Джордж Берд Гріннелл (; 20 вересня 1849 – 11 квітня 1938) – американський антрополог, історик, натураліст і письменник. Спочатку спеціалізувавшись у зоології, він став одним із ранніх визначних природоохоронців і дослідником життя корінних народів Північної Америки. Гріннелла визнають за його вплив на громадську думку та роботу над законодавством щодо збереження американського бізона. Гора Маунт-Ґріннелл у Національний парк Глейшер названа на його честь.

Раннє життя та освіта Гріннелл народився 20 вересня 1849 року в Брукліні, Нью-Йорк, у родині Джорджа Блейка та Гелен Ленсінг Гріннелл. Коли йому було сім років, родина переїхала до Аудубон-Парку — району у Вашингтон-Гайтс на Мангеттені, який був забудований на місці маєтку після смерті відомого орнітолога Джон Джеймс Одюбон у 1851 році. Гріннелл закінчив Єльський університет, здобувши ступінь бакалавра мистецтв у 1870 році та ступінь доктора філософії у 1880 році.

Дослідження та охорона природи Гріннелл постійно жив у прямому контакті з природою, тваринами та корінними народами північних рівнин. У 1870 році, одразу після завершення навчання, він вирушив у піврічну наукову експедицію від Музею Пібоді природничої історії — працював на Заході, збирав викопні рештки хребетних. У 1872 році він зблизився з племенем павні й узяв участь у їхньому останньому великому полюванні. Природу цього краю він пізнавав роками — не з книжок, а безпосередньо в полі.

Як аспірант Єльського університету, у 1874 році Гріннелл вирушив у Блек-Гіллз разом із підполковником Джорджем Армстронґом Кастером у ролі натураліста. А вже за два роки відмовився від ще однієї його експедиції — тієї самої, що завершилася катастрофою під Літл-Біггорном.

У 1875 році полковник Вільям Ладлоу запросив Гріннелла до експедиції в Монтану та щойно створений Єллоустонський національний парк як натураліста й мінералога. Саме там він уперше на власні очі побачив масштабне винищення бізонів, оленів, вапіті та антилоп заради шкур і зафіксував це у звіті експедиції. Цей досвід став для нього переломним — після Єллоустона він почав писати свої перші тексти на захист дикої природи, бізона й усього американського Заходу. У 1885, 1887 і 1891 роках Гріннелл знову й знову повертався в ці гори разом із Джеймсом Віллардом Шульцом — першим професійним гідом у цьому краї. Під час подорожі 1885 року вони, рухаючись долиною Свіфткаррент, побачили льодовик, який сьогодні носить його ім’я. Разом із Шульцом Гріннелл долучився до надання назв багатьом вершинам, долинам і перевалам регіону Глейшер. Згодом саме він став одним із ключових людей у створенні Національного парку Глейшер у 1910 році. А в 1899 році взяв участь в експедиції Едварда Генрі Гаррімана — двомісячному науковому обстеженні узбережжя Аляски за участі провідних учених і митців.

Гріннелл став однією з центральних фігур руху за збереження дикої природи на американському Заході. Упродовж 1880—1911 років він був редактором і президентом щотижневого видання Forest and Stream, публікував гострі тексти й наполегливо добивався в Конгресі підтримки законів для захисту зникаючого американського бізона. У 1887 році разом із Теодором Рузвельтом він заснував Boone and Crockett Club — організацію, присвячену відновленню диких територій США. Серед співзасновників були генерал Вільям Текумсе Шерман і Гіффорд Пінчо. У 1895 році Гріннелл і Рузвельт видали першу книгу клубу. Паралельно Гріннелл організував перше Товариство Одюбона й став одним із засновників Нью-Йоркського зоологічного товариства.

Після ухвалення у 1894 році закону про охорону національних парків у Єллоустоні під захист узяли приблизно 200 диких бізонів. Вид уже стояв на межі зникнення. Браконьєрство тривало, і до 1902 року їх залишилося лише 23. Саме дії Гріннелла змусили Міністерство внутрішніх справ США розпочати активний пошук бізонів у дикій природі та системну роботу зі створення нових стад для відновлення єллоустонської популяції. У підсумку це дало змогу сформувати генетично чисте, життєздатне стадо й урятувати вид.

Етнологія культур рівнин Книги й публікації Гріннелла ґрунтуються на його багаторічному досвіді життя на півночі США і дослідженні народів Великих рівнин. Разом із Джоелом Ассафом Алленом та Вільямом Т. Горнаді він досліджував історію бізона і його роль у культурі рівнинних племен. У книзі When Buffalo Ran (1920) він описав полювання на бізонів і життя серед бізонових стад — так, як це було насправді.

Найвідоміші його праці присвячені шайєннам — передусім The Fighting Cheyennes (1915) та двотомне дослідження The Cheyenne Indians: Their History and Lifeways (1923). Головним перекладачем і водночас основним джерелом матеріалу для обох книг був Джордж Бент — шайєнн змішаного походження, який під час Громадянської війни воював на боці Конфедерації. Значну частину текстів, імовірно, літературно опрацював Джордж Е. Гайд.

У 1928 році Гріннелл звернувся до історії братів Френка Норта та Лютера Г. Норта — командирів розвідників павні на службі Армії США. В інших працях він зосереджувався на павні та блекфутах, зокрема в книгах Pawnee Hero Stories, Blackfoot Lodge Tales та The Story of the Indian.

Про його спадщину президент Теодор Рузвельт сказав: «У своїх книгах містер Джордж Бьорд Гріннелл зобразив індіанців із великою майстерністю; важко уявити, як його роботу можна було б перевершити».

Вибрані праці Гріннелла були відредаговані й перевидані у 1972 році Дж. Ф. Райгером — професором історії Університету Огайо в Чиллікоте та колишнім виконавчим директором Товариства Одюбона Коннектикуту.

Смерть і поховання

У 1925 році новинна служба зробила світлину Гріннелла разом із дружиною Елізабет на льодовику Гріннелла. Навіть у свої пізні роки дослідник продовжував мандрувати, але в липні 1929 року, у віці 79 років, переніс серцевий напад у себе вдома в Нью-Йорку. Попри невтішний прогноз відновлення тривало повільно. Інші хвороби вже не дозволяли багато подорожувати, і останні роки життя чоловіка минули на Сході Америки. 11 квітня 1938 року Гріннелл помер у Нью-Йорку у віці 88 років. Похований на Вудлонському цвинтарі в Бронксі.