Лезгинські народи — етномовна спільність, що сформувалася на Кавказі, у Південному Дагестані та Північному Азербайджані. Традиційно їх поділяють на лезгин і інші народи, як: агульці, арчинці, будухи, джеків, кризів, рутульці, табасаранці, хапутців, хіналугці та цахурці. Також поширюється і історичними носіями лезгинських мов — всі локальні етно-територіальні групи , що сформували вище перелічені етноси, і деякі окремі етногрупи.
Назва Згідно з МРЕ, народи лезгинської мовної групи були відомі як «лезгини»Osmanli Devleti’nin Lezgilerle Iliskileri (1700—1732), а за османськими джерелами — як «Lezgi».
Загальні відомості
Етно-соціальна ієрархія Основні лезгинські народи:
Агульці Арчинці Будухи Джеки Кризи Рутульці Табасаранці Хапути Хіналугці Цахурці
Релігійні об'єднання Найважливішим фактором, що формував історію північнокавказького регіону, було зміцнення тут ісламу, серед лекського населення представленого, в основному, сунізмом шафиитського штибу. На релігійному ґрунті значного впливу отримали релігійні об'єднання— джамаати. Ці духовні братства виникли на основі тариката (исламські ордени), найбільш поширені серед леків — мюридизм.
Етнічна історія Військовий фактор сильно позначився на історії нахів — Північний Кавказ завжди залишався вузлом складних проблем для Росії, що захопила його, а лезгинські народи відрізнялися особливою завзятістю в боротьбі за незалежність. Область розселення лезгинських народів у середньовіччі — східна частина гірської системи Східного Кавказу.
Примітки
Література
Ихилов М.М. «Народности лезгинской группы»,