Даланг (; ) — в індонезійському театрі тіней ваянг. У 2003 році ЮНЕСКО визнало театр ваянг у список шедеврів усної та нематеріальної спадщини людства.

Опис На виконанні вистави Ваянг даланг сидить за ширмою-екраном, яка виготовлена з білої бавовни та натягнута на дерев'яну раму. Над його головою, на балках, прикріплених до верхньої частини ширми, звисає лампа, яка створює тіні на ширмі-екрані. Даланг для створення вистави використовує плоскі ляльки, що зроблені з дерева та мають стрижні для керування ними. Перед далангом знаходиться умовна сцена зі стовбура бананового дерева, в який можна засовувати загострені стрижні ляльок, щоб утримувати їх у положенні під час вистави. Ліворуч від нього знаходиться скриня для ляльок, а праворуч від нього знаходиться кришка скрині для ляльок, на якій лежать ляльки для вистави.Mudjanattistomo (1977)

Окрім руху ляльок та промовляння їхніх реплік, даланг також може виконувати музичне супроводження вистави завдяки невеликому гамелану. Це робиться головним чином за допомогою гри на кепраку, ударному ідіофоні, що складається з декількох бронзових або залізних пластин, скріплених нитками. Даланг грає на кепраку невеликою киянкою, що тримається між пальцями правої ноги. Тож музику вистави може вихонути окремий гамелан, який розташовний позаду даланга.

Навчання Мистецтво лялькового театру в Індонезії традиційно передавалось з покоління до поколінь в межах однієї родини, а даланги утворювали своєрідну неформальну касту в яванському суспільстві. Жінки з цих родин традиційно були досвідченими виконавицями на гендері для музичного супроводу вистави театру тіней Ваянг. Синів даланґів приблизно у віці 13 років віддавали в учні до іншого даланґа. Спочатку навчання включало допомогу в налаштуванні екрана перед виставою, проведення денної вистави перед головною, що тривала цілу ніч. Раніше учень часто одружувався з дочкою свого вчителя, яку мати навчила грати в жанрі гендер. Соціальні аспекти касти даланг описані в книзі Вікторії Клари ван Грюнендаль «Даланг за ваянгом».

Значна частина традиційного навчання дхалангів обов'язково проходила у формі практичного навчання з проведення вистав, а також певною кількістю духовної підготовки. Майбутні даланги повинні були проводити медитацію та аскетичні вправи, які включали нічну медитацію голими та зануреними у воду по шию. Такі практики вважалися важливими та тренували витривалість, яка необхідна для витримання сидіння на ширмою під час довгих вистав. Ще одним аскетичним елементом є те, що даланги ніколи не їдять під час проведення вистав.

Сучасних далангів навчають у спеціалізованих школах по стандартизованій програмі, наприклад в Індонезійському інститут мистецтв у Джок'якарті. Навчання далангів поділяється на три основні напрямки — музику, вокал та лялькарство. Музичний напрямок охоплює навички висловлювання гамелана і спів пісень, вокальний напрямок включає декламацію текстів та імпровізацію діалогів, що демонструють досконале володіння яванською лінгвістичною етикою. Напрямок лялькового мистецтва передбачає отримання навичок складної системи рухів і положень ляльок.

Див. також

Сулукан Ваянг Бебер

Посилання

Література

Keeler, Ward (1987). ''Javanese Shadow Plays, Javanese Selves''. Princeton University Press. Keeler, Ward (1992). ''Javanese Shadow Puppets''. OUP. Long, Roger (1982). ''Javanese shadow theatre: Movement and characterization in Ngayogyakarta wayang kulit''. Umi Research Press. Mudjanattistomo (1977). ''Pedhalangan Ngayogyakarta''. Yogyakarta, Yayasan Habirandha (Habirandha Foundation) Stuart O. Robson, Singgih Wibisono. Javanese English Dictionary. Publisher, Periplus Editions (HK) Limited, 2002. ISBN, 079460000X

Зовнішні посилання

Сторінка NIU про даланґ. Сторінка Joglosemar wayang