Сорок восьмі ( 48 - мі) — це європейці, які брали участь у революціях 1848 року, що охопили Європу, або підтримували їх, зокрема ті, хто був вигнаний або емігрував зі своєї рідної землі після цих революцій.
У Німецькій Конфедерації представники «сороквісімки» виступали за об'єднання Німеччини, більш демократичний уряд та гарантії прав людини . Хоча багато американців співчували їхній справі та були засмучені їхньою поразкою, багато представників «сороквісімки» були вільнодумцями, на яких більше вплинув республіканізм у Франції після 1789 року та антирелігійні ідеї епохи Просвітництва, ніж Конституція США . Зокрема, їхня традиційна ворожість до толерантності до релігійної практики чи класичної християнської освіти часто суперечила їм з вірою американського республіканізму у свободу віросповідання та незалежність релігійних установ від контролю з боку держави . Розчаровані своєю нездатністю назавжди змінити систему управління в німецьких державах чи Австрійській імперії, а іноді й отримували накази місцевих органів влади емігрувати через свою участь у революції, вони відмовилися від свого старого життя, щоб жити за кордоном. Вони емігрували до Австралії, Бразилії, Канади, Великої Британії та Сполучених Штатів . Серед них були німці, чехи, угорці та італійці, серед багатьох інших. Багато з них були шанованими, політично активними, заможними та добре освіченими, і досягли успіху в нових країнах.
В Америці
Бразилія Розчаровані провалом Революції 1848 року, багато хто усвідомив, що це може негативно вплинути на їхнє життя та кар'єру. В результаті, з 1852 року до Південної Бразилії емігрували, серед інших, Фріц Мюллер, Оттокар Дерффель та Теодор Шифлер . Мюллер емігрував разом зі своїм братом Августом та їхніми дружинами, щоб приєднатися до нової колонії Германа Блюменау в штаті Санта-Катаріна . Там він вивчав природну історію атлантичного лісу в цьому регіоні та написав книгу «Факти та аргументи на користь Дарвіна» .
Чилі За порадою Бернхарда Юнома Філіппі, серед інших, Карл Анвандтер емігрував до Чилі після невдалої революції. У 1850 році він оселився у Вальдівії . Там до нього приєдналися численні інші німецькі іммігранти того часу.
Сполучені Штати
Німці мігрували до міст Середнього Заходу та Півдня, розвиваючи пивоварну та виноробну промисловість у регіонах та просуваючи журналістику; інші створили процвітаючі сільськогосподарські громади.
Галвестон, штат Техас, був портом в'їзду для багатьох "Сорок восьмих" Деякі оселилися там і в Х'юстоні, але багато хто вирушив до Техаських пагорбів поблизу Фредеріксбурга . Через свої ліберальні ідеали вони рішуче виступали проти відокремлення Техасу в 1861 році. У районі Беллвілл округу Остін, ще одному місці призначення для мешканців Сороковісіммерки, німецькі виборчі дільниці рішуче проголосували проти відокремлення.
Понад 30 000 представників «Сорок восьмих» оселилися в районі, який згодом отримав назву « Овер-зе-Райн» у місті Цинциннаті, штат Огайо . Там вони допомогли визначити самобутню німецьку культуру району, а в деяких випадках також принесли з собою бунтівний характер з Німеччини. Цинциннаті був південною кінцевою станцією каналу Маямі-Ері, і велика кількість емігрантів із сучасної Німеччини, починаючи з представників «сороковосьмивісімки», прямували вздовж каналу на північ, щоб заселити доступні землі в західному Огайо.
Під час заворушень у Цинциннаті 1853 року, в яких було вбито одного демонстранта, учасники протесту жорстоко протестували проти візиту папського посланця-кардинала Гаетано Бедіні, який репресував революціонерів у Папській області в 1849 році Протести відбулися також у 1854 році; учасники протесту були визнані відповідальними за вбивство двох співробітників правоохоронних органів під час цих двох подій. Sabine Freitag, German Historical Institute in London, Exiles from European revolutions: refugees in mid-Victorian England, Berghahn Books, 2003.
