Артур Селдон, (ім'я при народженні Абрахам Марголіс, 29 травня 1916 року – 11 жовтня 2005) був співзасновником і президентом, Інституту економічних справ, де він керував редакційними та видавничими справами понад тридцять років. Батько політичного письменника Ентоні Селдона.
Біографія Артур Селдон (Абрахам Марголіс) народився в Іст-Енді Лондона в родині Маші та Пінхаса Марголісів. Вони приїхали до Британії з Києва, тікаючи від антисемітських погромів у 1903 або 1904 році. Маша та Пінхас Марголіси одружилися в Києві; він, ймовірно, народився в селі поблизу Києва.
Абрахам народився після того, як вони переїхали до Біфорд-стріт, 13, Степні. Його старший брат Джек народився в 1906 році, а сестра Бесс — у 1910 році; брати Сусман і Соллі Марголіси змінили свої імена на Сесіл Марголіс та Сідні Марголіс відповідно; лише Абрахам змінив своє ім'я повністю. У його матері Маші було два брати, Бен і Морріс Копелолт, які також приїхали до Лондона як біженці. Коли його батьки померли під час пандемії іспанського грипу 1918 року, родина його дядька прийняла хлопчиків та відправила їх до школи. Авраама віддали на усиновлення шевцю Пінхасу Слабердейну та його дружині Єві за адресою Оксфорд-стріт, 154, Комершл-роуд, Степні.
Абрахам здобув освіту в початковій школі, граматичній школі сера Генрі Рейна . Там у 1928 році на нього справило враження інтерпретація викладачем історії Е. Дж. Гейвордом переходу кустарного виробництва до капіталізму. Стипендія на навчання в Лондонській школі економіки, де він читав Фрідріха Гаєка, Арнольда Планта та Лайонела Роббінса, поглибила його інтерес до класичного лібералізму. «Дорога до кріпацтва» Фрідріха Гаєка познайомила його з австрійською економікою. Селдон допоміг заснувати студентське Ліберальне товариство невеликого університету.
Під час війни він служив в армії в Північній Африці та Італії. У 1948 році Артур одружився з Марджорі Одрі Віллетт, дочкою Вілфріда Леслі Віллетта (1890–1961) та Ейлін Стенхаус (1892–1961). Він продовжував бути активним членом Ліберальної партії. З 1948 по 1949 рік він був головою її комітету у справах людей похилого віку.
У 1956 році Селдон працював у Товаристві пивоварів, коли до нього звернувся лорд Грантчестер із запитанням, чи не хоче він приєднатися до нового «Аналітичного центру», щойно створеного Ентоні Фішером, за порадою Фрідріха Гаєка. Colin Robinson, Arthur Seldon: A Life of Liberty, Profile Books, (London, 2009), pp. 35, 60
Ральфа Гарріса було призначено генеральним директором нового Інституту економічних справ, а Артур був редакційним радником. Ентоні лорд Фішер, залишив в спадщину мережу аналітичних центрів, які він заснував по всьому світу.
Селдон також був членом Комітету з розслідування під головуванням Елліотта Доддса щодо розподілу власності, досліджуючи ідею «власності для всіх» та наслідки державного нерівномірного розподілу. У книзі «Дрейф до корпоративної держави» він гостро критикував корпоративістську промислову політику, спрямовану проти державної монополії.
Селдон готував редакційні тексти: редагував залучених авторів, робив видання доступними для ширшої аудиторії. Брошури містили від 10 000 до 15 000 слів і як такі представляли нову форму політичної літератури. Це також надихнуло Селдона на створення серій, таких як «Документи Хобарта», «Випадкові доповіді» та «Читання» тощо.
Селдон також брав участь у відомих додаткових виборах в Орпінгтоні 1962 року, на яких Ліберальна партія отримала місце від Консервативної партії та послабила довіру адміністрації Макміллана . Будучи неоліберальним прихильником вільного ринку, він вплинув на політику Маргарет Тетчер .
У 1970 році Селдон запросив Мілтона Фрідмана до Інституту економічних справ, швидко усвідомивши цінність монетаристської політики. Ідеї, імпортовані з Чикаго, мали великий вплив на членів Консервативної партії, особливо на Еноха Павелла, сера Кіта Джозефа та Маргарет Тетчер. Теорія громадського вибору аналізувала відносини між державою та волонтерською діяльністю. У 1978 році він організував конференцію під назвою «Економіка у Великій Британії» – куди був запрошений американський економіст Джеймс Б'юкенен, засновник «Громадського вибору». У 1980 році Селдон заснував «Економічний журнал» Інституту економічних справ. Селдон здобув репутацію надзвичайно компетентного редактора. За словами Ральфа Гарріса, він переписував погані памфлети до такої міри, що майже став їх співавтором. У книзі «Vote Motive» він знайшов голос, який був дуже глибоким і впливовим, формуючи постмодерністський етос передвиборчої кампанії та партійної політики.
Селдон отримав літературну премію Фішера у 1991 році. У 1999 році він отримав почесний ступінь від Букінгемського університету .
Інститут економічних питань, редакційний радник, а згодом засновник-президент Товариство Мон-Пелерін, віце-президент Товариство Хайєка, глобальна консультативна рада Інститут Джона Локка, редакційний директор
Артур Селдон — батько історика сера Ентоні Селдона .
У ЗМІ Вдова Селдона Марджорі дала інтерв'ю про його роботу в IEA та піднесення тетчеризму для документального серіалу BBC TV 2006 року «Торі! Торі! Торі!» .
Примітки