Амелі Ґедвіг Бéзе-Бутар (нім. Amelie Hedwig Beese-Boutard, нар. 13 вересня 1886 року в Лаубегасті; померла 21 грудня 1925 року в Берлін-ШмаргендорфіLandesarchiv Berlin, Standesamt Schmargendorf, Sterberegister (Erstregister) 1925, Nr. 74.), більш відома під прізвиськом Меллі Бéзе, була німецькою льотчицею. Вона увійшла в історію як перша жінка в Німеччині, яка склала іспит на отримання ліцензії приватного пілота.
Життя
Безе була єдиною дочкою каменяра, а згодом архітектора та власника фабрики Річарда Безе та його дружини Ґедвіги (уродженої Ґартманн). Вона народилася в Лаубегасті, передмісті столиці землі Саксонії Дрездена. Її батьки були заможними та підтримували свою талановиту доньку в усіх її починаннях. Їхнє відносно стабільне фінансове становище мало важливє значення, оскільки на зорі авіації навчання польотам на літаках з моторними двигунами та льотна діяльність часто були доступні лише людям з доходом вище середнього.Hirson, C. (1996). Falkenmädchen: Die Rolle der Frau in der Geschichte der zivilen Luftfahrt. Augsburger Volkskundliche Nachrichten, 2(1), 7–25. З 1906 по 1909 рік Безе вивчала скульптуру в Королівській академії образотворчих мистецтв у Стокгольмі. У Швеції вона також відкрила для себе свою велику пристрасть – гонки на яхтах. Безе скористалася тим фактом, що Стокгольмська академія образотворчих мистецтв вже приймала жінок на навчання, тоді як німецькі художні академії на той час часто були для них закриті. Безе також захоплювалася звітами та технологічними досягненнями в авіації. Вона читала та збирала звіти про спроби польотів братів Райт. Близько 1909 року вона вирішила сама стати льотчицею, таким чином увійшовши в галузь, яка в Німеччині тоді була переважно чоловічою.
Навчання 1910 рік був вирішальним для авіації: Леон Делагранж загинув у авіакатастрофі, Тереза Пельтьє публічно оголосила, що все ж таки не хоче ставати льотчицею, Раймонда де Ларош стала першою європейкою, яка отримала льотну ліцензію, за нею — Марі Марвінгт, а в листопаді того ж року Елен Дютріє стала третьою жінкою, яка отримала льотну ліцензію від Аеро-клубу Франції.
Коли Безе повернулася до Німеччини в листопаді 1910 року, вона відвідувала лекції з математики, механіки, корабельної архітектури та авіаційної механіки як студентка-заочниця Дрезденського технічного університету. Льотні школи спочатку відмовляли їй у навчанні. Їй відмовили три льотні школи, а четверта прийняла її лише неохоче. Їй також довелося платити за навчання вищу плату, ніж студентам-чоловікам. На початку розвитку моторної авіації доступ жінок до льотної підготовки часто залежав від доброї волі окремих інструкторів-чоловіків, оскільки навчальних програм під керівництвом жінок майже не існувало. Такі механізми виключення також підкріплювалися в очах громадськості через зневагу з боку відомих авіаторів, які оголосили жінок принципово непридатними через їхню нібито схильність до паніки. Пізніше того ж року вона намагалася знайти інструктора з польотів на аеродромі Йоганністаль. Спочатку вона звернулася до авіазаводу Albatros. Вони направили її на авіазавод Wright («через брак досвіду роботи зі студентками»).
Повітрянка Кете Паулюс вже брала уроки польотів у компанії Wright Flying Machines Ltd. Однак її інструктор з польотів, Пауль Енгельхард, відмовився навчати ще одну жінку; він відправив Безе до Ad Astra, однієї з перших авіакомпаній, що базувалися в Йоганністаль, яка також навчала пілотів і проіснувала приблизно до середини 1912 року. Пауль Енгельхард, який був ключовою фігурою в Wright Flying Machines Ltd., казав про Безе в 1910 році, що вважає неможливим для жінки керувати літальними апаратами.Hirson, C. (1996). Falkenmädchen: Die Rolle der Frau in der Geschichte der zivilen Luftfahrt. Augsburger Volkskundliche Nachrichten, 2(1), 7–25. Інструктор з польотів компанії Ad Astra, Роберт Телен (1884–1968), зрештою погодився прийняти Безе в учениці.
