Катастрофа на К2— це серія трагічних подій, що у червні-серпні 1986 року призвели до загибелі тринадцяти альпіністів, які брали участь у кількох спробах сходження на К2.

Ситуація в базовому таборі

У 1986 році, починаючи з червня, на К2 намагалися піднятися чотирнадцять експедицій. Три з них вирушили до вершини нормальним маршрутом вздовж ребра Абруцці: франко-міжнародна під керівництвом , південнокорейська, організована в «класичному» стилі з додатковим киснем, та австрійська. Три інші експедиції йшли південно-південно-західним відрогом уздовж Магічної Лінії (): сольна експедиція Ренато Казаротто, американська та польська. Італійська експедиція «Quota 8000» мала дозволи на обидва маршрути.

Британська експедиція під керівництвом Алана Роуза спробувала здійснити сходження через північно-західний гребінь; міжнародна експедиція під керівництвом  — через південний схил; друга американська експедиція мала на меті сходження на північний схил з китайського боку

Також до основних експедицій приєдналися деякі «незалежні» групи. Одна складалася з баскських альпіністів та Хосеми Казіміро; інша група, приєднана до італійської експедиції, — з австрійського альпініста та режисера-документаліста Курта Дімбергера та його партнерки по скелелазінню британки ; третя група, до якої входили швейцарці Беда Фустер та Рольф Земп, була приєднана до експедиції Геррлігкоффера; і, нарешті, намагався здійснити сходження самостійно.

Інцидент американської експедиції

Перший нещасний випадок стався вранці 21 червня. Американська команда альпіністів, яка намагалася пройти «Магічну лінію», потрапила під лавину під час просування до перевалу Негротто. Лавиною змило двох членів команди — Алана Пеннінгтона та Джона Смоліча. Тіло Пеннінгтона виявили пізніше того ж дня та поховали біля меморіалу Гілкі, Джона Смоліча ж так і не знайшли. Американська експедиція вирішила припинити сходження, тоді як італійська експедиція «Quota 8000» перейшла на нормальний маршрут.

Інцидент з експедицією Баррара

23 червня франко-міжнародна експедиція під керівництвом Баррара досягла вершини. До її складу входили Моріс Баррар і його дружина Ліліан, польська альпіністка Ванда Руткевич та французький журналіст і альпініст Мішель Пармантьє. Того ж дня двоє басків також досягли вершини. На зворотному шляху, баски швидко спустилися до Табору IV на висоті 8000 метрів, а інші вирішили влаштувати бівак на висоті 8300 метрів, де вони провели попередню ніч. Вночі погода погіршилася, і наступного дня дві групи зустрілися під час спуску. Міжнародна група згодом розділилася: Руткевич і Пармантьє йшли попереду, а Баррари залишилися позаду. Баррари заблукали і не змогли спуститися, тоді як іншим, за допомогою деяких членів італійської експедиції, вдалося повернутися до Базового табору. Тіло Ліліан Баррар пізніше виявили біля підніжжя гори, тоді як тіло Моріса знайшли лише у 1998 році.

Успіх італійців та перший інцидент з поляками 5 липня італійці та швейцарці без проблем досягли вершини. 6 липня Дімбергер і Талліс спробували здійснити останнє сходження, але були змушені повернути назад і змогли дістатися Базового табору.

8 липня досягли вершини польські альпіністи Єжи Кукучка та Тадеуш Пйотровський. Відкривши новий на Південній стіні, вони спустилися звичайним маршрутом. На зворотному шляху вони розбили бівак на висоті 8300 м, на тому ж місці, де зупинилися члени експедиції Баррара, а 9 липня спустилися до Табору IV, де провели день, перш ніж відновити спуск вранці 10 липня. Трохи нижче плеча К2 Пйотровський втратив кішку; намагаючись зберегти рівновагу, він втратив другу кішку та впав. Його тіло так і не було знайдено.

