Запорі́жжя (; до 1921 року — Олекса́ндрівськ) — місто в Україні, обласний центр Запорізької області, адміністративний центр Запорізького району та Запорізької міської громади. За чисельністю населення — 6-те місто в Україні — 710 052 осіб станом на 1 січня 2022 (але близько 700 тисяч осіб станом на лютий 2026). Розташоване на головній воднотранспортній магістралі України — річці Дніпро, у місці її перетину транспортно-комунікаційними коридорами, що сполучають Південну Україну з її столицею, західними, центральними областями та Донбас із Криворіжжям.
Разом із навколишніми поселеннями утворює Запорізьку агломерацію. Є одним з найбільших адміністративних, індустріальних та культурних центрів з розвиненим машинобудуванням, чорною та кольоровою металургією, хімічною та будівельною промисловістю, річковим портом і важливим транзитним залізничним вузлом. Відповідно до Генеральної схеми планування території України, Запоріжжя займає важливе місце в регіональній системі розселення і виконує функції обласного, міжнародного і районного центрів, кожний з яких має свою зону міжселищного обслуговування. Отож, у зоні впливу Запоріжжя як обласного центра на території 2690 тис. га розташовано 14 міст, 23 селища, значна кількість сіл, в яких мешкає понад 2 млн осіб. Очолювана Запоріжжям міжрайонна система розселення (приміська зона), вирізняється високим рівнем виробничо-господарського опанування території, високою цінністю сільськогосподарських земель і середовища.
Приміська зона охоплює Запорізький, Василівський та Пологівський район (у тому числі до 19 липня 2020 — ліквідовані колишні Вільнянський, Новомиколаївський, Оріхівський, Кам'янсько-Дніпровський адміністративні райони Запорізької області), загальною площею 760 тис. га, на якій розташовано 5 міст, 6 селищ та близько 300 сільських населених пунктів. Загальна чисельність населення приміської зони — приблизно 315 тис. осіб.
Особливістю міста Запоріжжя є те, що в ньому зосереджено приблизно 65 % продуктивних потужностей області й 43 % населення області.
З 24 лютого 2022, відколи почалося повномасштабне російське вторгнення в Україну, місто постійно потерпає від обстрілів інфраструктури та житлових кварталів, які регулярно здійснюють збройні сили РФ.
Назва До 15 березня 1921 місто називалося Олександрівськ за назвою Олександрівської фортеці, яка була закладена у 1770. Однозначної думки, на честь кого було названо фортецю, немає. Називаються імена генерал-фельдмаршала Олександра Голіцина, князя Олександра Вяземського.
15 березня 1921 Запорізьким губернським виконавчим комітетом виданий наказ про перейменування міста Олександрівська на Запоріжжя — тобто розташоване за Дніпровими порогами. Нова назва й раніше була відомою серед населення та враховувала історичні традиції краю — міста за порогами, до спорудження у 1932 греблі Дніпровської ГЕС в місці, де річка Дніпро перетинає скелястий південний край Українського щита, закінчувалися численні Дніпрові пороги, що перешкоджали судноплавству.
З 15 березня 1921 у місцевій пресі зустрічаються обидві назви — Запоріжжя та Олександрівськ. Проте залізничні станції міста до 1934 зберігали свої назви Олександрівськ І та Олександрівськ II.
27 червня 2023 Національна комісія зі стандартів державної мови рекомендувала розглянути перейменування міста Запоріжжя, проте міська влада повинна довести доцільність назви обласного центру. На думку комісії зі стандартів державної мови, назва Запоріжжя «може стосуватися російської імперської політики». Фахівці-філологи та історики з усіх регіонів України склали перелік з 1400 міст та сіл, які запропоновано перейменувати на виконання закону «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії», серед них і місто Запоріжжя. Комісія рекомендувала обґрунтувати доцільність збереження поточної назви або запропонувати нову назву, проте комісія ніяк не пояснила, чому Запоріжжя відповідає або не відповідає новому законодавству. Тож Запорізька міська рада мала 6 місяців аби довести доцільність назви обласного центру або запропонувати свою назву. Якщо впродовж шести місяців місцева влада не виконає рекомендації, то Верховна Рада України мала право змінити назву міста за рішенням Національної комісії зі стандартів державної мови. 30 червня 2023 Національна комісія зі стандартів державної мови скасувала ідею зміни назви обласного центру, а назва міста залишилася незмінною. Із пояснень фахівців стало відомо, що вони просто хотіли діалогу між місцевою владою, філологами та краєзнавцями.
Історія
До заснування
За свідченнями археологів, поселення на території сучасного Запоріжжя відомі з часів Середньостогівської культури (5 до — середина 4 тисячоліття до н. е.) — залишки давнього поселення було знайдено на північно-східному куті острова Хортиці. Інший відомий археологічний пам'ятник — вознесенський комплекс — кам'яна споруда, яку пов'язують із хозарами, булгарським ханом Аспарухом (VII століття), князем Святославом Ігоровичем (X століття).
За часів Київської Русі на території сучасного міста були переправи через Дніпро — це Крарійський та Кічкаський перевози на півночі і поселення Протолча на півдні острова Хортиця.
У 1103 році, в районі острова Хортиця, руські князі Святополк Ізяславич та Володимир Мономах завдали нищівної поразки половцям.
У XV—XVII століттях територія сучасного міста входила до Запорожжя — краю вольностей запорозьких козаків. Першою і єдиною Січчю, розташованою безпосередньо в межах сучасного міста, була Хортицька.
У 1552 році її заснував український шляхтич Дмитро Вишневецький (Байда) на острові Мала Хортиця. Однак у 1557 році її зруйнувало турецько-татарське військо.
