Кири́ло Тара́сович Миколайчу́к (9 червня 1888, с. Перегонівка, Уманський повіт — 14 серпня 1960, Везіне-Шалетт, Франція) — український співак, хо­ро­вий диригент, член Української республіканської капели під керівництвом Олександра Кошиця.

Біографічні відомості

Випускник середньої учительської школи при Михайлівському Золотоверхому монастирі. Після трьох років учителювання в тому ж монастирі закінчив дяківську школу. Залишився в Києві, влаштувавшись на роботу в Управлінні Південно-західної залізниці.

Перебуваючи в Києві, розпочав навчання на диригента у відомого в ті часи «Яші» (Якова) Калішевського в Софіївському соборі. А опісля провів п'ять років у Володимирському соборі під диригуванням Михайла Надєждинського (1875—1935), у якого став помічником.

Із Кошицем познайомились у Студентському хорі, «в якому співали свідомі українці, хоч і не всі були студентами». Напередодні 1917 року цей хор перетворено в Хорове товариство Олександра Кошиця, а у 1918 році — в Український Національний Хор, який постав з ініціативи Стеценка та Леонтовича. Двоє останніх визнавали, що в диригентурі не можуть змагатись із Миколайчуком.

У складі Української республіканської капели Миколайчук «на протязі двох з половиною років їздив по всій Европі, спричиняючись своїм голосом до слави української пісні». Побратими згадували, що у нього був «чудовий бас-баритон… яким він захоплював слухачів». Був одним із тих учасників капели, які замовили у Швейцарії годинник Головному отаману УНР, де замість цифр були літери: С И М О Н П Е Т Л Ю Р А (дванадцять літер і жодна не повторювалась).

Надалі продовжував справу Республіканської капели, залишившись у Франції. Організував Співоче товариство імені Леонтовича. Після Другої світової війни заснував у Парижі хор «Пісня рідного краю», де беззмінно був диригентом 15 років. Без участі його хору не обходився жоден великий український захід в столиці Франції.

Окрім того, з 1938 року керував в Парижі українським церковним хором. «Положив на ноти тексти Всенічної, Молебнів та Служб Божих на великі Свята. І все це власними руками, на підставі свого таланту і досвіду та щирого українського серця». Його ж зусиллями церковний хор перетворився у мішаний, залучив молодь. У результаті не один раз «паризьке радіо передавало Богослужби й концерти нашого хору». Увесь концерт записано на платівки.

Проживав він у своєму невеличкому будинку під Парижем, в Епіне на Сені. Працював на фабриці, але знаходив час, щоб проводити репетиції у столиці Франції. Останні роки свого життя доїздив 50 кілометрів із міста Мелен. Готуючись до виступів хору в церкві, на заходах, концертах чи по радіо.

За свою громадську працю нічого не отримував. «Навпаки, ще сам платив і інших заохочував платити членські внески на утримання церкви, а на будову Храму УАПЦ Св. Симона в Парижі виплатив вартість двох цеглинок (10 000 франків). Це не від багатства, а від щирости…». Окрім цього, багато працював для бібліотеки імені Петлюри в Парижі, де був скарбником.

У неділю 14 серпня 1960 року він зі своїм хором брав участь у відправі служби Божої у Везін-Шалетті й під час спільного обіду в місцевій парафії УАПЦ помер. Похований на українській ділянці цвинтаря у Везін-Шалєті під Парижем.

Родина

23 січня 1915 року в Києві одружився з селянкою с. Глушково Рильського повіту Курської губернії Марією Космівною Лукашенко (1894 р.н.).

Джерела і посилання Українська бібліотека імені С. Петлюри в Парижі. Інформаційний бюлетень № 2 (5), грудень 1960. Будзей Олег. Паризьке життя Кирила Миколайчука