Андрій Гаврищак
Андрій Гаврищак — український греко-католицький священик і військовий капелан, громадський діяч, активний у контексті українського національного відродження та Першої світової війни. Він організував Братство святого Андрія для українських працівників залізниці, працював у львівській митрополії, служив військовим капеланом у складі Австро-Угорської армії та Української Галицької Армії, а також доклав значних зусиль до побудови храмів на Галичині.
Біографія Народження і родина
Андрій Гаврищак народився 10 грудня у селі Мшанець поблизу Тернополя в родині Дам’яна і Теклі Ботюк. Після початкової школи відомо, що навчався він у гімназії в Тернополі, а пізніше вступив на юридичний факультет університету у Львові, студентом підпрацьовував у страховій компанії «Дністер». Освіту завершити не вдалося, оскільки його призвали на службу до Австро-Угорської армії.
Освіта та священство
Після служби в армії, за наполяганням матері, у 1900 році Гаврищак записався на богослов’я у Львові, а згодом продовжив студії у Відні, які закінчив у 1904 р. Спершу митрополит Андрей Шептицький планував відправити його до Інсбруку для подальших студій, але Гаврищак невдовзі одружився з Леонтиною Марією Петрасевич, донькою о. Івана Петрасевича.
Пастирська служба
Перше призначення було у Малій Луці поблизу Гримайлова на Тернопільщині, де народилися його доньки Ірина і Клавдія. Після кількох років митрополит покликав його до Львова, де він очолював бурсу дяків (1907–1909), працював над шематизмом Львівської єпархії та вів регістратуру митрополії. За цю працю отримав звання дійсного радника митрополита.
Громадська діяльність
Гаврищак звернув увагу на українських працівників залізниці, прихожани собору Св. Юра, які через низьку національну свідомість зазнавали полонізації. Для їхнього духовного та національного виховання він заснував товариство, яке назвали на честь о. Андрія, Братством святого Андрія — національно-релігійну організацію для підтримки української ідентичності.
Військовий капелан
З початком Першої світової війни Гаврищак як резервіст був мобілізований і призначений військовим капеланом. Спочатку він служив у м. Золочів та на Буковині, на фронті захворів на пневмонію та лікувався у Відні. Після госпіталю приєднався до 35-го полку 25-го корпусу під командуванням генерала Гофмана разом з Українськими січовими стрільцями, де перебував на передовій майже до кінця 1916 року. За заслуги на фронті був нагороджений Хрестом заслуги та Signum Laudis — відзнаками австро-угорської армії.
Післявоєнний період і будівництво церкви
У 1918 році отримав призначену парафію в Борщовичах під Львовом, він сприяв активній церковній та суспільній праці: за його ініціативи збудували новий дерев’яний храм (після згорілого в 1912 році), за проєктом архітектора Филемона Левицького, а іконопис, розписи та внутрішнє оздоблення виконав Антон Манастирський, металеві хрести на банях забезпечило підприємство Михайла Стефанівського.
На освячення храму Пресвятої Трійці, що відбулося 28 травня 1923 року запрошено Митрополита Кир Андрея Шептицького, який прибув з численним духовенством.
Сім’я і пізні роки
Їмость Леонтина померла у 1923 р. у віці 38 років. У 1928 р. Гаврищак переїхав до Устя Зеленого на Тернопільщині, де продовжував служити до своєї смерті в 1935 році. Похований в Усті Зеленому. За повідомленням львівської газети Діло, він помер після короткочасної недуги з 25–26 грудня, залишивши чотирьох доньок.
Нащадки
Донька Клавдія з чоловіком Романом Олесницьким приїхала до Нью Йорка, де він працював з 1936 по 1939 р. на дипломатичній роботі. У 1944 році заснувала україномовний журнал у США Наше життя, що виходить до сих пір. Ірина, Оксана, Марта в час Другої світової війни виїхали до Австрії, а згодом 1948 р. Клавдія допомагає сестрам перебратися до Америки.