Таємна історія господаря Мусасі () — роман Дзюн'ітіро Танідзакі. Він публікувався серіально в журналі видавця Hakubunkan «Shin Seinen» з жовтня 1931 року по листопад 1932 року"Jun’ichirō Tanizaki Chronology" ()Вдень 9 лютого 1930 року автор і редактор журналу «New Seinen» Он Ватанабе разом із перекладачем Шудзі Хасегавою відвідали будинок Танізакі в Кобе, щоб переконати його написати есе для журналу. Танізакі раніше заявив, що не може написати есе, але погодився написати та передати рукопис до вечора 10-го числа наступного дня. Ватанабе вирішив залишитися в пансіонаті Хасегави та поїхав. Тієї ж ночі (близько 1:50 ночі наступного дня, 10-го числа) вантажний поїзд зіткнувся з їхнім таксі на залізничному переїзді. Ватанабе загинув, а Хасегава отримав поранення, але вижив. Танізакі опублікував свою промову на честь Ватанабе у квітневому випуску «New Seinen» за 1930 рік. Цей інцидент спонукав Танізакі написати для журналу «Таємну історію», яка публікувалась серіально з 1931 року. Спочатку планувалося, що серіалізація триватиме один рік, але на дванадцятій частині її було перервано, оскільки вона не була завершена в запланований термін. У лютневому випуску «Shin Seinen» за 1933 рік Танідзакі писав про завершення роботи, але завершив її, не написавши суттєво більше. Після деяких доповнень та переробок роман був опублікован видавництвом Chuokoron-Shinsha в жовтні 1935 року. Книга містила пролог, написаний китайською мовою автора «Сетйо Гьофу» («Рибак Сетьо», власний псевдонім Танідзакі), та примітку романіста Масамуне Шіраторі.

Дія відбувається в Період Сенґоку і зображує життя самурая-воєначальника або даймьо зі збоченим любовним життям.

Передумови «Таємна історія господаря Мусасі» була однією з кількох робіт Танідзакі в жанрі «есеїстики» між 1930 роками, що поєднували експерименти та традиції, зокрема «Момоку Моногатарі» («Оповідь сліпого», 1931), «Ашікарі» («Триколобяк», 1932) та «Сюнкінсьо» («Портрет Сюнкіна», 1933).

Натхненням для оповідної техніки «Таємної історії господаря Мусасі» могла бути «Абатиса Кастро» Стендаля, яку Танідзакі переклав японською мовою в 1928 році.

У 1948 році Танідзакі писав, що «Таємна історія господаря Мусасі» була одним з його улюблених творів. Він говорив про написання продовження, а план його було знайдено після його смерті"Introduction to The Secret History of the Lord of Musashi"().

Зміст Оповідач пояснює, що історія заснована на мемуарах черниці Мьокаку, яка колись служила господарю Мусасі, та колишнього слуги господаря Доамі.

Хошімару, спадкоємець господаря Мусасі, у дитинстві був заручником у замку Осіка, резиденції сусіднього господаря Цукуми Іккансай. У 1549 році, коли йому було дванадцять років, замок облягав Якушідзі Дандзьо Масатака. Хошімару не дозволялося виходити на поле бою, але він спостерігав, як жінки замку чистили та одягали відрубані голови вбитих ворожих самураїв. Його збуджувала посмішка прекрасної дівчини, яка одягала чоловічу голову без носа, так звану «жіночу голову», ніс якої був видалений у розпалі битви, щоб замінити всю голову, яку пізніше мали знайти. Він бажає повторити це захоплення і таємно проникає до ворожого табору, щоб забрати голову та принести її дівчині, щоб вона знову посміхнулася. У таборі він вбиває господаря Масатаку, але може забрати лише його ніс. Лідери Якушідзі залишають облогу, боячись, що ганебна доля їхнього господаря буде розкрита. Хошімару не розуміє і мовчить.

У п'ятнадцять років Хошімару досягає повноліття та бере ім'я Терукацу. Він є пажем господаря Іккансая та починає завойовувати репутацію воїна. Прекрасна пані Кікьо, дочка вбитого господаря Масатаки, виходить заміж за Цукуму Орібеньо Норішіге, який успадковує престол свого батька, господаря Іккансая. Мета шлюбу — примирити дві родини; однак пані Кікьо хоче помститися за принизливу, але таємну смерть свого батька та влаштовує напад на свого чоловіка з луком та стрілами, щоб відрізати йому носа. Дві атаки ледь не зазнають успіху: у першій Норішіге отримує поранення стрілою у верхній губі, що спотворює його обличчя та сильно впливає на його мову; а в другій він втрачає вухо. Теракацу дізнається про її план і сексуально фантазує про посмішку на її обличчі, якби Норішіге втратив носа.

Норісіґе разом зі своєю дружиною йде до внутрішнього замку. Теракацу, якому вже виповнилося вісімнадцять, знаходить таємний вхід до кімнат леді Кікьо під її туалетом. Він зустрічає її та дарує їй ніс її батька. Щоб задовольнити бажання помсти леді Кікьо та пристрасть Теракацу, вони змовляються відрізати ніс її чоловікові. Вони досягають успіху та стають коханцями.

Теракацу повертається до замку свого батька, розлучившись з леді Кікьо. У віці двадцяти одного року він одружується з чотирнадцятирічною леді Шосестуїн. Він намагається навчити її та її служниць, як «прикрашати голови», і демонструє це, розміщуючи свого слугу Доамі так, щоб над підлогою була лише його голова, і змушуючи його видати себе за труп. Теракацу фантазує про те, щоб відрізати Доамі ніс, щоб він виглядав як «жіноча голова». Однак Шосестуїн не може задовольнити дивні бажання Теракацу чи замінити леді Кікьо.

Теракацу стає наступником свого батька Мусасі на посаді володаря та нападає на замок Норісіґе, маючи намір забрати його майно та дружину. Норісіґе та пані Кікьо потрапляють у полон і ув'язнюються на все життя, але зближуються тепер, коли її батько помстився. Вона відкидає Теракацу, який згодом «шукав нових жінок, одну за одною, з якими можна було б поділитися своїми дивними стимулами та огидною марнотратством».

Сприйняття «Таємна історія господаря Мусасі» одночасно доповнює традиційні японські історії та пародіює їх, шляхом неймовірних перебільшень та безпідставного сумніву щодо правдивості розкритих абсурдних подій.

У своєму коментарі до видання «Chūkō bunko» Шойчі Саекі порівнює наратив цього твору з наративом Альфреда Гічкока”Commentary” ()

Переклади Книга була перекладена багатьма мовами: англійською, французькою (1987, 2012), іспанською, в'єтнамською (1989, 2008), арабською, німецькою, італійською, бразильською португальською, китайською, чеською, румунською, турецькою, російською. Українською вона не перекладена.

Примітки

Джерела

Посилання

Текст книги на Aozora Bunko Пролог до першої публікації роману, зроблений Масамуне Шіраторі в Aozora Bunko Tanizaki Junichiro Memorial Museum