Коронна колонія Лабуан () — коронна колонія біля північно-західного узбережжя острова Борнео, заснована в 1848 році після придбання острова Лабуан у Султанату Бруней у 1846 році. Окрім головного острова, Лабуан складається з шести менших островів: Бурунг, Даат, Кураман, Папан, Русукан Кесіл та Русукан Бесар.

Британці очікували, що Лабуан стане другим Сінгапуром, але він не виконав своєї обіцянки, особливо після провалу видобутку вугілля, який не приніс успіху, що змусило інвесторів вивести свої гроші, залишивши все обладнання та китайських робітників, які раніше прибули до колонії. Китайські робітники потім почали займатися іншими видами підприємництва, багато з яких стали головними торговцями їстівною продукцією острова: пташиними гніздами, перлами, саго та камфорою, а основним успішним виробництвом пізніше стало виробництво кокосових горіхів, каучуку та саго.

Друга світова війна принесла вторгнення японських військ, яке раптово поклало край британському правлінню. Згодом Лабуан став місцем, де японський командувач на Борнео здався союзним військам, а територія була передана під військову адміністрацію, перш ніж об'єднатися з коронною колонією Північне Борнео.

Історія

Заснування та створення

З 1841 року, коли Джеймс Брук успішно встановив міцну присутність на північному заході Борнео шляхом створення королівства Саравак, він почав допомагати у придушенні піратства вздовж узбережжя острова і наполегливо просував острів Лабуан британському уряду. Брук закликав британців створити уздовж північного узбережжя військово-морську базу, колонію або протекторат, щоб запобігти створенню такого ж утворення іншими європейськими державами. Адміралтейство відреагувало на це прибуттям адмірала Дрінквотера Бетюна, який у листопаді 1844 року мав знайти місце для військово-морської бази і, зокрема, дослідити Лабуан, а також адмірала Едварда Белчера зі своїм кораблем «Самаранг» для обстеження острова.

У 1845 році британське міністерство закордонних справ призначило Брука дипломатом у Брунеї та попросило його співпрацювати з Бетюном. Водночас лорд Абердин, який на той час був міністром закордонних справ Великої Британії, надіслав листа султану Брунею з проханням не укладати жодних договорів з іншими іноземними державами, поки острів розглядається як британська база. 24 лютого 1845 року адмірал Бетюн зі своїм кораблем «Драйвер» та кілька інших політичних комісій покинули Гонконг, щоб детальніше дослідити острів. Екіпажі виявили, що він є найбільш придатним для проживання, ніж будь-який інший острів на узбережжі Борнео, особливо з його покладами вугілля. Британці також побачили потенціал острова стати наступним Сінгапуром. 18 грудня 1846 року Брук придбав острів для Британії за Лабуанським договором із султаном Брунею Омаром Алі Сайфуддіном II.

Капітан Родні Манді відвідав Бруней на своєму кораблі «Ірис», щоб тримати султана в покорі, доки британський уряд не прийняв остаточного рішення про захоплення острова, і він узяв із собою Пенгірана Моміна, щоб він став свідком приєднання острова до Британської корони 24 грудня 1846 року. Брук контролював процес передачі, і до 1848 року острів став коронною колонією та вільним портом, а його призначили першим губернатором. З 1890 року Лабуаном управляла Компанія Британського Північного Борнео, перш ніж у 1904 році його повернули під управління британського уряду. До 30 жовтня 1906 року британський уряд запропонував розширити межі поселень у протоці, включивши до них Лабуан. Пропозиція набула чинності з 1 січня 1907 року, при цьому адміністративна територія була взята безпосередньо у Сінгапуру, столиці поселень у протоці.

Друга світова війна та занепад Імперський флот ЯпоніїІмператорська японська армія Додаткові японські війська висаджуються на узбережжі Лабуана 14 січня 1942 року3 січня 1942 року під час Другої світової війни японський флот став на якір у Лабуані, не зустрівши сильного опору. Більшість казначейських банкнот на острові були спалені та знищені британцями, щоб запобігти їх потраплянню до рук японців. Решта японських військ потім вирушили до Мемпакула на західному узбережжі сусіднього Північного Борнео, щоб зміцнити там свої основні сили. Після повного захоплення решти острова Борнео, Лабуан став частиною Японської імперії та був загарнізований підрозділами 37-ї японської армії, яка контролювала північну частину Борнео. Острів було перейменовано на на честь маркіза Тошінарі Маеди, першого командувача японських військ на півночі Борнео. Японці планували побудувати на острові два аеродроми, а ще одинадцять розташувати в різних частинах Борнео. Для роботи на них японці забрали з Яви близько сто тисяч яванських примусових робітників.

