Гідність ризику — це ідея про те, що самовизначення та право йти на розумний ризик є важливими для гідності та самооцінки, і тому надмірно обережні опікуни, стурбовані своїм обов'язком піклування, не повинні перешкоджати їм.

Ця концепція застосовується до дорослих, які перебувають під опікою, таких як люди похилого віку, люди з інвалідністю, та люди з проблемами психічного здоров'я . Вона також застосовується до дітей, включаючи тих, хто живе з інвалідністю.

Історія Ідеї, які згодом переросли в концепцію гідності ризику, виникли наприкінці 1960-х років у Швеції. Доктор Бенгт Нір'є створив групу для людей як з інтелектуальною недостатністю, так і без неї. Група зустрічалася, щоб спланувати екскурсію, сама ходила на екскурсію, а потім зустрічалася, щоб обговорити, як пройшла зустріч. Це дозволяло людям з інтелектуальною недостатністю отримати певний «нормальний досвід» у громаді, а членам без інтелектуальної недостатності було сказано, що учасники з інвалідністю повинні приймати власні рішення без втручання, навіть якщо допускаються помилки. Доктор Нір'є колись сказав: «Дозволити бути людиною означає дозволити зазнати невдачі». Ця група згодом надихнула групи самозахисту по всьому світу.

Цю концепцію вперше сформулював Роберт Перске у статті 1972 року «Гідність ризику та розумово відсталі» : Надмірна опіка на перший погляд може здаватися добротою, але насправді вона може бути справжнім злом. Її надлишок може емоційно задушити людей, витиснути життя з їхніх надій та сподівань і позбавити їх гідності. Надмірна опіка може завадити людям стати тими, ким вони могли б бути. Багато наших найкращих досягнень далися нам нелегко: ми ризикували, зазнавали невдач, страждали, піднімалися і пробували знову. Іноді нам це вдавалося, а іноді — ні. Попри це, нам давали шанс спробувати. Люди з особливими потребами також потребують цих шансів. Звісно, ми говоримо про розсудливі ризики. Не варто очікувати, що люди будуть сліпо кидатися на виклики, які, поза сумнівом, закінчаться для них катастрофою. Вміння розрізняти, які шанси є розсудливими, а які ні — це нова навичка, якої необхідно набути. З іншого боку, ризик є справжнім лише тоді, коли заздалегідь невідомо, чи зможе людина досягти успіху.

Реальний світ не завжди є безпечним, надійним і передбачуваним; він не завжди каже "будь ласка", "перепрошую" чи "мені шкода". Щодня ми стикаємося з можливістю потрапити в ситуації, де нам доведеться ризикувати всім… У минулому ми знаходили витончені способи вибудовувати життя людей з інвалідністю так, щоб вони уникали будь-яких ризиків. Тепер ми повинні працювати так само наполегливо, щоб допомогти знайти належну міру ризику, на яку ці люди мають право. Ми дізналися, що у прийнятті ризику може бути здоровий розвиток, а в абсолютній безпеці — калічна принизливість!

У 1980 році на цю концепцію посилався Джуліан Волперт, професор географії, зв'язків з громадськістю та міського планування Принстонського університету, для підтвердження своєї аргументації в статті «Гідність ризику» , яку згодом назвали «фундаментальною». Аргумент Волперта полягав у тому, що патерналістський підхід до людей з інвалідністю, який надає пріоритет захисту прав людей над правами окремих осіб на самостійне прийняття рішень, є обмеженням особистої свободи.

Конфлікт з обов'язком піклування Дозвіл на ризикування людей, які перебувають під опікою, часто сприймається як таке, що суперечить обов'язку опікунів щодо догляду . Знайти баланс між цими суперечливими міркуваннями може бути складно під час розробки політики та рекомендацій щодо догляду. Концепція найменш обмежувальної альтернативи наголошує на мінімізації втручання в життя тих, кого ми підтримуємо. У цих рамках автономія та незалежність підтримуються, а інформація пропонується для максимального сприяння прийняттю обґрунтованих рішень.

Проблеми надмірної опіки

Захист часто використовується для виправдання порушення прав людей з інвалідністю. Позбавляти когось можливості робити помилки – це порушувати право приймати рішення щодо власного життя. Багато самозахисників розглядають гідність ризику як право людини. Макс Барроуз, самозахисник з Вермонта, каже: «Життя – це навчання на помилках, які ви робите. Я ціную, і ми цінуємо захист від людей, але, будь ласка, не захищайте нас занадто сильно або взагалі не захищайте від нашого життя». Захист використовувався для виправдання інституціоналізації, захищених майстерень та інших сегрегованих установ. Багато установ були і є місцями жорстокого поводження, нехтування та сексуального насильства. Багато людей з інвалідністю також перебувають під опікою, тобто коли хтось інший приймає рішення щодо їхнього життя, включаючи те, де вони живуть, як вони витрачають свої гроші та яку медичну допомогу вони отримують. Це робиться для того, щоб люди не робили «поганий вибір». Багато захисників прав людей з інвалідністю виступають за заміну опікунства підтриманим прийняттям рішень, коли люди з інвалідністю приймають власні рішення з підтримкою та адаптацією.

Надмірна опіка над людьми з інвалідністю призводить до низької самооцінки та невдачі через занижені очікування, що виникають унаслідок надмірної опіки. Інтерналізація низьких очікувань змушує людину з інвалідністю вважати, що вона менш здібна, ніж інші в подібних ситуаціях.

У людей похилого віку надмірна опіка може призвести до набутої залежності та зниження здатності до самообслуговування :

«Можливо надавати фізичну допомогу, яка має позитивні результати та повертає людину до повноцінного функціонування, проте, якщо під час цієї допомоги пацієнти не були залучені, не мали можливості робити вибір та не надавали їм шанобливої допомоги у виконанні повсякденних справ, це може завдати психологічної шкоди, підриваючи гідність цієї людини».

Рух за права інвалідів Право на невдачу та гідність ризику є основними принципами багатьох рухів, включаючи рух за незалежне життя та рух за самозахист .

Конвенція про права інвалідів Перший із восьми «керівних принципів» Конвенції Організації Об’єднаних Націй про права інвалідів говорить: «Повага до притаманної гідності, індивідуальної автономії, включаючи свободу робити власний вибір, та незалежності осіб».

Стаття 12 Конвенції зазначає, що держави «визнають, що особи з інвалідністю користуються правоздатністю нарівні з іншими в усіх аспектах життя» та «вживають усіх належних та ефективних заходів для забезпечення рівного права осіб з інвалідністю володіти майном або успадковувати його, контролювати власні фінансові справи та мати рівний доступ до банківських позик, іпотеки та інших форм фінансового кредитування, а також забезпечують, щоб особи з інвалідністю не були свавільно позбавлені свого майна».

Див. також

Агенція (соціологія) Компетентність Гілліка Інфантилізація Нормалізація Інституційний синдром Олмстед проти LC Ейблізм Доброзичливий сексизм

Посилання