Культура Бангладеш переплетена з культурою Бенгальського регіону Індійського субконтиненту. Вона розвивалася протягом століть і охоплює культурне розмаїття кількох соціальних груп Бангладеш. Бенгальське Відродження XVIII та початку XIX століть, відомі бенгальські письменники, святі, автори, науковці, дослідники, мислителі, композитори, художники та кінематографісти відіграли значну роль у розвитку бенгальської культури. Культура Бангладеш глибоко переплетена з культурою Бенгальського регіону. По суті, бенгальська культура стосується культури Бангладеш. Бенгальське Відродження містило насіння зароджуваного політичного індійського націоналізму, який у багатьох відношеннях був попередником сучасного індійського художнього та культурного самовираження.

Культура Бангладеш, складена протягом століть, асимілювала впливи ісламу, індуїзму, буддизму та християнства. Вона проявляється в різних формах, включаючи музику, танці, театр; мистецтво та ремесло; фольклор та казки; мови та літературу; філософію та релігію; свята та урочистості; а також в унікальній кухні та кулінарних традиціях.

Музика, танці, театр Стилі музики та танцю Бангладеш можна розділити на три категорії: класичні, народні та сучасні.

Після здобуття незалежності від британського правління, Східна Бенгалія (Бангладеш) все ще була колонією Пакистану. Вона називалася Східний Пакистан.

Класичний стиль зазнав впливу інших поширених класичних форм музики і танців Індійського субконтиненту, і, відповідно, демонструє деякі впливи танцювальних форм, таких як Бхаратанатьям та Катгак.

У північно-східній частині Індійського субконтиненту практикується кілька популярних стилів танцю, таких як маніпурі та сантальські танці, але Бангладеш розробив свої власні унікальні танцювальні стилі. Країна має багату традицію народних пісень, тексти яких вкорінені в яскравій традиції духовності, містицизму та відданості. Такі народні пісні обертаються навколо інших тем, включаючи кохання. Найпоширеніші традиції народних пісень включають Бхатіалі, Баул, Марфаті, Муршіді та Бхавайя. Автори текстів, такі як Лалон Шах, Хасон Раджа, Кангал Харінатх, Ромеш Шилл, Аббас Уддін та багато невідомих анонімних авторів, збагатили традицію народних пісень Бангладеш.

У відносно сучасному контексті твори Рабіндраната Тагора та Назрула Іслама складають значну частину культурної спадщини Бангладеш. У країні використовуються кілька музичних інструментів, деякі з них є місцевими. Основними використовуваними музичними інструментами є бамбукова флейта (Баші), барабани (табла, дхол), однострунний інструмент під назвою ектара, чотириструнний інструмент під назвою дотара та пара металевих чаш, що використовуються для ритмічних ефектів, під назвою мандіра. В даний час використовуються музичні інструменти західного походження, такі як гітари, барабани та саксофон, іноді разом з традиційними інструментами. З 90-х років це призвело до появи якісних рок-гуртів не тільки в Даккі, але й у портовому місті Читтагонг.

ЗМІ та кіно Бангладеська преса є різноманітною, відвертою та приватною. У країні видається понад 200 газет. Бангладеш Бетар є державною радіослужбою. Британська телерадіомовна корпорація керує популярною службою новин та поточних подій BBC Bangla. Бенгальські трансляції від Голосу Америки також дуже популярні. Бангладеське телебачення (BTV) є державною телевізійною мережею. Існує понад 20 приватних телевізійних мереж, включаючи кілька каналів новин. Свобода ЗМІ залишається серйозною проблемою через спроби уряду цензурувати та переслідувати журналістів.

