Нафтохімічний комплекс у Ассеміні – виробничий майданчик на італійському острові Сардинія у індустріальній зоні Ассеміні (лежить на протилежному від Кальярі березі лагуни Стагно-ді-Кальярі).

В 1964 (за іншими даними – 1965) році у складі комплексу ввели в дію такі базові виробництва, як :

- установку парового крекінгу (піролізу), сировиною для якої була naphtha (легкі рідкі вуглеводні фракції С5 – С9). Первісно вона мала річну потужність у 52 тисяч тонн етилену, 37 тисяч тонн пропілену та 66 тисяч тонн піролізного бензину, а вже станом на 1970 рік була модернізована до показника у 65 тисяч тонн етилену та 40 тисяч тонн пропілену (за іншими даними, вже у 1968-му в Ассеміні могли випускати 75 тисяч тонн етилену);

- електролізне виробництво, що продукувало хлор, каустичну соду та водень, при цьому потужність по хлору та каустичній соді становила 44 та 45 тисяч тонн на рік відповідно. Необхідний для нього хлориду натрію постачав соляний промисел Конті-Веккі

Етилен далі використовували для:

- роботи технологічного ланцюжка, який включав виробництво дихлоретану з етилену та хлору, крекінг дихлоретану задля отримання мономеру вінілхлорида та полімеризацію останнього у полівінілхлорид (ПВХ). Станом на 1970 рік потужність по ПВХ залишалась на початковому рівні 30 тисяч тонн на рік, тоді як потужність по дихлоретану та мономеру становила 40 та 32 тисячі тонн на рік відповідно;

- запущені в 1966-му виробництва поліетилену з потужністю 28 тисяч тонн на рік (станом на 1970-й цей показник збільшили до 30 тисяч тонн);

Крім того, з 1966-го продукували трихлоретилен та тетрахлоретилен методом оксихлорування дихлоретану, а починаючи з 1967-го з поліпропілену та аміаку отримували акрилонітрил (останній був потрібен нафтохімічному комплексу в Порто-Торресі для випуску деяких видів синтетичного каучуку). Річна потужність цих виробництв становила по 10 тисяч тонн тетрахлоретилену та трихлоретилену (зі збільшенням станом на 1970 рік до 12 тисяч тонн по обом напрямкам) та 16 тисяч тонн акрілонітрилу.

Між 1970 та 1976 роками ввели в дію нові виробництва хлору (діафрагменим методом), дихлоретану, мономеру вінілхлорида, ПВХ та акрилонітрилу, при цьому головним споживачем останнього став ще один сардинський завод в Оттані, що продукував синтетичні волокна. Супутнім продуктом виробництва акрилонітрилу був розчин сульфату амонію, розкладенням якого отримували сульфатну кислоту. Також можливо відзначити, що водень спалювали на власній теплоелектроцентралі (іншим паливом для неї був мазут).

Станом на 1977 рік комплекс міг щорічно продукувати 82 тисячі тонн поліетилену та 70 тисяч тонн ПВХ. Також є відомості, що станом на середину 1970-х потужність по хлору становила 135 тисяч тонн на рік.

Проєкт реалізувала група Rumianca, яка в 1968-му продала завод Società Italiana Resine (SIR). Остання, на додачу до згаданих вище, розпочала проекти нової установки парового крекінгу потужністю 400 тисяч тонн на рік, виробництв етилбензену (напівфабрикат стирену, який отримують з етилену та бензену) та полістирену з показником у 100 тисяч тонн на рік. Втім, авантюристичний стиль діяльності SIR, що зосередилась на освоєнні коштів для будівництва нових заводів, вже у 1980-му призвів до її банкрутства.

Підприємства SIR перейшли під контроль групи Eni, яка в 1982-му створила для управління сардинськими майданчиками в Ассеміні та Порто-Торрес компанію Enoxy – спільне підприємство з американською Occidental Petroleum. Планувалось, що воно завершить зазначену вище нову установку парового крекінгу в Ассеміні, проте між партнерами невдовзі виникли суперечки і Occidental Petroleum полишила проект, яким далі опікувалась компанія EniChem (з 2003-го перейменована на Syndial). Наслідком стало повне закриття піролізного виробництва в Ассеміні та перехід на поставки етилену та пропілену з установки парового крекінгу в Порто-Торрес, при цьому на початку 1990-х років також закрили виробництва поліетилену, мономеру вінілхлориду, ПВХ та напрям оксихлорування.

З іншої сторони, в 1986-му майданчик в Ассеміні отримав сучасне електролізне виробництво, що використовувало мембранну технологію. Наприкінці того ж десятиліття воно пройшло розширення, після чого досягнуло потужності у 150 тисяч тонн хлору та 168 тисяч тонн каустичної соди на рік (плюс певні обсяги таких супуніх продуктів, як гіпохлорит натрію та соляна кислота). Завод зосередився на виробництві дихлоретану, потужність по якому станом на середину 2000-х становила 300 тисяч тонн на рік.

В 2003-му закрили виробництво акрилонітрилу, що на той час мало потужність у 90 тисяч тонн на рік (плюс 10 тисяч тонн сульфатної кислоти від переробки сульфату амонію).

Вироблений дихлоретан передусім відправляли до Порто-Торрес на завод компанії European Vinyls Corporation (EVC), створеної в 1986-му Enichem та британським хімічним концерном Imperial Chemical Industries шляхом об’єднання активів у галузів виробництва вінілхлориду. В 2001 та 2005 роках всі акції EVC викупив хімічний концерн Ineos після чого EVC Italia перейменували на Ineos Vinyls Italia. Ineos висловлювала бажання викупити електролізні виробництва Eni і, таким чином, забезпечити вертикальну інтеграцію хоча б по хлору, проте знайти порозуміння їм не вдалось. У підсумку в 2008-му Ineos полишила італійський ринок, що призвело до скорочення виробництва в Ассеміні, а в 2013-му випуск дихлоретану тут повністю припинили.

В 2021-му Syndial продала електролізне виробництво в Ассеміні компанії Società Chimica Assemini. На сайті останньої потужність заводу зазначається як 24 тисячі тонн хлору та 26 тисяч тонн каустичної соди на рік, при цьому товарними продуктами є каустична сода, гіпохлорит натрію (результат реакції соди та хлору) і соляна кислота (отримують з воодню та хлору).STABILIMENTO DI ASSEMINI DOMANDA DI AUTORIZZAZIONE INTEGRATA AMBIENTALE ai sensi del D.Lgs. N.59 del 18 febbraio 2005DOMANDA DI AUTORIZZAZIONE INTEGRATA AMBIENTALE ai sensi del D.Lgs. N.59 del 18 febbraio 2005 Scheda B – Allegato B.18Italo Pasquon LA NASCITA DELLA METANOCHIMICA E DELLA PETROLCHIMICA IN ITALIAGiuseppe Trinchieri La nascita della petrolchimica in ItaliaLe transport et le raffinage du pétrole dans le bassin méditerranéen Christian Verlaque

Примітки