Загибель Ренато Казаротто

12 липня Ренато Казаротто розпочав самостійну спробу сходження по Магічній Лінії, підтримуючи радіозв'язок зі своєю дружиною , яка залишалася в Базовому таборі. Умови під час сходження були складними, особливо через негоду, і 16 липня, досягнувши 8300 метрів, Казаротто припинив сходження та без інцидентів спустився крижаною стіною близько 19:00. Неподалік від Базового табору, під альпіністом обвалився , який вважався безпечним і через який усі попередні експедиції проходили без труднощів. Казаротто впав у тріщину глибиною 40 метрів, але не загинув відразу. Після падіння він зв'язався по радіо з дружиною і повідомив, що з ним сталося. Рятувальна команда дісталася тріщини та витягла альпініста, але невдовзі після того, як його витягли на поверхню, він помер від отриманих при падінні травм. Його поховали у тій самій тріщині. У 2003 році казахські альпіністи знайшли тіло, яке рух льодовика переніс нижче горою, і влаштували йому остаточне поховання в меморіалі Гілкі. Уривки з радіорозмов між Казаротто та його дружиною наведено у документальному фільмі «К2: Мрія та доля» () режисерів Курта Дімбергера та Джулі Талліс.

28 липня — 12 серпня

Подальші сходження У наступні дні решта експедицій продовжували готуватися до сходження на вершину звичайним маршрутом, зокрема австрійці та південнокорейці, однак негода продовжувала перешкоджати будь-яким спробам. Велика лавина, що зійшла трохи нижче «плеча» на ребрі Абруцці, пошкодила деякі проміжні табори, спорядження з яких потім знайшли біля підніжжя схилу. 28 липня погода почала покращуватися, і різні експедиції, що все ще чекали на горі, приготувалися вирушати. Вони йшли одним і тим самим маршрутом, хоча експедиції залишалися незалежними одна від одної.

Учасники британської експедиції здалися, і з неї на горі залишилися лише оператор Джим Керран та керівник експедиції Алан Роуз, які мали намір спробувати досягти вершини разом з полькою Доброславою Вольф, відомою під псевдонімом «Mrówka» («Мрувка» — «Мураха»). Австрійці ж розпочали штурм вершини командою з шести осіб, до якої входили Віллі Бауер, Альфред Імітцер, Ганнес Візер, Манді Еренгрубер, Зігфрід Вассербауер та Гельмут Штайнмассль. Штайнмассль та Вассербауер повернулися до Базового табору 29 липня, а Еренгрубер 31 липня спустився з Табору III.

29 липня Курт Дімбергер та Джулі Талліс покинули Базовий табір. 30 липня до них приєдналися члени південнокорейської експедиції, що складалася з шести альпіністів та кількох пакистанських носіїв на чолі з Мухаммедом Алі.

Тим часом польська експедиція просувалася Магічною Лінією. До їхньої команди також входили шість учасників: , , Анна Червінська, , та чехословачець Петр Бозік.

Наближення до вершини і проблеми з наметами

31 липня учасники обох експедицій, підходячи до Табору III, побачили, що він зруйнований лавиною. Вони зустріли Еренгрубера, який спускався; він повідомив їм, що Табір III і Табір IV зруйновані повністю, за винятком одного корейського намету, який залишився цілим у Таборі III. Носії відмовилися йти далі, але після дискусії з південнокорейськими альпіністами зрештою погодилися продовжити. Південні корейці досягли Табору III, тоді як Дімбергер і Талліс залишилися внизу. Візер спустився до Табору II, щоб зібрати припаси, а Бауер домовився з корейцями, щоб вони дозволили австрійцям використовувати решту наметів у Таборі IV. 1 серпня австрійці вирушили до Табору IV, а Дімбергер і Талліс піднялися до Табору III, де зустрілися з корейцями, які готувалися до сходження в наступні дні. Протягом дня до двох експедицій приєдналися Роуз і Вольф, які вирушили пізніше.

2 серпня австрійці розпочали свою спробу сходження на вершину, а три інші експедиції перемістилися з Табору III до Табору IV. Тепер у Таборі IV було три намети: південнокорейський тримісний намет і двомісні намети Дімбергера і Талліс та Роуза і Вольф. Австрійці відмовилися від спроби сходження на вершину та на висоті близько 8300 метрів повернули назад. Вони повернулися до Табору IV, плануючи не спускатися, а відпочити та все ж спробувати останнє сходження наступного дня, хоча таке рішення і викликало сильне незадоволення з боку корейців.

Альпіністам довелося ночувати в переповнених наметах: Бауер та Візер спали разом з корейцями, Імітцер — з Роузом та Вольф. За таких умов альпіністи не змогли відпочити протягом ночі, і наступного дня були ще більш втомленими, ніж попереднього дня. Корейці, що звиклі до дуже суворої організації та мали запаси кисню, також вирушили до вершини 3 серпня, хоча й трохи пізніше запланованого графіка. Дімбергер з Талліс та Роуз із Вольф вирішили не виходити.

