Ла́на Євге́ніївна Чорного́рська (позивний «Саті́») (13 вересня 1999, Запоріжжя — 1 січня 2026, Запорізька область, Україна) — українська військовослужбовиця, журналістка, мисткиня, громадська активістка і культурна діячка. У 2020—2021 роках вона працювала журналісткою в незалежному харківському медіа «Люк», займалася мистецтвом, громадськими ініціативами та висвітленням культурного життя України.
З початком широкомасштабної війни у 2022 році Чорногорська активно долучилася до волонтерської діяльності, а з 2024 року служила у складі Української добровольчої армії (УДА) як операторка та штурман безпілотних літальних апаратів у підрозділі «Удачники», де поєднувала військову службу з підтримкою культурних і громадських проєктів. Вона вирізнялася глибокою соціальною позицією, енергійністю та відданістю ідеалам свободи, прав людини та солідарності з тими, чиї права були порушені.
«Саті» загинула під час виконання бойового завдання на Південному напрямку фронту. Посмертно удостоєна відзнаки виконавчого комітету Запорізької міської ради «Честь та слава» (2026).
Життєпис
Цивільне життя Лана Чорногорська народилася в Запоріжжі. За спогадами старшої на дев'ять років сестри Вести, Лана Чорногорська в дитинстві виявляла виразні творчі здібності: співала та грала на музичних інструментах. У підлітковому віці вирізнялася незалежним характером і схильністю до нонконформізму. Тривалий час шукала близьке їй за поглядами та інтересами середовище, яке згодом знайшла в харківській творчій спільноті.
Вперше потрапила до уваги громадськості, коли команда проєкту Ukraїner перебувала в експедиції в селі Ботієве на Приазов'ї. На той час їй було близько 17 років. Засновник проєкту Богдан Логвиненко зазначив, що Чорногорська емоційно реагувала на зйомки експедиції, висловлювала незгоду з подачею матеріалів і мала запальний характер. Згодом Лана утекла з дому, аби волонтерити у Львові під час заходів у межах Форуму видавців. Іноді недовго мешкала у Києві (Логвиненко залишав їй ключі від свого житла). Деякий час їздила за експедиціями Ukraїner-а. У той час була принципово російськомовною.
Навчалася в музичному коледжі у Дніпрі. Особливе місце в її біографії посідав Харків, який вона називала своїм містом і з яким пов'язувала значну частину особистого та професійного життя. Уперше відвідала це місто в 2016 році. Найдовше в Харкові вона працювала адміністратором у тату-майстерні. В тому ж Харкові Лана Чорногорська займалася громадським активізмом, культурними та мистецькими проєктами. Активізм вона називала важливим складником власної ідентичності.У Харкові Чорногорська долучилася до місцевого культурного середовища, зокрема до спільноти митців і представників різних творчих професій, що гуртувалися навколо майстерень на Пушкінському в'їзді. Харків Чорногорська сприймала як місто, з яким її пов'язував тривалий емоційний і творчий зв'язок. Вона висловлювала ідею активного культурного освоєння міського простору та формування в Харкові нових незалежних культурних середовищ. Активно займалась фотографією.
У 2020—2021 Лана Чорногорська працювала журналісткою харківського незалежного медіа «Люк». У редакції «Люку» працювала над матеріалами, присвяченими міському простору, культурі, праву мешканців впливати на вигляд і розвиток Харкова, а також проблемам толерантності в комунікації бізнесу з громадою. Зокрема, команда медіа порушувала питання надмірної реклами в публічному просторі та встановлення рекламних екранів у місті. Чорногорська розглядала незалежні медіа не лише як інформаційні майданчики, а й як осередки самоорганізації міських спільнот, здатні об'єднувати людей довкола культурних і громадських ініціатив. Опісля мешкала в Києві, згодом — в Одесі і знову в Києві.
