Рольф Ра́йнер, також Рудольф Райнер (2 січня 1899, Гмунден-ам-Траунзе — 27 серпня 1944, Бреїла, Румунія) — німецький політик (НСДАП) і групенфюрер СС (1933—1934).
Біографія
Освіта та Перша світова війна Райнер був сином начальника будівництва Вільгельма Райнера та його дружини Анни, уродженої Гофманн. У молодості Райнер навчався у початковій школі, потім у реальній школі у Мюнхені. 15 січня 1917 року він добровольцем вступив до резервного батальйону 2-го Вюртемберзького піхотного полку 120 (Ульм). З січня по листопад 1918 року він служив у цьому полку на фронті, спочатку фенріхом (прапорщиком), а потім, після підвищення до лейтенанта 20 травня 1918 року, командиром роти з липня по жовтень 1918 року.
Веймарська республіка Після закінчення війни Райнер вступив до Вюртемберзького фрайкорпусу Гааса, в якому він служив з січня по квітень 1919 року та з яким брав участь у боях за придушення Баварської Радянської Республіки. Потім він вступив до рейхсверу: як офіцер 1-ї кулеметної роти 13-го стрілецького полку (Швебіш-Гмюнд), він був серед військ, розгорнутих для придушення заворушень, що спалахнули того року в Центральній Німеччині та Рурській області.
Наприкінці 1920 року Райнер залишив Рейхсвер і вступив до Мюнхенського університету. У Мюнхені він приєднався до місцевих антиреспубліканських ультраправих: у 1921 році він вступив до Ліги Імперського прапора на чолі з Ернстом Ремом. У 1923 році став ад'ютантом Германа Крібеля, з яким брав участь у путчі Гітлера-Людендорфа 9 листопада того ж року. Після невдалої спроби державного перевороту Райнера засудили до одного року і трьох місяців ув'язнення у фортеці.
Кар'єра Райнера у другій половині 1920-х років залишається неясною: згідно зі спогадами секретарки Адольфа Гітлера Крісти Шредер, він супроводжував Рема до Болівії, де останнього було призначено військовим інспектором. Ймовірно, це був випадок помилкової ідентифікації з Мартіном Шетцлем, єдиним підтвердженим постійним супутником Рема в Південній Америці. Незалежно від точності цієї версії, Райнер вступив до СА 20 листопада 1930 року, а після повернення Рема з Болівії на початку 1931 року він невдовзі став особистим ад'ютантом Рема та начальником штабу в званні штандартенфюрера (офіційно перший ад'ютант начальника штабу з 1 липня 1932 року по 20 квітня 1933 року).
У 1932 році Райнер потрапив у поле зору громадськості завдяки своїй діяльності в колі Рема, після того як газета «Münchener Post» у статті, заснованій на підроблених листах, назвала його одним із «провідних гомосексуалістів» у керівництві СА.
18 грудня 1931 року Райнер перейшов з СА до СС (номер СС 23 077), зберігши свою посаду. Ще до того він вступив до нацистської партії (НСДАП) 1 вересня 1930 року (членський білет 297 947).
Райнер був захопленим вершником, одним із засновників і другим президентом їздового клубу «Халалі» в Мюнхені.
Його шлюб закінчився розлученням у лютому 1930 року.
Пізніше він носив руну «Тюр» як випускник Імперської школи керівників СА в Мюнхені.
Нацистська епоха
1933—1939 рр. Після захоплення влади нацистами 30 січня 1933 року Райнер пішов у відставку з посади в апараті Рема та 1 лютого 1933 року приєднався до керівного апарату партії як заступник керівника зв'язкового штабу НСДАП. У зв'язку з захопленням влади нацистами в Баварії в березні 1933 року, за ініціативою Ернста Рема, баварський рейхсгубернатор Франц Ріттер фон Епп призначив його радником з питань легації на баварській державній службі. У СС Райнер також був підвищений до звання групенфюрера СС — другого за величиною звання, що існувало на той час у СС — з 1 березня 1933 року.