Вершина

Австрійці досягли вершини 2 серпня, проклавши фіксовані мотузки, також надані корейцями, перш ніж спуститися назад до Табору III. Корейці того ж дня досягли Табору IV, зайнявши намет на ніч, щоб підготуватися до сходження на вершину. Пакистанські носії розпочали спуск з австрійцями, досягнувши Табору IV. Протягом спуску, 4 серпня трохи нижче табору I, сирдар Мухаммед Алі потрапив під обвал скелі та загинув на місці.

Корейці 3 серпня о 16:15 без інцидентів досягли вершини та повернулися до Табору IV. Однак один з альпіністів цієї групи був дуже виснажений і вирішив зупинитися на маршруті та розбити бівак, сховавшись за брилою льоду.

О 18:00 на вершину зійшли троє членів польської експедиції, які успішно подолали «Магічну лінію» — Песецький, Вроз і Божик, проте вони не хотіли ризикувати, спускаючись тим самим шляхом, і повернулися до Табору IV по нормальному маршруту. Під час цього спуску на Войцех Врож зірвався з фіксованої мотузки, ймовірно, через відсутність страхувального вузла на нижній частині мотузки, і зник. Інші двоє, шоковані цією подією, прибули до табору близько 2:00 наступного ранку.

В Таборі IV зібралося одинадцять людей: в одному наметі ночували троє австрійців і двоє південних корейців, у другому — Дімбергер і Талліс, у третьому — Вольф з Пєсецьким та Божиком, а Роуз переночував в укритті, виритому в снігу.

4 серпня південнокорейці, возз'єднавшись зі своїм супутником, що ночував вище під відкритим небом, спустилися разом з Песецьким та Божиком, а інші вирушили до вершини. Погода, що попереднього вечора була абсолютно ясна, почала псуватися. Першими стартували Роуз та Вольф: перший був у хорошій формі, тоді як друга здавалася втомленою. За ними йшов Альфред Імітцер. Далі йшли Дімбергер та Талліс, потім Бауер та Візерц. Візерц майже одразу здався через мокру рукавичку та повернувся до табору. Дімбергер і Талліс наздогнали Вольф, помітно виснажену, яка спробувала продовжити сходження разом з ними, але знову залишилася позаду. Бауер продовжив шлях, обійшовши Дімбергера та Талліс, а потім Вольф, яка, здавалося, заснула у снігу. За 100 метрів від вершини австрійці наздогнали Роуза, який до того часу йшов вперед. Вольф остаточно здалася на висоті близько 8500 метрів. О 15:15 Роуз, Імітцер і Бауер досягли вершини. Спускаючись, вони зустріли Дімбергера і Талліс та намагалися переконати їх повернутися. Проте ця пара продовжила підйом і досягла вершини близько 17:30 (за словами Бауера — близько 19:00.. Погода продовжувала погіршуватися.

Роуз, Вольф, Імітцер та Бауер повернулися до Табору IV без інцидентів. Того ж дня троє поляків, які залишалися на «Магічній Лінії» (Маєр, Пальмовська та Червінська), повернули назад тим самим маршрутом, так і не досягнувши вершини. Незважаючи на несприятливі погодні умови, їм вдалося без особливих труднощів дістатися до Базового табору 8 серпня.

Дімбергер та Талліс почали спуск, коли Талліс раптово впала, потягнувши за собою Дімбергера. Проїхавши схилом кілька сотень метрів, вони змогли зупинитися, але опинилися далеко від будь-якого відомого маршруту та у темряві, оскільки їхні налобні ліхтарі вийшли з ладу. Їм довелося влаштувати імпровізований бівак на висоті 8400 метрів. Наступного ранку у Талліс з'явилися ознаки обмороження кінчика носа та деяких пальців, а також проблеми із зором. 5 серпня, незважаючи на густий туман, вони змогли вийти на нормальний маршрут і дістатися до Табору IV. Погода погіршувалася далі, почалася буря, що завадила альпіністам спуститися.

Буря

6 серпня Джулі Талліс все ще скаржилася на проблеми із зором. Протягом дня вхід до намету Дімбергера і Талліс виявився надто вразливим до накопичення снігу, і їм обом довелося його покинути; Дімбергера прихистили Вольф і Роуз, а Талліс приєдналася до австрійців.