Повномасштабна війна На початок повномасштабного вторгнення Росії 24 лютого 2022 року Лана Чорногорська перебувала в Києві. За її спогадами, до цього вона не була добре обізнана з воєнною тематикою, однак приблизно за рік до вторгнення почала припускати можливість початку війни та заздалегідь зібрала необхідні документи. Від перших днів долучилася до волонтерської діяльності, а з 28 лютого 2022 року проживала у волонтерському штабі, де брала участь в організації допомоги. У цей період бабуся Чорногорської, яка проживала у Маріуполі, регулярно телефонувала їй із закликами виїхати до Польщі. Попри це, Чорногорська вирішила залишитися в Києві. Разом із друзями вона спочатку забрала з квартири кота та перебралася до них, після чого залишила тварину під їхньою опікою і вирушила до волонтерського штабу. Волонтерська діяльність у перші тижні повномасштабної війни стала для Чорногорської етапом переходу від громадської активності до безпосередньої участі у воєнних зусиллях. Надалі цей досвід сприяв її рішенню долучитися до військової служби.
Згодом Лана вирішила долучитися до війська. Вона наголошувала, що це рішення було свідомим і виваженим: перед вступом до армії пройшла тривале навчання, зокрема опанувала безпілотні літальні апарати. Позивний «Саті» обрала на честь французького композитора Еріка Саті. Рішення Лани Чорногорської долучитися до Сил оборони України її родина сприйняла болісно. За спогадами старшої сестри Вести, через намір піти до війська між ними виникла перша й найдовша за все життя сварка, що тривала близько двох місяців. Веста не відразу змогла підтримати цей вибір, оскільки родина вже втратила на війні дядька Лани й вона побоювалася нової втрати. Напередодні виїзду на Покровський напрямок Лана приїхала до сестри. Побачивши її захоплення службою, відданість підрозділу та побратимам, Веста змінила ставлення до її рішення й перепросила. Надалі Лана неодноразово приїжджала до сестри, розповідаючи про службу, свій підрозділ і військових товаришів. За свідченням Вести, попри тривогу за сестру, ці зустрічі давали підстави сподіватися на її повернення.
За словами журналіста, колишнього головного редактора видання «Люк» і культурного діяча Дмитра Кузубова, рішення Лани Чорногорської вирушити на фронт і обійняти там бойову посаду було для нього закономірним і цілком відповідало її характеру та життєвій позиції. У їхньому останньому діалозі Чорногорська дякувала йому за публікації про Харків, зізнаючись, що сумує за містом, його атмосферою та особливостями міського простору. За його спогадами, вона говорила про бажання жити й творити в цьому середовищі, переосмислюючи його та наповнюючи новими сенсами, у місті, яке щиро полюбила і яке вважала своїм домом.
Визначившись із наміром служити у Силах оборони України, Лана Чорногорська вступила до добровольчого формування, прагнучи уникнути тривалих бюрократичних процедур. Вона приєдналася до Окремої служби безпілотної авіації Української добровольчої армії, де зосередилася на напрямі, пов’язаному з використанням безпілотних літальних апаратів. До початку служби Чорногорська самостійно готувалася до військової діяльності. Вона консультувалася зі знайомими військовослужбовцями щодо необхідної підготовки та пройшла курси з тактичної медицини, FPV-дронів, керування безпілотниками типу «Mavic», військової топографії та радіозв’язку. Підготовку з радіозв’язку вона згодом вважала одним із найважливіших елементів свого навчання. Опанувуючи спеціальність, пов’язану з радіозв’язком, Лана Чорногорська до цього не мала відповідної технічної підготовки та не цікавилася фізикою й математикою. У процесі служби вона адаптувалася до нових обов’язків і зазначала, що робота з радіозв’язком виявилася для неї доступною та цікавою. За її словами, у підрозділі «Удачники», де вона проходила службу, вона не стикалася із проявами сексизму.
З 20 липня по 6 серпня 2023 року Лана Чорногорська була учасницею резиденції для молодих митців та мисткинь у Дніпрі, організованої ГО Kultura Medialna спільно з галереєю «Артсвіт» у межах «Dnipro Center for Contemporary Culture». У межах програми вона брала участь у лекціях, воркшопах та дискусіях із кураторами, художниками й культурними менеджерами. За підсумками резиденції учасники створили спільний зін із мистецькими висловлюваннями та невелику , яка працювала у просторі «Dnipro Center for Contemporary Culture» з 3 до 17 лютого 2024 року.
