Південний театр війни за незалежність США () — головний театр воєнних дій у другій половині війни за незалежність США, у 1778—1781 роках. Театр війни охоплював події переважно у Вірджинії, Джорджії, Північній Кароліні та Південній Кароліні. Тактика складалася як зі стратегічних битв, так і з партизанської війни.
Протягом перших трьох років конфлікту, у 1775—1778 роках, найбільші військові зіткнення між Континентальною армією та Британською армією відбулися в колоніях Нової Англії та Середнього Заходу, навколо Бостона, Нью-Йорка та Філадельфії. Поразка та капітуляція британського генерала Джона Бергойна в жовтні 1777 року в Саратозькій кампанії переконали французів укласти офіційний союз з американцями в 1778 році, перетворивши конфлікт з конфлікту між Британією та Тринадцятьма колоніями на глобальну війну. На материковій частині Північної Америки Британська армія значною мірою відмовилася від операцій на півночі та прагнула контролю над Південними колоніями, а свої війська передислокувала для захисту британських Карибських цукрових островів. До 1778 року в південних колоніях переважно домінували уряди та ополчення, контрольовані патріотами, хоча одночасно були присутні формування Континентальної армії, які відіграли певну роль в обороні Чарльстона 1776 року, придушенні лоялістських ополчень та спробах витіснити британців з сильно лоялістської Східної Флориди.
Наприкінці 1778 року британці почали впроваджувати в Джорджії свою «Південну стратегію». Спочатку вона мала успіх із захопленням порту Саванна, після чого в 1780 році відбулися операції в Південній Кароліні, які включали розгром континентальних військ під командуванням Гораціо Гейтса в Чарльстоні та Камдені. Водночас Франція (у 1778 році) та Іспанія (у 1779 році) оголосили війну Великій Британії на підтримку Сполучених Штатів. Іспанія захопила всю британську Західну Флориду, що завершилося облогою Пенсаколи в 1781 році. Протягом перших кількох років після оголошення війни Франція спочатку пропонувала лише військово-морську підтримку, але в 1781 році відправила велику кількість солдатів на посилення армії генерала Джорджа Вашингтона та увійшла до Вірджинії з Нью-Йорка. Генерал-майор Натанієль Грін, який зайняв посаду командувача Континентальної армії після Камдена, застосував стратегію уникнення та виснаження британців. Дві сили провели низку битв, більшість з яких увінчалися перемогами для британської армії. Однак, високі втрати врешті послабили її, тоді як Континентальна армія залишилася здебільшого цілою та неушкодженою, щоб продовжувати боротьбу. Найкращим прикладом цього стала битва при Гілфорд-Кортхауз. Кілька американських перемог, такі як битва біля Рамзерс-Мілл, битва біля Ковпенса та битва біля Кінгс-Маунтін, також послабили загальну британську військову силу. Кульмінаційна битва, облога Йорктауна, завершилася капітуляцією британського генерал-лейтенанта Чарльза Корнволліса 19 жовтня 1781 року. Це була, по суті, остання велика битва війни за незалежність США. Невдовзі після цього розпочалися переговори між Сполученими Штатами та Великою Британією, що призвели до підписання Паризького мирного договору 1783 року й завершення війни.
Див. також Військова історія США Битви під Лексінгтоном і Конкордом Облога Йорктауна Лонг-Айлендська битва Вторгнення у Квебек
Примітки Виноски
Примітки
Джерела Alden, John (1981). The South in the Revolution, 1763 to 1789. Baton Rouge: Louisiana State University Press. ISBN 978-0-8071-0003-5. OCLC 245906364 Hibbert, Christopher (2002). Redcoats and Rebels: The American Revolution Through British Eyes. W. W. Norton & Company. ISBN 978-0-393-32293-4. Morrill, Dan (1993). Southern Campaigns of the American Revolution. Baltimore: Nautical & Aviation Publishing. ISBN 978-1-877853-21-0. OCLC 231619453 Wilson, David K (2005). The Southern Strategy: Britain's Conquest of South Carolina and Georgia, 1775—1780. Columbia: University of South Carolina Press. ISBN 1-57003-573-3. OCLC 232001108.
Посилання The Southern Theater of the American Revolution Southern Theater Southern theater of the American Revolutionary War