Відносини Камбоджі та Таїланду мають дуже глибоке історичне коріння і сягають ще періоду Ангкора у XIII столітті, коли політичний, культурний і релігійний простір регіону лише формувався. Уже з XIV століття баланс сил почав поступово змінюватися: зростаюче королівство Аюттхая дедалі активніше тиснуло на ослаблену Кхмерську імперію, яка втрачала як території, так і внутрішню стабільність. Цей процес витіснення був повільним, але невідворотним, і з часом він радикально перекроїв політичну мапу материкової Південно-Східної Азії.

На межі XIX–XX століть ситуація набула вже зовсім іншого виміру. Камбоджа, отримавши статус французького протекторату, була юридично й адміністративно відокремлена від Сіаму, що став основою для формування сучасних державних кордонів. Саме цей період заклав підґрунтя для майбутніх територіальних суперечок, оскільки колоніальні карти не завжди враховували локальні історичні реалії. Формально дипломатичні відносини між Камбоджею та Таїландом були встановлені 19 грудня 1950 року, але це не означало автоматичного зникнення взаємної недовіри.

Надалі відносини між двома країнами залишалися напруженими та нестабільними. Однією з ключових проблем стала невирішена демаркація кордону, яка постійно підживлювала давні суперечки, зокрема навколо храмового комплексу Преахвіхеа. Хоча Міжнародний суд ООН ще у 1962 році виніс рішення на користь Камбоджі, це не поставило остаточної крапки в конфлікті. Напруження періодично переходило у відкриті збройні зіткнення, зокрема у 2008 та 2011 роках, коли ситуація знову загострилася.

Події 1970–1980-х років лише ускладнили картину. Громадянська війна в Камбоджі та прихід до влади червоних кхмерів спричинили масові хвилі біженців, які рятувалися втечею до Таїланду. Водночас Таїланд опинився в суперечливій ролі: з одного боку, він надавав притулок цивільному населенню, а з іншого — опосередковано підтримував режим Пол Пота як частину ширшої геополітичної гри часів холодної війни. Ці події залишили глибокий слід у колективній пам’яті обох суспільств.

У сучасний період напруга вже рідше набуває форми відкритого воєнного протистояння, однак Таїланд зберігає відчутне економічне домінування. Він входить до шістки найбільших іноземних інвесторів у Камбоджі, що створює асиметрію у відносинах і додаткові приводи для внутрішніх дискусій у Пномпені щодо економічної залежності.

Попри відсутність постійної війни, взаємна підозра нікуди не зникла. Спільна історія та культурна близькість парадоксальним чином стали джерелом націоналістичного суперництва. Це часто проявляється у публічних та онлайн-дискусіях щодо походження культурних елементів, історичної спадщини та символів ідентичності. Час від часу ці суперечки виходили за межі слів, як це сталося у 2003 році під час нападу на посольство Таїланду в Пномпені, що призвело до різкого погіршення двосторонніх відносин. Дипломатичні зв’язки також неодноразово скорочувалися або розривалися: Таїланд у 2009 році після підтримки Камбоджею колишнього прем’єр-міністра Таксина Чинавата, а Камбоджа — у 1958 та 1961 роках під час чергового загострення навколо Преахвіхеа.

Новий виток конфлікту розгорнувся у липні 2025 року, коли бойові дії знову спалахнули вздовж спірної ділянки кордону. Сутички призвели до загибелі понад тридцяти осіб і змусили більш ніж 270 тисяч мирних жителів залишити свої домівки. Лише 27 грудня 2025 року обидва уряди змогли досягти взаємної угоди про припинення вогню, тимчасово зупинивши чергову фазу затяжного прикордонного протистояння, яке й досі залишається потенційною точкою нестабільності в регіоні.

Історія

Ангкорійська ера Після смерті Джаявармана VII Кхмерська імперія вступила в тривалий період занепаду, зумовлений одночасно зовнішнім тиском з боку тайців і чамів, внутрішніми династичними конфліктами та руйнуванням складної іригаційної системи, яка століттями забезпечувала аграрний добробут. Саме на цьому тлі в середині XIII століття постало королівство Сукхотай, яке згодом, за правління Рамкхамхенга, перетворилося з регіональної сили на важливого гравця. Зростання тайського населення і воєнні поразки, зокрема під час конфліктів із Сукхотаєм, поступово підірвали позиції Ангкора, а остаточний удар було завдано у 1431 році, коли війська Аюттхаї захопили Ангкор-Тхом.

