Себуанський мирний договір або Себуанська угода ― угода від 4 червня 1565 року між іспанським конкістадором Мігелем Лопесом де Легаспі та вождем острова Себу ― Тупасом. Оригінал угоди не зберігся, а дійшов до нас фрагментарно. Попри наявність слова «мирний» в усталеній назві, по суті є капітуляцією і ознаменував початок іспанської колонізації Філіппін.

Передумови 21 листопада 1564 року з порту Ла-Навідад вирушила експедиція очолювана Мігелем Лопесом де Легаспі. Її основною метою було не лише знайти безпечний маршрут до Нової Іспанії від «Островів прянощів», але й навернути місцеве населення до католицької віри. Коли 27 квітня 1565 року кораблі Легаспі прибули до Себу, Тупас, пам'ятаючи з усних переказів про долю Магеллана і підозрюючи, що іспанці повернулися задля помсти, зустрів їх вороже. Спочатку він удав, що погодився на переговори про торгівлю, але згодом раптово вигнав іспанських посланців і почав евакуацію свого народу та майна в гірські райони. Легаспі, сприйнявши це як образу і бунт, оскільки вважав себуанців підданими іспанської корони ще з часів першої експедиції, віддав наказ про напад.

Військове зіткнення, що сталося згодом, виявилося жорстоким і руйнівним для місцевих жителів: іспанці залучили корабельні гармати суден «Сан Педро» та «Сан Хуан де Лєтран» для бомбардування поселення, тоді як десантні групи під командуванням офіцерів, зокрема Матео де Саса, та Хуана де Ісли, висадилися на берег. Артилерійський вогонь спричинив масштабну пожежу, яка знищила близько 1500 жител, збудованих з ніпи, та призвела до загибелі щонайменше 500 місцевих жителів. Саме під час цього погрому солдат Хуан Камус знайшов вцілілу статую Немовляти Ісуса фламандської роботи, що набуло для конкістадорів символічного значення. Після встановлення контролю над островом Легаспі заклав укріплений табір і проголосив Себу власністю короля Філіпа II.

Перемовини та угода Попри опір, який тривав кілька днів, військова перевага іспанців була очевидною. Місто було повністю евакуйоване, крім одного великого зерносховища, яке згодом спалахнуло разом із сотнями будинків. Через постійні нічні напади місцевих жителів, іспанці змушені були розчистити відкритий простір навколо свого табору, спалюючи навколишні хатини. Єдиним помітним здобутком іспанців у перші дні стало виявлення значної кількості золотих прикрас та порцеляни, які себуанці ховали разом із померлими, що змусило Легаспі видати суворий наказ, щоб усі майбутні розкопки могил відбувалися лише в присутності королівських офіцерів для забезпечення частки Його Величності. 8 травня Легаспі особисто заклав основи укріпленого табору, який згодом став фортом Сан-Педро, визначив кордон із поселенням себуанців і проголосив острів Себу власністю короля Філіпа II. Згодом, 16 травня, до форту урочисто перенесли статую Немовляти Ісуса — релігійний образ, який Магеллан подарував тещі Тупаса 44 роки тому, що надало новому іспанському форту сакрального значення.

Невдовзі після перенесення статуї Тупас з'явився у форті у супроводі близько 40 осіб, щоб розпочати переговори. Легаспі одразу висунув претензії, виголосивши довгу промову про зраду себуанців, згадавши і смерть Магеллана, і попередні конфлікти, і відмову Тупаса прийняти листа від короля Іспанії. Іспанський командувач наполягав на укладенні формального письмового договору перед будь-яким подальшим «кровним пактом» (традиційним вісайським ритуалом дружби). Фактично, Легаспі використав захоплення дружини та дочок брата Тупаса, Макйо, як важелі тиску, що спонукало Тупаса, його сина Пісункана та вісім інших вождів до капітуляції. Переговори завершилися 4 червня (за іншими даними, остаточно оформлені 3 липня), коли було підписано Себуанський мирний договір.

Угода, яку Легаспі назвав договором, насправді була умовами беззастережної капітуляції. Вона зобов'язувала Тупаса та вождів Себу підкоритися королівській короні Філіпа II і стати його васалами, обіцяючи вірність, послух та надання допомоги іспанцям проти їхніх ворогів. Договір також встановлював положення про екстратериторіальність, вимагаючи, щоб Тупас затримував злочинців, які нападали на іспанців, а також втікачів чи рабів, які намагалися сховатися в глибині острова. Крім того, він зобов'язував місцеве населення продавати провізію іспанцям за «помірними» цінами, що встановлювалися іспанською стороною. Історик Вільям Генрі Скотт назвав цей документ «прототипом нерівних договорів», які західні держави нав'язували східним народам протягом наступних трьох століть.

Наслідки Попри урочисте підписання, ця угода фактично призвела до пату, а не до повної іспанської перемоги. Себуанці не могли вибити іспанців із їхнього трикутного форту, захищеного морською артилерією, а іспанці, своєю чергою, не мали достатньої кількості людей для розширення завоювань. Найголовніше, іспанці залишалися залежними від місцевого постачання продовольства, які можна було захопити силою, але не можна було виготовити. У відповідь на окупацію себуанці вжили очевидних заходів: вони відмовилися висаджувати врожай у наступний посівний сезон. Таким чином, Себуанський договір не поклав край боротьбі, а лише перевів її у фазу економічної та військової облоги, в якій іспанці невдовзі почали відчувати гостру нестачу провізії. Крім того, всупереч умовам договору, які забороняли ворожі дії, один із вождів з острова Мактан невдовзі після цього вбив іспанського солдата Педро де Арану, що призвело до подальших каральних акцій з боку Легаспі.

Література

Коментарі

Примітки