У 1910-х роках польоти дозволялися лише «коли розгорнута хустка, яку тримали в повітрі, не рухалася». Тому студенти-льотчики іноді тижнями сиділи в ангарах аеродрому, чекаючи нагоди злетіти. Відтоді Безе зіткнулася з серйозними проблемами через тогочасну одержимість мужністю (мачизм): товариші Безе вважали її небажаною конкуренткою та намагалися перешкодити їй польотам. Лише після серйозної розмови Безе з Теленом, їй дозволили вперше злетіти. Її перші польоти були з Теленом на біплані Райта. Увечері 12 грудня 1910 року під час тренувального польоту з валу двигуна зіскочив приводний ланцюг – Телен і Безе впали на землю з висоти 20 метрів. Внаслідок аварії вона отримала важкі травми ніг, а також переломи ребер і носа. Її лікували морфіном від болю, що викликало довічну залежність від нього. Її батько помер через кілька днів після її аварії.
У січні 1911 року Безе повернулася до Йоганністаль. Для Роберта Телена, якого вважали забобонним, її аварійна посадка була доказом того, що «жінки в літаках приносять нещастя», і він відмовився продовжувати її навчання. Її контракт на навчання згодом також був розірваний за взаємною згодою сторін. Лише після місяців очікування та зміни льотної школи вона змогла повернутися до керування моторним літаком.
На початку липня 1911 року Безе підписала контракт на навчання з авіаційним заводом Rumpler. Ґельмут Ґірт, інструктор з польотів, не був дуже захоплений цією ідеєю, але піддався тиску керівництва Rumpler, яке сподівалося отримати певну публічність, залучивши жінку-пілота. Безе зіткнулася з негативним ставленням Ґірта до неї: їй доводилося майже щодня боротися за те, щоб хоча б отримати місце в черзі студентів-пілотів. Щоразу, коли наставала її черга, в літаку вже сидів інший студент, або «технічні проблеми» заважали польоту. Одного разу, під час навчального польоту, її літак навіть був саботований таким чином, що ослаблене кріплення крила спричинило б аварію, якби Безе не помітила цього одразу після зльоту; що Ґірт відкинув як «жарт чоловіків над жінкою, яка незаконно проникла на територію, де домінують чоловіки». Інші приклади відомих каверз включали маніпуляції зі свічками запалювання або (майже) повне зливання палива, що змусило Безе здійснити екстрену посадку. 27 липня 1911 року Безе здійснила свій перший самостійний політ, після чого конкурентна заздрість деяких колег-чоловіків стала більш очевидною. За цим послідували подальші знущання, починаючи від саботажу паливних систем і закінчуючи систематичною дискримінацією – призначення тренувань у нельотну погоду та наданням гірших літаків.
У 1911 році Безе також тренувалася у Центральній німецькій льотній школі на аеродромі Веймар-Лінденберг, яка на той час проіснувала трохи менше року. Через нестачу студентів-льотчиків у Веймарі були вільні місця.Paul Kaiser: Luftfahrt, In: Stadtmuseum Weimar (Hrsg.): Weimarer Schriften zur Heimatgeschichte und Naturkunde, Heft 20. Weimar 1973
Не маючи достатнього досвіду польотів, Безе нарешті вперше зареєструвалася на іспит. Для участі у перегонах на літаках була потрібна ліцензія пілота від Німецької асоціації повітряних видів спорту (DLV). Отримання цієї ліцензії коштувало 3000 марок, і заявник мав оформити окрему страховку для покриття ризику аварійної посадки. Іспит складалося з трьох замкнутих польотів по колу довжиною не менше п'яти кілометрів кожен. Після кожного польоту обов'язковими були правильна посадка та вимкнення двигуна. Посадка мала бути точною, з максимальним допуском на похибку у 150 метрів.