1527 року кримський хан Сахіб Герай скаржився литовському урядові на черкаських та канівських козаків, які поблизу татарських кочовищ ставили «уходи», тобто займалися промислами, а рибу, хутра й мед вивозили на продаж у волості.
У другій половині 1570-х років XVI століття польський король Стефан Баторій проводив жорстку політику на підпорядкування Запорожжя польському урядові. Багаті угіддя приваблювали польських магнатів, які вдиралися в запорозькі володіння й спустошували «уходи», а запорожців брали в полон. З півдня їм постійно загрожували кочовики-татари. Тому, у зв'язку з посиленням наступу як польського панства, так і кримських татар, козаки згуртовувалися й створювали укріплені городи, або січі. Щоб підпорядкувати державі непокірних козаків і загарбати їхні землі, 1578 року Стефан Баторій зобов'язав усіх без винятку прикордонних старост «виганяти низовців з Дніпра». Але, оскільки козаки перебували під захистом таких природних укріплень, як Томаківка та навколишні річки й озера, здійснити наказ короля було неможливо.
На початку 1580-х років на Томаківщині вже існувала справжня Запорозька Січ як військова організація, в якій відбувалися січові збори, або кіш. На початку 1580-х років припадають згадки у джерелах про січову старшину та регалії найвищої влади, зокрема булаву гетьманську. Томаківська Січ приймала не лише селян, а й була центром, куди втікали бранці з ординського полону. Шляхтич Зборовський, який у 1580-х роках перебував на Томаківській Січі, свідчив про високу майстерність січовиків не лише у військовій справі, а й у виконанні пісень та грі на кобзі. На Січі не було ані феодальної власності на землю, ані кріпацтва. На роботу на Січі наймали, а панувало серед січового товариства побратимство, вірність матері-Січі та Великому Лугу. Поза Січчю водночас зростали зимівники, де мешкали власники рибних промислів, скотарі, мельники, шевці, рибалки, які в разі нападу кочовиків чи польської шляхти за наказом кошового отамана збиралися на Січ зі зброєю в руках і йшли у походи на Польщу, Крим, Стамбул визволяти з неволі своїх земляків.
У 1734—1775 роках територія Запоріжжя перебувала у складі Самарської паланки, а правобережжя — у Кодацькій паланці.
У 1770 році на місці сучасного Запоріжжя було закладено Олександрівську фортецю Дніпровської лінії. Її будівництво завершилося у 1775 році. Того ж року, за ініціативи Григорія Потьомкіна, було знищено останню Запорозьку Січ — Підпільненську.
Заснування міста Формування сучасного міста пов'язане з Олександрівською фортецею, поблизу якої сформувався так званий «фурштат», де оселилися будівельники-селяни, каторжники, персонал обслуги фортеці, відставні солдати. За даними Статуту громади міста Запоріжжя: «Виникнення міста пов'язане зі спорудженням 1770 року Олександрівської фортеці». Ціла низка державних актів теж із цим згодна. І, відповідно, днем народження міста можливо було б проголосити 28 серпня — саме цього дня 1770 року було закладено Олександрівську фортецю. Після остаточного захоплення Криму росіянами 1783 року Дніпровська лінія втратила військове значення й була скасована, внаслідок чого у 1800 році Олександрівська фортеця втратила статус військового об'єкта.
5 червня 1806 року Олександрівський посад, поселення при Олександрівській фортеці, що нараховувало приблизно 2 тисяч осіб, набуло статусу повітового міста Олександрівська (нині — Запоріжжя), до складу якого увійшли частини Маріупольського і Павлоградського повітів. Станом на 1806 рік в Олександрівську налічувалось 884 мешканця та 141 подвір'я. На околицях міста перебували поселення вихідців з Німеччини, які прибули на запрошення імператриці Катерини II з 1787 року.
У 1811 році Олександрівськ отримав власний герб як місто у складі Катеринославської губернії (сучасна — Дніпропетровська область).
Поблизу міста Олександрівськ розташовувалося велике село Вознесенка, яке було засноване у 1596 році (нині — сучасна територія центру міста Запоріжжя). У Вознесенці у різні часи мешкало 1,5–4 тис. осіб, існували церква, крамниця, школа, розвинута торгівля. Крім того, згодом за запрошенням російської імператриці Катерини II заснована низка німецьких менонітських колоній Хортицької волості: Кічкас (Ейнлаге), колонія Хортиця, Розенталь, Шенвізе тощо.
1873 року, завдяки будівництву залізниці, місто поступово перетворилося на важливий транспортний вузол, де вантажі перевантажувалися із залізниці на річковий транспорт, що прямував до Одеси. Потужний поштовх до подальшого розвитку промисловості дало місту спорудження у 1902 році залізниці, яка сполучила місто з Криворізьким та Донецьким басейнами. У 1879 році 63 % торгово-промислових підприємств міста належало євреям. У 1901 році міським головою був обраний підприємець Фелікс Мовчановський. У 1903 році 70 % купців міста складали євреї.
У 1905 році Олександрівськ, як і чимало інших міст Російської імперії, був центром робітничих страйків, які 11–14 грудня 1905 року переросли у збройне повстання, придушене імперськими військовими. Того ж року в місті відзначився єврейськими погромами Союз Михаїла Архангела.
27 вересня 1909 року в Олександрівську (нині — Запоріжжя) до виконання обов'язків брандмейстера ( став Дмитро Щеговський. За ініціативою нового керівника рятувальників у місті утворено перше Вільне пожежне товариство — організація добровільних помічників пожежників.