Зла́топіль (попередня назва — Гуляйпіль, не плутати з Гуляйполе) — колишнє місто Київської губернії, з 10 січня 1939 року — Кіровоградської області, з 7 січня 1954 року — Черкаської, а пізніше знову — Кіровоградської області. Центр однойменного Златопільського району (1923–1959). В 1959 році приєднане до міста Новомиргород.

У XVII—XIX століттях Златопіль вважався значним культурним та торговим центром півдня Київської губернії і у XIX столітті був штетлом з помітним переважанням єврейського населення. Місто було відоме своєю гімназією, в якій навчалось багато видатних діячів кінця XIX — початку XX століття. Спадщина Златополя вплинула на історичний розвиток сучасного Новомиргорода, в якому поєднались особливості Польщі й Запоріжжя, а пізніше — Київської та Херсонської губерній.

Нині Златопіль поряд з центром Новомиргорода є провідним районом міста, де зосереджені важливі державні установи (зокрема, Новомиргородська міська рада), об'єкти інфраструктури та промисловості.

Розташування Златопіль розташований на узгір'ї на півночі Новомиргорода. Площа району — 3,19 кмВиміряно за допомогою сервісу на сайті 3planeta.com . Відстань з центральної частини Златополя до центру міста становить близько 2,3 км. Відстань до залізничної станції Новомиргород — 3,9 км. З центром міста Златопіль сполучений через місцевість Виноградівка.

Під Златополем проходять катакомби — система ходів, проритих у XVII—XVIII столітті.

Західні околиці Златополя омиває річка Турія, на якій розміщений Листопадівський ставок. По іншу сторону ставка через греблю розташоване село Листопадове. На південь від водойми є заплава річки, що входить до складу гідрологічного заказника загальнодержавного значення «Велика Вись».

Історія

XVI—XVII століття Поселення на місці Златополя спочатку носило назву Гуляйпіль і перебувало у складі розлогої Тясминської (згодом Смілянської) волості. Точна дата заснування невідома; оскільки 1506 року хан Менглі-Гірей віддав великому князю литовському Сигізмунду Звенигород та замок, ймовірною датою міг бути 1545 рік, коли після відбудови Звенигородського замку вздовж Великої Висі постали такі прикордонні селища, як Кальниболота, Неберибіс, Неморож та інші. Так само ймовірним може бути ще більш давнє походження міста, адже до цих пір невідомо точне місцезнаходження літописного міста Кульдюр (тюркськими мовами «ґуль дюр» — сміятися, гуляти до безтями), тобто слова Гуляйпіль та Кульдюр — лише різномовні синоніми.

Першими відомими власниками території сучасного Златополя були Зубрики. Перша датована згадка назви цього міста Гуляйпіль зустрічається на мапі адміністративного поділу Республіки Двох Народів від 1619 року. 28 січня 1633 року Христина Коренівська (до шлюбу Зубрик) продала Гуляйпіль Станіславу Конецпольському, другою дружиною якого була Христина Любомирська, а двоюрідна сестра Ельжбета Конецпольська стала дружиною Адама Валевського. Місцевість багато разів спустошувалась татарами, а за часів Богдана Хмельницького потрапила під вплив козаків і Конецпольські на довгий час її втратили.

У першій половині січня 1654 року для приведення до присяги володарю царю та великому князю Олексію Михайловичу брацлавського полку, серед інших ґородів і у Гуляйполі, був посланий князь Федір БарятинськийАкты относящіеся къ исторіи Южной и Западной Россіи. Т. X. — С.-Петербургъ: Тип. бр. Пантелеевыхъ, 1878. — С. 239—240. . У Гуляйполі присягу склали: 1 сотенний отаман, 1 сотенний осавул, 95 козаків, 41 міщанинАкты относящіеся къ исторіи Южной и Западной Россіи. Т. X. — С.-Петербургъ: Тип. бр. Пантелеевыхъ, 1878. — С. 286. .