У листопаді 2024 року Лана Чорногорська взяла участь у зйомках кліпу на рок-баладу «Як ти там, Харків?» військовослужбовця та музиканта Олександра Ремеза, створеного мистецьким об'єднанням «Культурний десант». Відеороботу було присвячено мужності та незламності мешканців Харкова під час російсько-української війни. У кліпі Чорногорська з'являється серед інших відомих харків'ян, які долучилися до проєкту як символічні представники міста та його культурного середовища. Також, вона була гостею подкастів «Вона. Війна» радіо «Накипіло», «Хтось когось любить» Громадського радіо та «Межиріччя» медіа «Люк».
У 2024 році Лана Чорногорська приєдналася до Української добровольчої армії. Бойове хрещення прийняла в серпні 2025 року. Під час служби була операторкою безпілотних систем: готувала дрони до бойових завдань, керувала ними під час операцій та виконувала обов'язки штурмана. У підрозділі її характеризували як віддану, принципову людину та близьку подругу для побратимів і посестер. Лана поєднувала службу в армії з культурною та мистецькою діяльністю. Про свій шлях до війська та особисті рішення Лана Чорногорська розповідала в подкасті «Вона. Війна» на Радіо «Накипіло». Також вона була гостею проєкту «Хтось когось любить» на Громадському радіо та подкасту «Межиріччя» (випуск № 8), який створює медіа «Люк».
Загибель 1 січня 2026 року, у четвер, Лана Чорногорська загинула на Південному напрямку внаслідок атаки російського безпілотного літального апарата під час виконання бойового завдання. За інформацією бойової медикині, близької подруги Лани Чорногорської Анни Кажан, «Саті» загинула в Запорізькій області під час виїзду з позицій. Свідком події став волонтер і воєнний репортер Ігнат Івлєв-Йорк, який перебував поруч у момент вибуху ворожого безпілотного літального апарата. За його свідченням, Чорногорська зазнала смертельних поранень і загинула майже миттєво. Вибух спричинив кілька критичних поранень серед присутніх, що ускладнило надання допомоги та змусило зосередитися на евакуації тих, хто мав шанси на порятунок. За словами Івлєва-Йорка, за короткий час до загибелі Чорногорська спілкувалася з ним у спокійній обстановці, що згодом стало для нього особливо важким спогадом.
За день до загибелі Лана Чорногорська надіслала друзям голосове повідомлення, у якому повідомила про складну ситуацію під час виконання бойового завдання та припускала, що підрозділ може не повернутися. Тоді ж вона залишила в телефоні нотатку, про яку сказала «Я сподіваюсь, ви її ніколи не знайдете». У записці Чорногорська подала розпорядження щодо належних їй речей, а також просила рідних переїхати до безпечнішого міста. Її старша сестра Веста згодом переїхала до Ужгорода. Останнім реченням записки стали слова: «І ви, мої харків'яни, я вас люблю». Текст залишився недописаним. Поховання 2 січня 2026 року представники УДА пообіцяли повідомити про місце й дату прощання з полеглою. На прощання з Ланою Чорногорською у великій меморіальній залі крематорію на Байковому кладовищі в Києві 6 січня 2026 року прийшло близько ста осіб — переважно рідні, близькі, побратими й посестри загиблої. 7 січня 2026 року з Ланою Чорногорською попрощались у рідному Запоріжжі, де її відспівали у храмі Покрови Пресвятої Богородиці на острові Хортиця. Поховання відбулось у межах локальної ініціативи «Герої на щиті». Від імені громади міста рідним полеглої вручили скорботний лист. Місцем поховання Лани Чорногорської є Осипенківське (Правобережне) кладовище у Запоріжжі.
Скандал довкола фото Чорногорської (2026)