Лонгвекська ера Подальша епоха, відома як період Лонгвека, лише закріпила ослаблення Камбоджі. Падіння столиці Ловек у 1594 році під ударами сіамських військ стало символом втрати політичної самостійності. Країна дедалі більше втягувалася в суперництво між Сіамом і В’єтнамом, а в’єтнамська експансія в дельту Меконгу наприкінці XVII століття остаточно змінила баланс сил. На початку XIX століття Камбоджа фактично опинилася під в’єтнамським сюзеренітетом, а вплив Сіаму був суттєво обмежений.

Французський протекторат Камбоджі Спробою вирватися з цього становища стало звернення короля Нородома до Франції. У 1863 році Камбоджа стала французьким протекторатом, що врятувало її від поглинання сусідами, але водночас втягнуло в колоніальну систему. Лише у 1953 році країна відновила незалежність, однак спадщина цього періоду й досі відчутна у прикордонних питаннях.

Холодна війна Холодна війна знову перетворила Камбоджу на арену протистояння великих сил. Режим червоних кхмерів, в’єтнамське вторгнення 1979 року та тривалий конфлікт уздовж тайсько-камбоджійського кордону зробили регіон одним із найбільш нестабільних у Південно-Східній Азії. Навіть після Паризьких мирних угод 1991 року і відновлення монархії напруга не зникла повністю: залишки червоних кхмерів ще роками діяли в прикордонних районах, зокрема в гірському хребті Дангрек поблизу Анлонг Венга.

21 століття У лютому 2025 року правоохоронці Таїланду та Камбоджі провели спільну операцію в місті Пойпет, під час якої було здійснено обшук будівлі, пов’язаної з підозрою в організації шахрайських схем.У результаті рейду було звільнено 215 іноземців.Серед них — 109 громадян Таїланду, 50 пакистанців, 48 громадян Індії, п’ятеро тайванців і троє громадян Індонезії.

Згідно офіційним даним, це був найбільший випадок звільнення громадян Таїланду з одного й того самого об’єкта, який пов’язували з діяльністю шахрайського центру.За інформацією від правоохоронних органів, подібні центри функціонують у різних частинах Південно-Східної Азії вже протягом кількох років.Пильніша увага до цієї проблеми з’явилася після окремого інциденту з китайським актором Ван Сіном, якого, за повідомленнями, заманили до Таїланду фальшивою пропозицією роботи, після чого викрали та перевезли до шахрайського центру в М’янмі.Цей випадок став одним із приводів для посилення контролю за транскордонною діяльністю, пов’язаною з такими структурами.

Конфлікти та суперечки

Заворушення 2003 року У січні 2003 року в Пномпені відбулися масові заворушення після публікації в камбоджійській газеті неправдивого повідомлення, в якому стверджувалося, що тайська акторка Суванант Конгінг нібито заявила про належність Ангкор-Вату Таїланду. Інформація швидко набула розголосу й викликала гостру суспільну реакцію.

29 січня було підпалено посольство Таїланду, а сотні тайських громадян залишили Камбоджу, побоюючись подальшого насильства. У відповідь у Пномпені учасники заворушень спалювали зображення короля Таїланду Пуміпона Адульядета. У Бангкоку, своєю чергою, відбулися акції протесту біля посольства Камбоджі, під час яких палили камбоджійські прапори.

Події призвели до різкого погіршення двосторонніх відносин. Уряд Таїланду розірвав дипломатичні зв’язки з Камбоджею. Прем’єр-міністр Камбоджі Хун Сен запровадив заборону на трансляцію тайських телепрограм і фільмів на камбоджійських телеканалах.

Прикордонні суперечки 2008–2011 років Тривалий спір між Камбоджею та Таїландом щодо територій, прилеглих до храму Преахвіхеа, періодично призводив до збройних інцидентів. У жовтні 2008 року в цьому районі сталося військове зіткнення.

