Електрохімічний та електрометалургійний завод Сан-Марко – колишнє підприємство у індустріальній зоні Порто-Маргера (північне узбережжя Венеційської лагуни).
Завод ввела в дію у 1931 році компанія Società Anonima San Marco Elettrometallurgica Veneta (в 1937 році була переформатована на Società Industriale San Marco), серед зановників якої була найбільша електроенергетична компанія східної Італії Società Adriatica di Elettrico (SADE), що мала сезонні надлишки електроенергії від своїх ГЕС. Технологічний процес передбачав плавку вапна з вугіллям задля отримання карбіду кальцію, що в ті часи відігравав важливу роль у індустрії освітлення (як джерело ацетилену) та азотних добрив (як сировина для отримання цианаміду кальцію).
Первісно потужність заводу планувалась як 80 тисяч тонн карбіду кальцію на рік, що становило б біля половини всього італійського виробництва. Втім, максимальна фактична потужність склала лише 6 тисяч тонн на місяць (при сезонному характері роботи), але це все-рівно робило майданчик Сан-Марко одним з лідерів італійської карбідної промисловості.
Первісні плани увійти на ринок цианаміду кальцію певний час стримувались державою, що не бажала перенасичення ринку. Хоча запит на організацію цианамідного виробництва вперше подали в 1935-му, дозвіл було отримано лише в 1939 році. Розпочате будівництво в 1943-му на тлі подій Другої світової війни призупинили та змогли відновити лише в 1947-му. Станом на 1954 рік на майданчик Сан-Марко припадало 20% італійського виробництва цианаміду кальцію.
Ще одним видом продукції стало виробництво феросплавів, організоване у другій половині 1930-х. Відомо, що майданчик міг продукувати 250 тонн феросиліцію на місяць (при цьому потужність його карбідного виробництва зменшувалась до 5 тисяч тонн).
Відносно технічного обладнання заводу відомо, що він почав робоут з вдома електропечами потужністю по 16 МВт, до яких в 1932 – 1933 та 1936 – 1937 роках додали чотири печі меншої потужності. Як наслідок, в 1937-му сукупна потужність печей складала 43 МВт.
У другій половині 1940-х років до капіталу Società Industriale San Marco увійшла електроенергетична група Edison (з 1966-го унаслідок злиття стала Montedison), що невдовзі узялась за створення в індустріальній зоні Порто-Маргера багатопрофільного хімічного комплексу, одним з перших виробництв якого став запущений в 1951/1952 роках цех продукування ацетилену з карбіду кальцію. Ацетилен використовували для отримання мономеру вінілхлориду, тетрахлоретану, ацетальдегіду, проте важливо відзначити, що особливістю комплексу Edison в Порто-Маргера було використання одразу двох джерел базової сировини, оскільки одночасно ввели в дію і виробництво ацетилену з метану. З плином часу нафтохімія здобула беззаперечну перевагу над хімією ацетилену, так що в 1970-му в Порто-Маргера припинили продукування ацетилену з карбіду кальцію (на той час карбідна промисловість по всьому світу вже занепадала, оскільки і в освітленні, і у виробництві азотних добрив з’явились значно ефективніші технології).
Примітки