Звільнення всього Борнео розпочалося 10 червня 1945 року, коли війська союзників під командуванням генерала Дугласа Макартура та генерал-лейтенанта Леслі Морсхеда висадилися на Лабуані з конвоєм зі 100 кораблів. 9-та австралійська дивізія розпочала атаку, а її 24-та бригада висадила два батальйони на південно-східному виступі острова та на північній стороні гавані Вікторія на пляжі Браун, маючи підтримку масованих повітряних і морських бомбардувань. Висадку спостерігав Макартур на борту USS «Бойсі» (CL-47), коли він вирішив просунутися далі на південь з південних Філіппін до Лабуана. Після капітуляції Японії 15 серпня 1945 року генерал-лейтенант Масао Баба, останній командувач японської армії на півночі Борнео, 9 вересня 1945 року здався на острівному пляжі Лаянг-Лаянг. Потім його доставили до штабу 9-ї дивізії на острові, щоб вын пыдписав документ про капітуляцію перед командиром 9-ї дивізії генерал-майором Джорджем Вуттеном. Офіційна церемонія капітуляції відбулася наступного дня, 10 вересня, на мисі Суррендер-Пойнт. Місто Вікторія було пошкоджене бомбардуваннями союзників, але було відбудовано після війни. Острів отримав свою колишню назву та перебував під Британською військовою адміністрацією (BMA) разом з рештою британських територій на Борнео, перш ніж приєднатися до коронної колонії Північного Борнео 15 липня 1946 року.

Губернатор

Після придбання Лабуана він став коронною колонією та керувався губернатором. Губернатор Джон Фіцпатрік імпортував групу дублінських поліцейських для очищення острова та забезпечення дотримання санітарних норм протягом свого терміну. З 1880-х років серед британських адміністраторів панувало широке розчарування становищем Лабуана як коронної колонії після провалу видобутку вугілля, що призвело до того, що управління двічі передавалось Північному Борнео та Стрейтс-Сетлментс. З останніх років британського правління влада заохочувала корінних жителів острова до участі в політиці, хоча він все ще контролювався на основі інтересів британського уряду.

Економіка З моменту відкриття британцями на головному острові було знайдено вугілля. Інші економічні ресурси включають їстівні пташині гнізда, перли, саго та камфору. Британці сподівалися, що столиця острова перетвориться на місто, яке зможе конкурувати з Сінгапуром та Гонконгом, але мрія так і не здійснилася. Зокрема, спад видобутку вугілля змусив більшість інвесторів відмовитися від своїх інвестицій. Натомість основними ресурсами економіки Лабуану стало виробництво кокосових горіхів, каучуку та саго. За часів адміністрації Північного Борнео його дохід становив 20 000 доларів США у 1889 році, зрісши до 56 000 доларів США у 1902 році. Імпорт у 1902 році склав 1 948 742 долари США, а експорт досяг 1 198 945 доларів США.

Суспільство

Демографія Населення острова становило близько 2000 осіб 1864 року, 5853 1890 року, 6545 1911 року, та 8963 1941 року. Населення переважно складалося з малайців (переважно брунейців та кедаян) та китайців, решта — з європейців та євразійців. Європейці були переважно урядовцями та співробітниками компаній, китайці були головними торговцями, маючи в своїх руках більшість галузей промисловості на острові, тоді як малайці були переважно рибалками.

Інфраструктура громадських послуг У 1894 році було встановлено телеграфну лінію з Лабуана до Сандакана на сусідньому Північному Борнео. Поштові послуги також були доступні по всій адміністрації, а поштове відділення працювало на острові до 1864 року та використовувало круглий штемпель дати як поштовий штемпель. Поштові марки Індії та Гонконгу використовувалися на деякій пошті, але, ймовірно, їх туди доставляли окремі особи, а не продавали в Лабуані. Пошта доставлялася через Сінгапур. З 1867 року Лабуан офіційно використовував поштові марки Стрейтс-Сетлментс, але почав випускати власні у травні 1879 року.

Примітки

Джерела

Додаткова інформація