З нагоди виборів до Рейхстагу в березні 1933 року Райнер був у списку кандидатів від НСДАП з титулом консула. Згідно з сучасним виданням керівництва партії НСДАП «Адольф Гітлер та його бійці» від 1933 року, він також був серед тих кандидатів від нацистської партії, яких було обрано. Однак, оскільки Райнер більше не згадується в довіднику Рейхстагу за законодавчий період, починаючи з березневих виборів, а також у списках членів парламенту та протоколах засідань Рейхстагу за період з березня 1933 року, очевидно, що він ніколи не брав на себе повноважень і не виконував свій мандат з причин, які досі не з'ясовані.
У травні 1933 року Адольф Гітлер доручив Райнеру сформувати та очолити «керівний штаб нацистської партії на Рейхсбані» для розслідування звинувачень у «політиці поступок вимогам держав-переможців» та працевлаштуванні євреїв, висунутих залізничниками з нацистської професійної асоціації проти генерального директора Рейхсбана Юліуса Дорпмюллера та керівництва Рейхсбана (німецької мережі залізниць). Його основним завданням було спрямувати часом насильницькі протести деяких працівників Рейхсбана. З вересня 1933 року до кінця 1934 року Райнер, який на той час також став «ад'ютантом керівника СА», додатково був членом ради директорів компанії Рейхсбан. 9 листопада 1933 року Райнер, чиї дії можна пояснити лише величезним впливом Рема, ніс так званий Кривавий прапор на пам'ятному марші Гітлерівського путчу в Мюнхені. Раніше офіційним носієм прапора був Генріх Трамбауер, а з кінця 1920-х років — Якоб Гріммінгер, який зберіг цю посаду до кінця війни.
У березні 1934 року Райнера було призначено керівником так званого «Міністерського управління» у складі Верховного керівництва СА. Цей інститут було створено після призначення у грудні 1933 року начальника штабу СА Ернста Рема представником СА в Кабінеті міністрів Рейху в ранзі міністра. У той час як Верховне керівництво СА (OSAF), що базувалося в Мюнхені, керувало СА як організацією, підпорядкованою партії НСДАП, новостворений Міністерський офіс СА, розташований в урядовому окрузі Берліна, мав на меті виконувати щоденні операції начальника штабу СА в його якості міністра в уряді Рейху. Таким чином, Райнер був чимось на зразок державного секретаря СА, відповідального за щоденне виконання обов'язків «міністра СА» Рема.
В інтерв'ю газеті «Deutsche Zeitung» 6 березня 1934 року Райнер так описав свою посаду: у внутрішній політиці він був своєрідним посередником у «суперечках між СА та владою Рейху», тоді як у зовнішній політиці він відповідав за «отримання всіх документів, що стосуються СА у питаннях зовнішньої політики». Крім того, йому було доручено «вирішувати всі питання, що стосуються СА в конституційному чи політичному плані». Як «точка політичної орієнтації» начальника штабу СА як державної влади, Райнер також рішуче дистанціювався від СА як партійної організації («міністерська посада не має абсолютно нічого спільного з організацією самої СА»). До обіймання міністерської посади він завершив свою роботу в керівному апараті Рейхсбану.
Під час придушення так званого «путчу Рема», тобто ліквідації СА як політичного фактора влади між 30 червня та 2 липня 1934 року, Райнер був ненадовго ув'язнений. Проте, на відміну від Рема та багатьох інших високопоставлених лідерів СА, яких розстріляли, його невдовзі звільнили. Однак він втратив посаду в міністерській канцелярії, а також ад'ютанта з правом доповіді фюреру. Між 20 та 27 липня 1934 року його перевели до штабу Гіммлера для визначення його майбутнього призначення, але невдовзі після цього його виключили з СС, оскільки визнали його довгу співпрацю з Ремом компрометуючим фактором. Крім того, за наказом Рудольфа Гесса від 6 листопада 1934 року його також виключили з НСДАП. Попри ці невдачі, Райнер продовжував користуватися захистом впливових друзів, особливо шефа СС Генріха Гіммлера, завдяки чому він зміг продовжити свою кар'єру в нацистській державі, принаймні в економічній сфері.
До січня 1935 року він формально залишався членом наглядової ради приватної аудиторської компанії Treuarbeit. Після цього він отримав посаду уповноваженої особи на заводі Salzgitter Works у Ватенштедті поблизу Брауншвейга, який згодом був перетворений або об'єднаний з Reichswerke Hermann Göring. Зрештою, він обійняв там посаду керівника служби розвідки.
