Амаяк Григорович Бабаян (; 15 серпня 1901 — 21 квітня 1945) — вірменський радянський воєначальник, генерал-майор Червоної Армії, Герой Радянського Союзу.

Народився в селянській родині на території сучасної східної Туреччини. У 1917 році вступив до Російської імператорської армії, брав участь у Кавказькій кампанії. Після розпаду імператорської армії став солдатом армії Першої Республіки Вірменія. Після радянської окупації Вірменії Бабаян вступив до Червоної Армії, де став офіцером. Перед німецьким вторгненням до Радянського Союзу служив у Білорусі, був двічі поранений у перші місяці війни. Командуючи полком під час битви за Москву у грудні 1941 року, Бабаян отримав важке поранення. Після одужання прийняв командування 390-ю стрілецькою дивізією, яка воювала в Криму і була знищена в травні 1942 року. Отримавши важке поранення під час боїв у Криму, Бабаян був евакуйований до тилу.

У березні 1943 року йому доручили командування стрілецькою бригадою, яка незабаром була переформована в 76-ту стрілецьку дивізію. Він керував нею під час Смоленської операції влітку та на початку осені 1943 року. Бабаян був важко поранений втретє під час битви, а після одужання навесні 1944 року прийняв командування 338-ю стрілецькою дивізією. Він вів 338-му дивізію в операції «Багратіон» та Каунаській операції влітку 1944 року, але пізніше того ж року був звільнений від командування. У лютому 1945 року Бабаян прийняв командування бригадою в 1-му механізованому корпусі, якою керував у Вісло-Одерській, Східно-Померанській операціях та битві за Берлін. Бабаян загинув у бою під час битви за Берлін, особисто очолюючи атаку, і посмертно був удостоєний звання Героя Радянського Союзу.

Ранні роки та військова служба Бабаян народився 15 серпня 1901 року в селі Зихчи Карської області (нині Туреччина) у вірменській селянській родині. У 1916 році закінчив неповну середню школу. У 1917 році пішов добровольцем до Російської імператорської армії, воював у Кавказькій кампанії проти турецьких військ. Після розпаду імператорської армії приєднався до армії Вірменської національної ради, брав участь у Сардарапатській битві наприкінці травня 1918 року, під час якої османське вторгнення до Вірменії було відбито. Після Сардарапату було проголошено Першу Республіку Вірменія, і Бабаян приєднався до нової армії республіки, служачи у 2-му стрілецькому полку в Вагаршапаті. У травні 1920 року він дезертирував і повернувся на батьківщину. Після радянської окупації Вірменії 29 листопада Бабаян приєднався до Особливого загону Вороновича Червоної Армії в селі Канакер, пізніше служив червоноармійцем у 4-му Лорійському вірменському стрілецькому полку. У складі полку, який увійшов до 20-ї стрілецької дивізії 11-ї армії, він брав участь у боях на Кавказькому фронті, у поваленні Грузинської Демократичної Республіки та придушенні повстання дашнаків у Вірменії.

Міжвоєнний період З 1 березня 1921 року по 27 лютого 1923 року Бабаян навчався в дивізійній навчальній школі. Після закінчення служив старшиною роти 1-го вірменського стрілецького полку 76-ї стрілецької дивізії. У грудні того ж року був направлений на командні курси до Вірменської об'єднаної військової школи, ставши командиром взводу в 3-му вірменському територіальному стрілецькому полку 76-ї дивізії після закінчення навчання в жовтні 1924 року. З листопада 1926 по серпень 1928 року Бабаян навчався в Київській командній школі, після закінчення якої став командиром взводу в 2-му вірменському стрілецькому полку. З грудня 1931 року служив командиром роти в 4-му вірменському стрілецькому полку. У січні 1935 року Бабаян перевівся до 2-го вірменського стрілецького полку, де служив заступником начальника та начальником речового постачання. У вересні 1937 року був призначений начальником школи молодших спеціалістів 227-го вірменського гірськострілецького полку Закавказького військового округу.

У червні 1938 року Бабаяна перевели на ту ж посаду до 85-го стрілецького полку 100-ї стрілецької дивізії, що входила до складу Білоруського особливого військового округу в Мінські. У листопаді він став помічником командира полку зі стройової частини. У серпні 1939 року Бабаян, вже у званні майора, був призначений командиром новоствореного 383-го стрілецького полку 121-ї стрілецької дивізії, дислокованої в Рогачові. Він керував полком під час радянського вторгнення до Польщі, під час якого полк просувався в регіони, приєднані до Радянського Союзу як Західна Білорусь.