Перший випробувальний політ Безе ледь не закінчився катастрофою. Вона ледве злетіла в повітря, коли двигун її літака вимкнувся. Вона негайно здійснила посадку та виявила, що паливний бак був пошкоджений, і паливо витекло. Однак вона не повідомила про інцидент; його було вперше згадано в її автобіографії. Такі акти саботажу пізніше іноді применшували і називали «жартами» та одночасно раціоналізували, як нібито такі, що зроблені задля захисту жінок. Вона повторно реєструвалася на іспит, але заняття було скасовано через відсутність Ґельмута Ґірта. 13 вересня 1911 року, у свій 25-й день народження, вона піднялася в небо рано вранці на літаку Rumpler Taube та виконала всі необхідні круги та маневри. Берлінська преса високо оцінила «гарні манери» екзаменаційних польотів, відзначила «ідеально правильні» посадки та повідомила про привітання після її останнього приземлення. Ще до того, як інші студенти-пілоти прибули на аеродром, вона вже стала першою жінкою в Німеччині, яка отримала ліцензію пілота № 115.Günter Schmitt: Die Geschichte des Flugplatzes Johannisthal. 2., durchgesehene Auflage. transpress VEB Verlag für Verkehrswesen, Berlin 1987, S. 104. Її свідками були визнані інструктори з польотів у Йоганністаль, а саме власник ліцензії № 4 Еллері фон Горріссен та Корнеліус Ґінтнер. Безе отримала свою ліцензію льотчиці незадовго перед Боженою Лаглеровою, яка на той час була виведена з ладу через травму та отримала ліцензію № 125 у жовтні.
Безе мала договір з Едмундом Румплером, власником авіаційного заводу Румплера, що представить його на авіашоу Johannisthaler Herbstflugwochen у Йоганністаль (з 24 вересня по 1 жовтня 1911 року), якщо вона вчасно отримає необхідну ліцензію пілота. Двоє з пілотів-чемпіонів, Йозеф Сувелак та Ганс Фольмьоллер, погрожували конструктору, що не літатимуть, якщо жінка буде в команді заводу. Перш ніж Безе змогла отримати літак, директору аеродрому Георгу фон Чуді довелося втрутитися у справи Румплера, який заздалегідь анонсував захід за участю жінки та побоювався надмірної уваги до шоу через це.
Безе скористалася нагодою. Серед 24 учасників недосвідчена льотчиця на своєму планері Rumpler Taube посіла 5-е місце. Після четвертого дня вона була на 2-му місці, але на п'ятий день їй не дозволили літати, оскільки через погану погоду «польоти вже були неприйнятними для жінки». Тоді ж вона встановила новий світовий рекорд тривалості польоту серед жінок – дві години і дев'ять хвилин. У коментарі берлінської преси було наголошено, що досягнення Безе на Rumpler Taube мають «бути шановані» багатьма її колегам-чоловікам. 27 вересня 1911 рокуIn: Daheim. Ein deutsches Familienblatt. Ausgabe vom 14. Oktober 1911, 48. Jahrgang, Nr. 2, S. 3. Безе встановила новий світовий рекорд висоти серед жінок – 825 метрів, літаючи з пасажиром; попередній рекорд становив 400 метрів. Ці рекорди стали новими рекордами висоти та тривалості польоту для жінок. 15 жовтня Безе взяла участь у льотних змаганнях у Єрксерхайде поблизу Детмольда. Організаторами були Детмольдський гоночний клуб та Берлінське товариство подорожей на дирижаблях та авіації. Авіашоу відбулося на колишньому іподромі. Окрім Безе, були запрошені пілоти Ганс Фольмьоллер та Густав Вітте. Показові польоти були анонсовані в програмі на 16:00 годину. Якраз коли Меллі Безе збиралася злетіти, насунувся туман та вітер. Затримка незадоволила глядачів і вони прорвали огорожу. Безе довелося відмовитися від польоту.
Авіаційна школа Меллі Безе
У 1912 році Безе, як вважається за фінансової підтримки фабриканта Карла Августа Лінгнера, заснувала льотну школу Меллі Безе (нім. Flugschule Melli Beese GmbH) разом із Шарлем Бутардом та Германом Райхельтом. Райхельт привіз один із монопланів власної конструкції, а Бутар надав ще один власної конструкції. Безе використовувала свій старий Rumpler Taube як навчальний літак. Завдяки цьому заснуванню Безе сприяла створенню навчальних структур, які більше не використовували зневажливі практики щодо жінок, які існували в інших льотних школах.