З другої половини 1930-х років Райнер неодноразово намагався повернутися до Нацистської партії (НСДАП) та СС. Однак знайдена з цього приводу інформація у документах суперечлива: Верховний партійний суд НСДАП скасував виключення Райнера з партії 23 березня 1937 року. Однак Гітлер, як можна судити за меморандумом Гіммлера 1938 року, категорично заперечував проти повторного прийняття колишнього близького соратника Рема до НСДАП, згідно з інформацією Мартіна Бормана Гіммлеру. Тому неясно, чи рішення Верховного партійного суду було виконане.
Друга світова війна На початку Другої світової війни Райнер, який прагнув реабілітуватися через службу на фронті та поновитися в лавах СС, був відновлений в офіцерському званні за посередництва свого друга Генріха Гіммлера. З 1939 по 1942 рік він служив у зенітних батареях у Брауншвейзі та Дюссельдорфі, залишаючись лейтенантом запасу протягом значного часу без підвищення. Зі схвалення Германа Герінга його влітку 1942 року направили на фронт до Люфтваффе у СРСР. Гіммлер раніше відхилив прохання Райнера про службу у лавах Лейбштандарту СС «Адольф Гітлер», бо Гітлер, очевидно, поставився б до цього несхвально. У 1940 році Райнер жив у Берліні.
13 листопада 1942 року Райнер отримав важке осколкове поранення лівої гомілки під час боїв на північному фронті під Сталінградом. Згодом він провів кілька місяців у військових шпиталях до липня 1943 року, де переніс три операції.
Райнер повернувся на дійсну службу в 1944 році. Він загинув під час служби на румунському фронті в серпні 1944 року.
На підставі меморандума Гіммлера від грудня 1944 року, в якому Райнер знову згадується як группенфюрер, існує можливість того, що його знову прийняли до СС перед смертю.
Звання
18 грудня 1931 р.: оберфюрер СС 1 березня 1933 р.: группенфюрер СС
Література
BDC/BArch: NS-Personalaktenbestand Rolf Reiner, mit u. a. OSAF-Führer-Fragebogen (handschriftlich) vom 15. Juli 1931 (ergänzt bis 1933), OSAF-Führer-Fragebogen 2145 maschinenschriftlich (undatiert), R.u.S.-Fragebogen vom 15. November 1940
Hartmann von Richthofen: Jahrbuch für Auswärtige Politik, internationale Wirtschaft und Kultur, Weltverkehr und Völkerrecht 1930, 3. Jg., Brückenverlag, Berlin 1930, S. 355., ff. Ausgabe 1931, 4. Jg., Berlin 1931, S. 178. Max Gallo: Der schwarze Freitag der SA. Der Röhmputsch. Wilhelm Heyne (5881) Verlag, München 1981, S. 67 f.
Philipp Bouhler: Nationalsozialistisches Jahrbuch 1934. Jg. 8, Frz. Eher Nachf. GmbH, München 1933/34, S. 157 ff. Digitalisat. Übersicht der Obersten SA-Führung (OSAF) 1933/34 mit Rolf Reiner. Ernst Röhm: Geschichte eines Hochverräters, 6. Auflage, Frz. Eher Nachf., München 1934. Nachdruck Faksim.-Verlag, Bremen 1982, u. a. S. 248. (zuzgl. m. Bild im unpagn. Teil) Der Ring, Heft 10, Berlin, 9. März 1934, u. a. S. 145, S. 157. (Mit Bild u. Details zum Ministeramt).
Посилання
Rolf R e i n e r, in: Erklärung von Ernst Röhm zu Rolf Reiner vom 6.12.1923. Hitler-Prozess., StAM, Polizeidirektion München (Pol.Dir.) 6713. Joachim Lilla, Andreas Scholz: Reiner, Rolf (Rudolf), in: ders.: Staatsminister, leitende Verwaltungsbeamte und (NS-)Funktionsträger in Bayern 1918 bis 1945. (Verwaltungshandbuch. Mit opt. Bild-Portrait.)
Примітки