1659 року, коли за Гадяцькою угодою вірні та заслужені козаки Речі Посполитої винагороджувались землями, Гуляйпіль з околицями був наданий Павлу Тетері. Проте сандомирський воєвода Станіслав-Олександр Конецпольський згадав на сеймі за свою дідівщину і вимагав її повернення. Попри те, що сейм задовольнив прохання та повернув його вже спадкоємцю Станіславу Конецпольському на підставі конституції 1661 і 1662 року, Гуляйпіль певний час перебував у власності гетьмана Тетері. В 1665 році він вислав на сейм свого шваґра Іскрицького з настановою, в якій змушував його просити про надання у власність Ольховця з Гуляйполем, «…котрі він, Гетьман запорозький, за привілеєм королівським тримає через право по життєве… на шляхах тих самих сидить татарських; до Дикого Поля належить, і перед цим там помешкання були, бо люди займалися ловінням риби і звірів на луках».У збірнику Костянтина Свідзінського

Зубрики Конецпольські Павло Тетеря Валевські Любомирські Потьомкін Енгельгардти Висоцькі Удом Лопухіни

На полях неподалік Златополя існує могила Візирська, про яку відомо лише, що в її назві зафіксована пам'ять про перебування турецьких військ у цих краях. Через це мешканці досі знаходять у землі тогочасні мідні турецькі монети. Так, восени 2008 року в садибі № 46 по вулиці Кузнечній під час городніх робіт була знайдена монета номіналом 10 пар 1067 року хіджри (1656–1657 роки).

В 1686 році, після укладення Вічного миру між Росією та Польщею, поселення увійшло до складу Речі Посполитої під назвою Гуляйпіль. У цьому прикордонному місті була розташована польська прикордонна застава, яку дуже добре змальовано в п'ятитомнику Міхала ГрабовськогоТарша, Едвард «Гуляйпільська застава»: народний роман, Перший том, Переклав О. П. Чорноіван. Львів, «Сполом», 2013, ISBN 978-966-665-824-4/ISBN 978-966-665-829-9Тарша, Едвард «Гуляйпільська застава»: народний роман, Другий том, Переклав О. П. Чорноіван. Львів, «Сполом», 2013, ISBN 978-966-665-824-4/ISBN 978-966-665-824-4Тарша, Едвард «Гуляйпільська застава»: народний роман, Третій том, Переклав О. П. Чорноіван. Львів, «Сполом», 2013, ISBN 978-966-665-824-4/ISBN 978-966-665-884-8Тарша, Едвард «Гуляйпільська застава»: народний роман, Четвертий том, Переклав О. П. Чорноіван. Львів, «Сполом», 2013, ISBN 978-966-665-824-4/ISBN 978-966-665-901-2Тарша, Едвард «Гуляйпільська застава»: народний роман, П'ятий том, Переклав О. П. Чорноіван. Львів, «Сполом», 2014, ISBN 978-966-665-824-4/ISBN 978-966-665-928-9, відповідно до якого частим гостем міста був кошовий отаман Білий Сидір Гнатович, оскільки тут відповідно до сюжету роману тривалий час мешкала його дружина та її небога.

XVIII століття У 1719 році помер останній власник Гуляйполя з роду Конецпольських, бездітний Ян Олександр. За відсутності прямих нащадків, усі маєтності Конецпольського перейшли до його родичів — Олександра і Франциска Валевських. Вже в 1723 році власником Гуляйполя став сандомирський воєвода Єжи Олександр з роду Любомирських. По його смерті в 1735 році землі Смілянщини успадкував його син — київський і брацлавський воєвода Станіслав Любомирський. У 1770 році через психічні розлади його було усунуто від управління маєтками. Наступником батька став Франц Ксаверій Любомирський, який 2 січня 1787 року обміняв смілянські маєтки і продав Гуляйпіль князю Потьомкіну. Вже на початку 1788 року Потьомкін з мешканців цих щойно придбаних маєтків сформував дві військові бригади — шполянську та златопільську, які під назвою «іноземних добровольців» разом з козаками, вірними Росії, під проводом Сидора Білого взяли участь у війні з Туреччиною.Енгель «Опис справ, що містяться в архіві віленського губернатора». — Вільно, 1868. — С. 52. Після смерті Потьомкіна через відсутність або незнання про існування заповіту його маєтки розподіляв суд. Спочатку Златопіль за судовим рішенням відійшов у власність Василя Енгельгардта, і лише після мирової угоди в кінці 1795 року в результаті обміну маєтками став власністю Миколи Висоцького.

Хоч назву міста Потьомкін поміняв, прикордонна застава ще носила назву Гуляйпіль. В 1789–1790 роках у Варшаві перебував намісник Національної Кавалерії пан Гошевський зі скаргою у Військову Комісію Обох Народів на своє військове керівництво, яке не тільки не оцінило його звитяжний вчинок, коли під його командуванням 19 вершників хороброю зустріччю запобігли перетину кордону підрозділом російських військ, а й затримало йому чергове звання хорунжого, надавши його іншомуT. Korzon Wewnętrzne dzieje Polski za Stanisława Augusta (1764—1794): badania historyczne ze stanowiska ekonomicznego i administracyjnego. — T.5. — S. 70. .

