Лисогірський повстанський партизанський курінь (Л.П.П.К.) — Україїнське повстанське формування, очолюване отаманом Іваном Чайківським, що діяло на теренах сучасної Запорізької, Дніпропетровської та Херсонської областей на весні - влітку 1919 року.
Створення Після того, як в січні 1919 року червона армія змогла захопити Олександрівськ в місті почало формуватися українське підпілля. До нього в основному входили молоді юнаки 14-18 років, а також колишні старшини війська УНР та УД. Загалом підпілля нараховувало близько 50 людей.
На травневі свята 1919 року це підпілля повстало під Олександрівськом в районі сучасного села Лисогірка, про що свідчить повстанець та мемуарист Гаврило Гордієнко. Отаманом загону був Іван Чайківський.
Також повстанці змогли відправити мітинги до сіл Біленьке, Розумівка, Тарасівка та Мар'ївка. Селяни повстанців підтримували й давали їм їжу. Отаман Чайківський планував зібрати добровольців з цих сіл і в майбутньому визволити Олександрівськ.
Бойовий шлях
Лиса Гора Лисогірці змогли перерізати своїм стрілецьким вогнем прохід більшовицьких конвоїв по Дніпру, через що всі конвої були вимушені йти на перевірку до лисогірців - чи не везуть конвої українське награбоване майно.
На придушення виступу більшовиками був відправлений загін з кулеметом на тачанці та декілька кавалеристів, проте лисогірці вдало користувалися розвідкою: заславши до ворожого загону свого козака, він знешкодив більшовицький кулемет, через що основна вогнева сила була фактично знищена. Для розгрому червоних лисогірці вислали ще 5 козаків на чолі з поручником Іваном Марківом. Цей загін, перебігаючи поза кущами, успішно взяв в полон майже всіх червоноармійців, котрих пізніше стратив.
Після цього українські повстанці з Лисої Гори вели прицільний обстріл по червоним кавалеристам, котрі втікли з поля бою.
Лисогірці, через загрозу нової атаки червоних відійшли в ліс.
Троїцьке повстання
8 червня до ЛППК прибули представники з сусіднього Нікополя, що ще днем раніше розпочали власне повстання в місті. Вони запросили лисогірців до Нікополя, аби вони допомогли вести опір більшовикам. Отаман Чайківський погодився і, зібравши добровольців з сусідніх сіл виплив пароплавом до Нікополя. На цей момент загалом ЛППК налічував близько 200 козаків.
В цей же день повстанці зайшли до Нікополя, де на центральній площі вивісили український стяг, після чого маршем вирушили на підтримку місцевих повстанців, що на цей момент просунулися до станції Мирової.
Отаман Чайківський залишився в Нікополі, щоб організувати кругову оборону міста. Командувати безпосередньо на місці став поручник Іван Марків.
Лисогорці вирушили до станції Мирової, де більшовицький полк Булгакова вів бій з місцевими повстанцями. Ці повстанці мали дуже погане оснащення: більша частина повстанців мала звичайні вила, сокири, мисливські рушниці та навіть просто палиці. Загалом сили повстанців були в рази більші за сили більшовиків - до 8000 місцевих повстанців проти 2000 більшовиків. Селяни намагалися влаштовувати засади, але це було марно. Найбільш боєздатною частиною виявився Лисогірський курінь, який мав бодай якесь оснащення. Бій за станцію Мирову повстанцями був програний.
Після бою велика частина козаків ЛППК, що раніше добровільно вступила до куреня, втекла по дорозі до Нікополя в свої рідні села, через що з 200 козаків знову залишилося близько 50.
Лисогірці відступили до села Кам'янка, де зайняли оборону. Більшовики тим часом кинули бронепотяг імені Лєніна на лисогірців. Аби він не пройшов повстанці підірвали залізничний міст через річку, що лежала під Кам'янкою.
Більшовики пішли в бій, намагаючись форсувати річку, але лисогірці разом з місцевими повстанцями успішно накривали ворога щільним стрілецьким вогнем.
Через це ворожий наступ був зупинений на три дні. В ніч з 12 на13 червня серед місцевих повстанців знайшовся зрадник, котрий розповів більшовикам де знаходилася слабка точка в обороні українців. Паралельно з цим більшовикам вдалося відновити залізничний міст. Ворожий бронепотяг заїхав на вершину слабої точки, після чого розпочав шквальний гарматний обстріл по повстанським загонам. Разом з тим в селі Кам'янка більшовики зорганізували червоне повстання проти українців. Червоні знову форсували річку й пішли в багнетну атаку, українські повстанці були вимушені негайно тікати з позицій, але в тилу їх чекали червоні повстанці.
Лисогірці разом з іншими повстанцями відійшли до Нікополя. Втрати були величезними. Від ЛППК загалом залишилося 27 козаків, до яких приєдналося 2 медсестри. Всі госпіталі в місті були повні пораненими повстанцями. Отаман Чайківський, що повернувся до ЛППК, прийняв рішення негайно відступати пароплавом на Лівобережжя.
Кінець ЛППК
Лисогірці висадилися з пароплаву на Лівобережжя сучасної Запорізької області в районі села Велика Знам'янка. Отаман Чайківський хотів перейти до лісів біля села Плавні й осісти там, але повстанці були дуже виснажені й голодні. Серед них були і поранені. Сам Чайківський спав на ходу. Якимось чином, після двох тижнів "блукань" по лівобережжю Запорізької і Херсонської областей - 27 червня 1919 року, загін натрапив на село Верхній Рогачик. Там несподівано повстанців оточило місцеве ополчення, яке дало українцям ультиматум. ЛППК був вимушений віддати зброю та здатися ворогу.
Отамана Чайківського запросили на допит, але той повісився в тюремній камері на власному ремені.
Українців перевели до мелітопольської в'язниці, звідки в вересні частина колишніх повстанців змогла втекти.
В подальшому як мінімум двох колишніх лисогірців - Василя Водопьянова та Миколу Лисенка було репресовано радянською владою.
Джерела
Гордієнко Г.М. Під щитом Марса (том 1) — Філадельфія — 1976 — С.80-200 Щур Ю.І. Українська революція на території Запорізької області (1917-1921 рр.) — Запоріжжя — 2018 — Спадщина НІКОПОЛЬ, місто, Дніпропетровська обл, Україна — 2018 — Український Генаологічнний Форум К.і.н. Жуковський М.П.,Анцишкін І.В., Зайцев С.І. Троїцьке народне повстання в м. Нікополі у червні 1919 року — Нікополь — нікопедія Троїцьке повстання – приклад героїчного опору мешканців Лапинки більшовицькій диктатурі — Нікополь — нікополь city Щур Ю.І. — Українські самостійники на Запоріжжі у 1920-1930-х роках — Запоріжжя — 2022