.
Лаланн спершу здобув класичну освіту в l'institution Oré, де навчався малюнку у Саульньє. У 1848 році він отримав ступінь бакалавра літератури. Незважаючи на помітний художній талант, Лаланн спочатку обрав кар'єру в юриспруденції.
Вступ у художню кар'єру У вільний час Лаланн малював, ймовірно під керівництвом Фозембась, працюючи клерком нотаріуса. У 1850 році він представив шість малюнків (олівцем та пастеллю) на восьмій виставці Філоматичного товариства в Палаці правосуддя. Його талант помітив Лéo Друїн, який закликав його продовжувати заняття мистецтвом. Газета La Tribune охарактеризувала його як «дарованого» художника, а малюнки — як «першокласні». Лаланн отримав бронзову медаль за ці роботи.
Незабаром Лаланн поїхав на відпочинок до Сенону і повернувся до Бордо з десятками малюнків вугіллям сільської місцевості, які критики, зокрема Маріонно, визнали видатними. Друзі заохочували його залишити юридичну кар'єру та повністю присвятити себе мистецтву.
Переїзд до Парижа У 1852 році Лаланн переїхав до Парижа, до майстерні Жана Франсуа Жігу, з яким підтримував дружні стосунки протягом усього життя. Водночас він зберігав тісні зв'язки з Бордо: 1874 року там відбулася ретроспектива його 640 робіт, а 1875 та 1882 року він передав місту відбитки всіх своїх офортів.
Він дебютував на Паризькому Салоні у 1852 році двома малюнками вугіллям і продовжував брати участь у виставках протягом усієї кар'єри. Вугілля (fusain) щойно стало визнаною категорією, і роботи Лалана отримували високу оцінку за експресивність та новизну. Його трактат Le Fusain підтверджує важливість малюнку для Лалана. На момент смерті число його малюнків у приватних та публічних колекціях перевищувало 1200.
Офорти Дебют Лалана у друку відбувся 1853 року в літографії. У 1862 році він почав робити офорти для Альфреда Кадара, ставши одним із засновників Société des Aquafortistes (160 членів). Його робота Rue des Marmousets стала однією з перших, опублікованих товариством.
Він дебютував на Салоні 1863 року трьома офортами вуличних сцен (усі згодом публікувалися у виданнях Кадара). Лаланн отримав нагороди на Салоні за офорти 1866, 1873 (3-тя категорія) та 1874 (3-тя категорія), а 1875 року був удостоєний Ордену Легіону пошани. Також він був посвячений у лицарі Ордену Христа португальським королем Фернандо, який, ймовірно, був членом Société des Aquafortistes.
Протягом 20 років співпраці з Кадаром Лаланн створив понад 145 офортів, з яких видано понад 80 у численних виданнях. На відміну від імпресіоністів, які відстоювали нові напрямки, Лаланн залишався вірним традиціям Салону. Загалом понад 120 його офортів експонувалися з 1863 по 1886 рік. Він також залишався членом журі Салону навіть після хвороби.
Хвороба та смерть Останні 10 років життя Лаланн страждав на остеомаляцію — хворобу, що робить кістки м'якими та крихкими. Він працював до кінця життя, помер 29 липня 1886 року з вугіллям у руці після завершення малюнку для кузена Леопольда Лалана. Спочатку похований у Ножан-сюр-Марн, а 25 вересня 1889 року його останки перевезли до Бордо. У 1897 році у громадському саду Бордо встановлено монумент авторства П'єра Гране; сьогодні збереглися лише постамент і бюст (бронза була вкрадена під час Другої світової війни).
Творчість та стиль Визнання художнього бачення Лалана інколи було затьмарене його технічною майстерністю. Його трактат Traité de la gravure à l'eau-forte з 1866 року видавався щонайменше 12 разів до 2010 року. Джон Тейлор Армс, Джеймс МакБей та Ернест Ламзден навчалися гравюри за його методикою.
Лаланн демонстрував майже всі техніки офорту, але сам залишався вірним чистій лінії. Суху голку він використовував лише для виправлень, акватинту та софтгранд майже не застосовував. Через багатоступеневе травлення він досягав атмосфери, глибини та туману, як у роботах À Bordeaux, Rade de Bordeaux (Bordeaux, Effet de Neige), Une Rue de Rouen, Bords de la Tamise.
Він не використовував офорт для соціальних чи політичних повідомлень — люди в його творах грають мінімальну роль. Реалістичні елементи організовані в гармонійне зорове поле, яке підкреслює атмосферу та місце.
Неуспіхи Деякі роботи, як Le Rocher de Sisteron, Vittel, Vue des Ruines du Château de Fère вважаються технічно слабкими. Серія Crisenoy та шість можливих офортів для книги з архітектури технічно майстерні, але пусті художньо. Проте вони допомагають оцінити, коли Лаланн досягає глибини та тепла, а також підкреслюють його прагнення зблизити глядача з твором.
Примітки
Джерела Bailly-Herzberg, Janine. L'eau-forte de peintre au dix-neuvieme siecle: la Societe des Aquafortistes 1862—1867. Paris: Laget 1972. Beraldi, Henri. Les Graveurs du XIX Siecle. Paris: L. Conquet 1889, v. IX. Fisher, Jay M. Maxime Lalanne, The Technique of Etching. Dover, 1981. Taormina, John. Maxime Lalanne: Drawings and Prints. College of Wooster, 1979. Weisberg, Gabriel P., R.L. Zakon. Between Past and Present: French, English and American Etchings 1850—1950. Cleveland Museum of Art, 1977.
Посилання Роботи Максіма Лалана на Project Gutenberg Роботи Максіма Лалана в Internet Archive