На місці, де згодом буде побудований костел, в 1791 році за кошти смілянської скарбниці та Анни Стааль, дружини Густава — управляючого туріянським ключем князя Потьомкіна, було збудовано дерев'яну каплицю, як зазначалося у книзі костелу, «для потреб урядовців та військових польської корони»Тадеуш Падаліца. Златопіль // «Ілюстрований тижневик», № 132 від 04.05.1862. — С. 140. . Густав Стааль, ймовірно, міг бути батьком генерала часів франко-російської війни 1812 року Карла Густавовича Стааля. Ця каплиця до 1795 року залишалася під опікою князів францисканців, потім за жаданням смілянських віруючих була віддана їм.

Катерина II перейменувала величезну кількість не тільки населенних пунктів, а й цілих географічних територій щоб затерти в пам'яті населення історію минувшиниhttps://youtu.be/L61VVL3n8Rs?si=jZHiJP4y-osCbpM4 . Для обґрунтування такого перейменування вигадувалися різні казочки(легенди). Згідно з однією легендою, Катерина II, проїжджаючи краєм і побачивши навколо Гуляйполя золоті пшеничні лани, дала йому назву Злато Поле — Златопіль.

XIX століття У XIX столітті Златопіль був єврейським та польським містечком Чигиринського повіту Київської губернії.

У 1801 році господарем місцевих земель стає Микола Висоцький, який влаштовує тут свою резиденцію і головне управління багатьма поселеннями. Через це Златопіль відіграв значну роль у провалі повстання декабристів. Оскільки дружина декабриста Володимира Ліхарєва Катерина, як і дружина Йосипа Поджіо Марія (рідні сестри), була далекою родичкою Миколи Висоцького (їхній батько був одружений з Софією Левівною Давидовою, рідною сестрою декабриста Василя Львовича Давидова, батько яких Лев Денисович Давидов перебував у шлюбі з Катериною Миколаївною Самойловою, донькою Марії Олександрівни Потьомкіної; отож, вони доводилися господарю внучатими двоюрідними небогами), то вони часто відвідували Златопіль і Ліхарєв навіть квартирував тут у купця Гека. Також в гостях у Висоцького відомий майстер таємних війн генерал граф Вітт познайомив Ліхарєва з Олександром Бошняком, пасинком брата господаря Олександра Петровича, вдруге одруженого з його матір'ю Надією Олександрівною, до шлюбу Аже, який у 1820 році отримав у спадщину Катеринівку.Сікофанти Його Імператорської Величності Саме Бошняк, вдаючи із себе прибічника повстання, інформував про хід його підготовки та про його учасників.

У 1807 році було закладено наріжний камінь мурованого златопільського парафіяльного костелу, освячення якого на честь Непорочного зачаття Діви Марії відбулось 1817 року за участі князя Мауриція Дзеконського. Колатором костелу був Францішек Залеський, а парохом — князь Лукаш Ільницький. В 1861 році костел був ґрунтовно перебудований за рахунок пожертвувань прихожан та сприяння ксьондза Яворівського.ZŁOTOPÓL (STANNICA HULAJPOLSKA). Rysował z natury Przyszychowski. Uwagi // Antykwariat Poliart. Ikonografia

У 1809 році на місці колишньої дерев'яної Успенської церкви, заснованої князями Любомирськими, була збудована православна цегляна Миколаївська церква, біля якої у 1827 році був похований Микола Висоцький.

З 1828 року початкову освіту починає надавати чоловічий приватний пансіон Людвіга Михайловича Віллєті.

З жовтня 1833 року Златопіль надається як оренда генерал-лейтенанту Удому. Після виходу його у відставку та принаймні до 1846 року Златополем володіла його сім'я. Сам Євстафій Євстафійович у 1836 році тут помер і був похований у Златополі.Війна 1812 року. Біографічний довідник Після смерті чоловіка маєтком володіла його дружина Теофіла Антонівна, до шлюбу Юрківська. Вже щонайменше з початку 1848 року власником Златополя стає Адріан Лопухін, дружиною якого була Ілія Удом, донька Євстафія та Теофіли.Родовід князів та дворян Лопухіних

17 листопада 1837 року був заснований дівочий пансіон пані Єлизавети Михайлівни Перимонд.