Кінематограф Бангладеш бере свій початок з 1898 року, коли фільми почали демонструватися в театрі Crown у Даккі. Того ж року в Даккі був створений перший біоскоп на субконтиненті. Сім'я навабів Дакки патронувала виробництво кількох німих фільмів у 1920-х і 30-х роках. У 1931 році Кінематографічне товариство Східної Бенгалії випустило перший повнометражний художній фільм у Бангладеш під назвою Останній поцілунок. Перший художній фільм у Східному Пакистані, Mukh O Mukhosh, був випущений у 1956 році. Протягом 1960-х років у Даккі щорічно вироблялося 25–30 фільмів. До 2000-х років Бангладеш виробляв 80–100 фільмів на рік. Хоча бангладеська кіноіндустрія досягла обмеженого комерційного успіху, країна виховала помітних незалежних кінематографістів. Захір Райхан був видатним документалістом, якого вбили в 1971 році. Покійний Тарек Масуд вважається одним з видатних режисерів Бангладеш завдяки його численним постановкам на історичні та соціальні теми. Масуд був удостоєний нагороди ФІПРЕССІ на Каннському кінофестивалі в 2002 році за свій фільм Глиняний птах. Танвір Мокаммель, Мостофа Сарвар Фарукі, Ахмед Гумаюн, Аламгір Кабір, Субхаш Датта та Чаші Назрул Іслам є іншими видатними режисерами бангладеського кіно.

Свята та урочистості Свята та урочистості є невід'ємною частиною культури Бангладеш. Похела Фалгун, Похела Бойшакх для бенгальців та Бойшабі для племен гірських районів, День рідної мови, День перемоги, Нобанно, Пітха Утшоб взимку, Поуш Сонкранті та чайтро санкранті в останній день бенгальського місяця чайтро, Шахрайн святкуються всіма, незалежно від їхньої релігії. Мусульманські свята Рамазан-байрам, Курбан-байрам, Мілад ан-Набі, Мухаррам, Чанд Раат, Шаб-е-Барат, Бішва Іджтема; індуїстські свята Дурга-пуджа, Калі-пуджа, Васант-панчамі, Ратха-ятра, Холі та Джанмаштамі; буддійські свята Будда Пурніма та Магхі Пурніма; християнські свята Різдво та Великдень і світські свята, такі як Похела Бойшах, Похела Фалгун, Шакрейн, Борша Монгол, Набанна, Міжнародний день рідної мови, День незалежності, Рабіндра Джаянті, Назрул Джаянті, відзначаються широкими святкуваннями і зазвичай є національними святами в Бангладеш.

Ід-аль-Фітр

Як найважливіше релігійне свято для більшості мусульман, святкування Ід-аль-Фітр (Рамазан-байрам) стало частиною культури Бангладеш. Уряд Бангладеш оголошує триденні вихідні на це свято. Але практично всі школи, коледжі та офіси залишаються закритими протягом тижня. Це найщасливіший час року для більшості людей у Бангладеш. Усі виїзні громадські транспорти з великих міст стають переповненими, і в багатьох випадках ціни на проїзд, як правило, зростають, незважаючи на урядові обмеження. Бенгальські газети регулярно публікують спеціальні випуски під назвою «Ід Шонгкха» (). Також у них розміщується чимало реклами. Як і більшість інших аспектів свята Ід, публікація Ід Шонгкха стала важливою бенгальською традицією. У день Ід молитви проводяться по всій країні, на відкритих майданчиках, таких як поля, Ідгахи або всередині мечетей. Після молитов люди повертаються додому, відвідують одне одного і їдять солодкі страви під назвою шіріні, шемай та інші делікатеси, такі як бір'яні, корма, халім, кебаб тощо. Протягом дня люди обіймаються та обмінюються вітаннями. Також прийнято, щоб молодші члени суспільства торкалися ніг старших, а старші відповідали благословенням (іноді з невеликою сумою грошей у подарунок). Гроші та їжа жертвуються бідним. У сільській місцевості свято Ід відзначається з великою помпою. Тихі віддалені села стають велелюдними. У деяких районах організовуються ярмарки. З цієї нагоди проводяться різні види ігор, включаючи перегони на човнах, кабадді та інші традиційні бангладеські ігри, а також сучасні ігри, такі як крикет і футбол. У містах люди грають музику, відвідують будинки одне одного, влаштовують пікніки та їдять особливу їжу. Будинки, вулиці, ринки та парки ввечері освітлюються святковим освітленням. Перегляд фільмів та телепередач також став невід'ємною частиною святкування Ід у містах. Усі місцеві телеканали транслюють спеціальні програми протягом кількох днів з цієї нагоди. Різноманітні культурні вироби, традиційні ремесла, іграшки, косметика, а також різні види їжі та солодощів продаються зазвичай перед ідгахами та мечетями. Невеликі культурні процесії організовуються в Старій Даккі, традиція, яку започаткував Наїб Назім Дакки.