Багато німецьких «Сорок восьмих» оселилися в Мілуокі, штат Вісконсин, сприяючи зміцненню прогресивного політичного ухилу та культурного Deutschtum цього міста. «Ахт-унд-вірцігери» та їхні нащадки зробили свій внесок у розвиток соціалістичної політичної традиції Мілуокі. Інші оселилися по всьому штату.
У Сполучених Штатах більшість німців, що проживали у Сорок восьмому році війни, виступали проти нативізму та рабства, дотримуючись ліберальних ідеалів, які спонукали їх втекти з Європи. У справі Кемп Джексона в Сент-Луїсі, штат Міссурі, великі сили німецьких добровольців допомогли запобігти захопленню урядового арсеналу силами Конфедерації безпосередньо перед початком Громадянської війни в США. Близько 200 000 солдатів німецького походження записалися до лав армії Союзу, що зрештою склало близько 10% усіх збройних сил Півночі; 13 000 німців служили в добровольчих полках Союзу лише з Нью-Йорка.
Після Громадянської війни члени руху «Сорок восьмі» підтримували покращення трудового законодавства та умов праці. Вони також сприяли культурному та інтелектуальному розвитку країни в таких галузях, як освіта, мистецтво, медицина, журналістика та бізнес.
Багато з них були членами .
Відомі німецькі сорокавосьмивісімці у США
Відомі чеські "Сорок Восьмі" у США
Прокуп Гудек, один із «слов'янських артилеристів» 24-го Іллінойського піхотного полку та один із співзасновників Робітничої партії Іллінойсу Франтішек Корбель, виноградар із округу Сонома, Каліфорнія Войта Напрстек, чеський видавець у Мілуокі Ганс Балатка, моравський музикант у Мілуокі та Чикаго
Відомі угорські "Сорок Восьмі" у США
Олександр Асбот Майкл Хейлпрін Фінеас Мендель Гайлпрін Мартін Коста Лазар Месарош Альбін Франциско Шопф Юліус Штахель Едвард Р. Стражницький Чарльз Загоньї
Відомі ірландські "Сорок Восьмі" у США
Томас Френсіс Мігер Джон О'Махоні Лола Монтес (вона втекла з Баварії через Швейцарію, Францію та Англію)
Відомі французькі "Сорок Восьмі" у США
Віктор Проспер Консідерант (також певний час перебував у Бельгії)
Відомі польські "Сорок Восьмі" у США
Влодзімєж Кжижановський, генерал громадянської війни та інженер
В Австралії
У 1848 році перший небританський корабель з іммігрантами, який прибув до Вікторії, був з Німеччини; « Goddefroy» 13 лютого. Багато з тих, хто був на борту, були політичними біженцями. Деякі німці також подорожували до Австралії через Лондон. У квітні 1849 року « Beulah» став першим кораблем, який доставив до Нового Південного Уельсу німецькі виноградарські сім'ї, яким надавалася допомога. Другий корабель, « Parland», date given as May вирушив з Лондона 13 березня 1849 року та прибув до Сіднея 5 липня 1849 року
Судно «Принцеса Луїза» (Princess Louise) вийшло з Гамбурга навесні, 26 березня 1849 року, взявши курс на Південну Австралію через Ріо-де-Жанейро. Подорож тривала 135 днів, що вважалося доволі повільним, проте 7 серпня 1849 року «Принцеса Луїза» пришвартувалася в Порт-Аделаїді зі 161 емігрантом на борту, серед яких був Йоганн Фрідріх Мозель. Йоганн, який народився у 1827 році в Берліні (герцогство Бранденбург), витратив три тижні, щоб дістатися від свого дому до місця відправлення 350-тонного судна в Гамбурзі. Цю подорож ретельно спланували двоє пасажирів-організаторів — брати , які були причетні до революції. Отто навіть був ув'язнений у 1847 році за свою діяльність як студент-революціонер. Разом з іншими учасниками, зокрема фрау Жанною фон Кройсслер та доктором Карлом Мюке, брати заснували міграційну групу — Південноавстралійське колонізаційне товариство, одне з багатьох подібних об'єднань, що формувалися в Німеччині того часу. За спонсорської підтримки геолога Леопольда фон Буха товариство зафрахтувало «Принцесу Луїзу» для рейсу до Південної Австралії. Серед пасажирів переважали представники середнього класу: спеціалісти, науковці, музиканти, художники, архітектори, інженери, ремісники та підмайстри, які становили ядро ліберальних радикалів, розчарованих подіями в Німеччині.