Друга світова війна Бабаян воював у Другій світовій війні з початку німецького вторгнення до Радянського Союзу 22 червня 1941 року. Він брав участь у Білостоцько-Мінській битві та обороні Білостока, Барановичів і Вовковиська, був поранений 25 липня та 23 серпня під час Смоленської битви. У вересні він став командиром гвардійського полку штабу Брянського фронту, а в жовтні був призначений командиром 654-го стрілецького полку 148-ї стрілецької дивізії. Він керував полком під час битви за Москву в операціях зі звільнення Єльця. 7 грудня особисто очолив полк при звільненні села Ольшанець, під час якого, за радянськими даними, полк знищив до 300 німецьких солдатів. 9 грудня під час звільнення Єльця Бабаян воював з передовими підрозділами полку у вуличних боях, під час яких, як повідомлялося, було знищено до 500 німецьких солдатів і захоплено багато трофеїв, серед яких було 15 транспортних засобів. Після захоплення міста він очолив полк в атаці на село Казаки, під час якої, за радянськими даними, було вбито до 200 німецьких солдатів і захоплено боєприпаси. 11 грудня під час атаки на Афанасьєво Бабаян був важко поранений, але відмовився від евакуації до захоплення села. За свої дії 21 лютого 1942 року Бабаян був нагороджений орденом Червоного Прапора. Після виписки зі шпиталю 11 лютого він став командиром 158-ї курсантської стрілецької бригади в Московському військовому окрузі, якою продовжував командувати після її переведення на Північно-Західний фронт.

Далі Бабаяна відправили до Криму, де 19 квітня він прийняв командування 390-ю стрілецькою дивізією. Дивізія обороняла позиції на Ак-Монайському перешийку на Керченському півострові і була фактично знищена під час травневого німецького контрнаступу (Операція «Полювання на дрохв»). Під час останнього Бабаян був важко поранений у боях за село Михайлівка поблизу Керчі 13 травня і евакуйований через Керченську протоку на Таманський півострів. Після одужання у жовтні був призначений командиром 27-ї окремої лижної бригади в Сибірському військовому окрузі. Після відправки бригади на Північно-Західний фронт у березні 1943 року Бабаян 1 квітня став командиром 87-ї окремої стрілецької бригади.

Це призначення виявилося нетривалим, оскільки 20 квітня він став командиром 76-ї стрілецької дивізії, що формувалася в Московському військовому окрузі. Дивізія приєдналася до 21-ї армії Західного фронту 15 липня і брала участь у Єльнинсько-Дорогобузькій наступальній операції. Відзначившись при звільненні Єльні 30 серпня, 76-та дивізія отримала почесне найменування цього міста, але 15 вересня Бабаян був важко поранений втретє. Він лікувався у шпиталі в Ярославлі, а після одужання в січні 1944 року був направлений до Вищої військової академії імені Ворошилова на прискорений курс, на який вступив 30 січня і закінчив 23 березня.

Повернувшись на Західний фронт для командування дивізією, Бабаян очолив 338-му стрілецьку дивізію з 29 березня. 338-ма дивізія утримувала оборонні позиції на південний схід від Вітебська у складі 5-ї армії, а з 23 червня брала участь у Вітебсько-Оршанській та Вільнюській наступальних операціях під час операції «Багратіон», беручи участь у захопленні Вільнюса та тричі перетинаючи Вілію. Вона перетнула Німан поблизу Пуні та створила плацдарм на протилежному березі. Відправлена назад на східний берег річки, дивізія знову перетнула Німан між 22 і 23 липня поблизу Проні на південь від Каунаса і до 29 липня вела запеклі бої за утримання плацдарму. У подальшій Каунаській операції 338-ма дивізія просувалася на захід і прорвала німецьку оборону, потім повернула на північ 16 серпня і атакувала біля Шакяя. За переправи через Німан 12 серпня дивізія отримала почесне найменування річки. Вона знову атакувала 5 жовтня у складі 39-ї армії в Мемельській операції, але 25 жовтня Бабаян був звільнений від командування і переданий у розпорядження військової ради 3-го Білоруського фронту.

Перебуваючи у шпиталі з 2 грудня по 12 січня 1945 року, Бабаян був переданий у розпорядження 1-го Білоруського фронту і 19 лютого прийняв командування 35-ю механізованою бригадою 1-го механізованого корпусу фронту, що входив до складу 2-ї гвардійської танкової армії. Він керував бригадою в Східно-Померанській та Берлінській наступальних операціях. 21 квітня під час атаки на Мальхов на околиці Берліна, яку він особисто очолював, танк Бабаяна був підпалений німецьким панцерфаустом. Покинувши танк, з пістолетом-кулеметом у руках Бабаян повів піхоту, що підтримувала бригаду, в атаку проти ворожої німецької піхоти, яка зупиняла просування підрозділу, і загинув у цьому бою. Був похований у Зольдині (нині Мислібуж). За свої дії Бабаян був посмертно удостоєний звання Герой Радянського Союзу та нагороджений орденом Леніна 31 травня.

Примітки

Бібліографія