Ід-аль-Адха

Ід-аль-Адха або Бакрі-Ід є другим за важливістю релігійним святом. Святкування цього свята багато в чому схоже на Ід-аль-Фітр. Єдина велика різниця — це курбані або жертвопринесення домашніх тварин. Численні тимчасові ринки різного розміру під назвою хат працюють у великих містах для продажу тварин для Курбані (зазвичай корів, кіз та овець). Вранці в день Ід, відразу після молитви, заможні люди дякують Богу за тварину, а потім приносять її в жертву. Менш заможні люди також беруть участь у святкуванні, відвідуючи будинки заможних, які беруть участь у курбані. Після цього значна частина м'яса віддається бідним людям, родичам та сусідам. Хоча релігійна доктрина дозволяє жертвопринесення в будь-який час протягом трьох днів, починаючи з дня Ід, більшість людей воліють виконувати ритуал у перший день. Однак державне свято триває три-чотири дні. Багато людей з великих міст їдуть до своїх родових будинків і домівок у селах, щоб розділити радість свята з друзями та родичами. Різноманітна сільськогосподарська продукція, традиційні ремесла, іграшки, косметика, а також різні види їжі та солодощів продаються перед мечетями та іншими громадськими місцями.

Похела Бойшах

Похела Бойшах, що також вимовляється як Пахела Байшакх, є першим днем бенгальського календаря. Зазвичай він відзначається 14 квітня. Похела Бойшах знаменує початок сільськогосподарського сезону. Так само, як і на Ід, зазвичай на Похела Бойшах будинок ретельно миють і прибирають; люди купаються рано вранці та одягають святковий одяг. Вони проводять більшу частину дня, відвідуючи родичів, друзів і сусідів. Ярмарки організовуються в багатьох частинах країни, де продаються різноманітна сільськогосподарська продукція, традиційні ремесла, іграшки, косметика, а також різні види їжі та солодощів. Вони також забезпечують розваги зі співаками, танцюристами та традиційними виставами і піснями. Колись були популярними перегони на конях, биках, бої биків, півнячі бої, запуск голубів та перегони на човнах. Усі зібрання та ярмарки супроводжуються широким вибором бенгальської їжі та солодощів. Наймасштабніше святкування Нового року відбувається в Даккі. Велика кількість людей збирається рано вранці під баньяном у парку Рамна, де артисти Чхаянат відкривають день відомою піснею Рабіндраната Тагора Esho, hey Boishakh, esho esho (Прийди, о Бойшах, прийди, прийди). Подібна церемонія зустрічі нового року також проводиться на факультеті образотворчого мистецтва Університету Дакки. Студенти та викладачі інституту влаштовують барвисту процесію та парад під назвою Мангал Шобхаджатра, щоб обійти кампус та його околиці через проспект Шахабаг. Громадські та культурні організації відзначають цей день культурними програмами в різних сферах в Університеті Дакки, а також по всій країні. У цей особливий день дівчата зазвичай носять білі сарі з червоною каймою, натомість хлопці носять фотуа зі штанами. Газети випускають спеціальні додатки. Також є спеціальні програми на радіо та телебаченні. Напередодні цього дня доступні спеціальні знижки на одяг, меблі, електроніку, а також різноманітні пропозиції в магазинах. До свята випускають спеціальну колекцію сарі, переважно бавовняних, білого кольору з червоним принтом та вишивкою, оскільки в цей день прийнято святково вдягатися. Квіти жасмину та чорнобривців також користуються величезним попитом для цієї події, прикрашаючи волосся жінок.

Нобанно Свято врожаю називається Нобанно. Зазвичай воно відзначається в перший день Агрохайону (бенгальський місяць), перший день збору врожаю. Головний фестиваль організовує Національна рада святкування Нобанно в Чаруколі в Університеті Дакки з піснями, танцями, пирогами, солодощами, барвистою процесією та багатьма традиційними виставами. Колись (з самого початку) перший день Агрохайону був першим днем бенгальського календаря.

День мови