У квітні 2009 року камбоджійська сторона заявила, що 66 кам’яних елементів храмового комплексу були пошкоджені внаслідок вогню з боку тайських військових через кордон. У лютому 2010 року уряд Камбоджі направив офіційну скаргу компанії Google, звинувативши сервіс Google Maps у зображенні природного вододілу як міжнародного кордону, тоді як Міжнародний суд ООН у 1962 році спирався на лінію, нанесену на французькій карті 1907 року.

У лютому 2011 року, на тлі перемовин між представниками двох держав, між тайськими та камбоджійськими військами знову відбулися бойові зіткнення. Обидві сторони зазнали втрат серед особового складу. У районі конфлікту застосовувалася артилерія. Камбоджійський уряд заявив про пошкодження храму, тоді як місія ЮНЕСКО, направлена для оцінки ситуації, дійшла висновку, що руйнування стали наслідком обстрілів з обох сторін.

Кожна держава покладала відповідальність за початок бойових дій на опонента. 5 лютого 2011 року Камбоджа подала офіційну скаргу до ООН, заявивши, що дії Таїланду порушують Паризькі мирні угоди 1991 року, Статут ООН та рішення Міжнародного суду 1962 року. Наступного дня камбоджійська влада повідомила про обвал частини храму, який, за словами військового командування, став прямим наслідком артилерійського обстрілу з тайського боку. Таїланд, у свою чергу, говорив лише про незначні пошкодження і стверджував, що камбоджійські військові відкривали вогонь з території храму.

Асоціація держав Південно-Східної Азії, членами якої є обидві країни, запропонувала своє посередництво. Таїланд наполягав на вирішенні питання шляхом двосторонніх переговорів. У цей же період праворадикальний рух «Народний альянс за демократію» в Таїланді закликав до відставки прем’єр-міністра Абхісіта Ветчачиви, звинувачуючи його в неспроможності захистити національний суверенітет.

У червні 2011 року на сесії Комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО в Парижі було ухвалено рішення прийняти план управління храмом, запропонований Камбоджею. У відповідь Таїланд залишив засідання, заявивши про неприйняття рішень, ухвалених у його межах.

Після звернення Камбоджі до Міжнародного суду ООН у лютому 2011 року судді більшістю голосів постановили, що обидві сторони мають негайно вивести військові підрозділи з району конфлікту та обмежити присутність сил безпеки. Суд зазначив, що це рішення не визначає остаточної лінії кордону. Прем’єр-міністр Таїланду заявив, що тайські війська не залишать спірну територію без погодженого взаємного відведення сил.

Остаточне рішення Міжнародного суду було оголошено 11 листопада 2013 року. Суд постановив, що територія навколо і під храмом Преахвіхеа належить Камбоджі, а всі тайські сили безпеки, які залишалися в цьому районі, мають його покинути.

Культурне суперництво Подібно до суперечок навколо храму Преахвіхеа, націоналістичні настрої в Камбоджі та Таїланді неодноразово поширювалися й на інші елементи спільної культурної спадщини двох країн. Починаючи з 2010-х років це дедалі частіше проявлялося у цифровому просторі. Обговорення питань походження та «належності» окремих культурних практик перемістилися в соціальні мережі й онлайн-форуми, де між користувачами з обох сторін виникали тривалі й емоційні суперечки.

Такі дискусії зазвичай активізувалися тоді, коли певні елементи спадщини опинялися в центрі міжнародної уваги. У 2016 році це сталося під час розгляду традиційних маскованих танців лакхон кхол і кхон для включення до Списків нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО. Подібна ситуація повторилася у 2023 році під час Ігор Південно-Східної Азії, коли предметом публічних суперечок стали бойові мистецтва кун кхмер і муай-тай. У цих випадках онлайн-протистояння нерідко набувало форми хвиль обурення та взаємних звинувачень, хоча без прямого впливу на офіційну політику держав.

Прикордонний конфлікт 2025 року 28 травня 2025 року поблизу так званого Смарагдового трикутника між камбоджійськими та тайськими військовими відбувся збройний інцидент. Сторони обмінялися вогнем, унаслідок чого загинув один камбоджійський солдат. Обидві держави поклали відповідальність за початок сутички одна на одну.