Багато німців ставали виноробами або працювали у виноробній промисловості, тоді як інші засновували лютеранські церкви. Наприклад, до 1860 року в Джермантауні (штат Вікторія) мешкало близько 70 німецьких родин. (Після початку Першої світової війни поселення було перейменовано на ). В Аделаїді у 1854 році було засновано Німецький клуб, який відігравав важливу роль у житті суспільства.
Відомі австралійські сорокавосьмилітки
Карл Лінгер, диригент і композитор, який написав мелодію для « Пісні Австралії » Керолайн Карлтон Моріц Ріхард Шомбургк, згодом директор Аделаїдського ботанічного саду Герман Бюрінг, у виноробній промисловості Фрідріх Кріхауф, голова Сільськогосподарського бюро
У Європі
Бельгія
Луї Блан Віктор Проспер Консердант
Франція Людвіг Бамбергер оселився в Парижі та працював у банку з 1852 року, доки амністія 1866 року не дозволила йому повернутися до Німеччини. Карл Шурц деякий час перебував у Франції, перш ніж переїхати до Англії. Він зупинявся там у Адольфа Стродтмана. Антон Генріх Шпрінгер відвідав Францію.
Нідерланди Людвіг Бамбергер, Генріх Бернгард Оппенгейм і Антон Генріх Шпрінгер провели час у вигнанні в Нідерландах.
Португалія Август Едуард Вільгельм Гектор Ахіллес д'Орей (нар. 1820, Вустерхаузен/Доссе – помер 1872, Лісабон) був учасником Революцій 1848-49 років. Після провалу революцій він утік до Португалії, де оселився та став торговцем. Незважаючи на переїзд, він підтримував тісні зв'язки зі своєю родиною в Німеччині, часто повертаючись на батьківщину. Його життя, позначене політичними потрясіннями та транскордонними зв'язками, було висвітлено на виставці 2018 року у Вегемузеї у Вустерхаузені.
Швейцарія Усі наступні особи були біженцями з Німеччини:
Фрідріх Бойст оселився у Швейцарії, щоб працювати у сфері дошкільної освіти. Він жив і працював там до своєї смерті в 1899 році. Альберт Дульк, драматург, оселився в Женеві після подорожі Сходом. Зрештою він повернувся до Німеччини. Готфрід Кінкель переїхав до Швейцарії в 1866 році після життя в Англії. Він був професором археології та історії мистецтва в Політехнічному інституті в Цюриху, де й помер через 16 років. Герман Кехлі вперше втік до Брюсселя в 1849 році. У 1851 році його було призначено професором класичної філології в Цюрихському університеті. До 1864 року він повернувся до Німеччини на посаду професора в Гейдельберзькому університеті. Йоганнес Шерр, романіст і літературний критик, втік до Швейцарії та згодом став професором у Політехнічному інституті в Цюриху. Ріхард Вагнер, композитор, спочатку втік до Парижа, а потім оселився в Цюриху. Зрештою він повернувся до Німеччини.
Велика Британія У перші роки після провалу революцій 1848 року група німецьких "Сорок восьмих" та інших зустрілася в салоні, організованому баронесою Мері фон Брюнінгк та її чоловіком Людольфом Августом фон Брюнінгком у Сент-Джонс-Вуд, тодішньому передмісті Лондона. Баронеса була росіянкою німецького походження, яка симпатизувала цілям революціонерів. Серед гостей були Карл Шурц, Готфрід та Йоганна Кінкель, Фердинанд Фрайліграт, Александр Герцен, Луї Блан, Мальвіда фон Мейзенбуг, Адольф Стродтманн, Йоганнес та Берта Ронге, Александр Шиммельфенніг, Вільгельм Леве-Кальбе та Генріх Бернгард Оппенгейм .