Графство Брієнн — середньовічне графство у Франції з центром у Брієнн-ле-Шато.
Історія Згідно з повідомленням Флодоарда під 951 2 брата, Ангільберт і Готберт побудували замок, звідки здійснювали набіги на навколишні володіння. У результаті король Західно-Франкського королівства Людовік IV 951 року зміг захопити замок і зруйнувати його. Близько 968 Ангільберт I згадується з графським титулом. Він став родоначальником роду де Брієнн.
Графи де Брієнн були одними з найбільших васалів графів Шампані . Особливо вони висунулися під час Хрестових походів , у яких взяли участь багато представників роду. Завдяки тому, що один із представників роду, Іоанн де Брієнн (бл. 1148—1237), одружився з Марією Монферратською , королевою Єрусалима , а пізніше став імператором Латинської імперії, графи де Брієнн змогли придбати володіння в Єрусалимському королів. Після смерті короля Кіпру Гуго II в 1267 граф Гуго де Брієнн претендував на кіпрську корону (його мати була старшою дочкою короля Кіпру Гуго I ), проте Вища рада віддала перевагу Гуго Антіохійського , що став королем Кіпру під ім'ям Гуго III. Усі спроби Гуго силою захопити Кіпр успіхами не увінчалися, проте його нащадки зберегли права на Кіпрське та Єрусалимське королівство. Пізніше Гуго пов'язав свою долю з королем Сицилії Карлом I Анжуйським, отримавши від нього графство Лечче та сеньйорію Конверсано у Південній Італії.
Син Гуго, Готьє V де Брієнн , у 1308 році успадкував також герцогство Афінське , проте загинув у 1311 році , після чого герцогство було захоплене каталонськими найманцями, відомими в історії під назвою Каталонська Компанія. Вожді каталонців визнавали номінальними герцогами Афінськими членів сицилійської гілки Арагонського королівського дому. Всі спроби сина Готьє V, Готьє VI де Брієн повернути собі герцогство, успіхами не увінчалися, після чого він перебрався до Франції, вступивши на службу до короля Філіпа VI . Він був одним із воєначальників королів Франції під час Столітньої війни, отримавши в 1356 посаду коннетабля Франції, проте загинув того ж року під час битви при Пуатьє . Спадкоємців чоловічої статі, що вижили, у нього не було, тому графство Брієн успадкувала його сестра Ізабелла де Брієнн (пом. 1360), яка була одружена з Готьє III д'Енгієном.
Після смерті Ізабелли графство успадкував її син Сойє II д'Енгієн . У 1380 році через шлюб графство Брієнн перейшло до Жана де Люксембург-Ліньї , сеньйора де Бовуа, що походив з французької гілки Люксембурзького будинку . Його нащадок, Карл II де Люксембург-Ліньї , граф де Брієнн і де Ліньї, в 1587 отримав титул герцога-пера, проте він помер в 1608 , так і не отримавши в парламенті реєстрації королівських грамот, які зводили графство Брієн в герцогство-пер.
Дітей у Карла не було, так що Брієн успадкувала його сестра Луїза (пом. 1647), що передала графство Луїзі де Беон (пом. 1665), своєї дочки від шлюбу з Бернаром III де Беон дю Массе (пом. 1608), маркізом де Бутвіль. Луїза стала дружиною Генрі Огюста де Ломені (1594-1666), державного секретаря в уряді кардинала Мазаріні під час малоліття короля Людовіка XIV . Їхні нащадки були графами де Брієнн до 1794 року, коли Луї Марі Атанас де Ломені (1730—1794) був гільйотинований під час Французької революції разом із чотирма іншими членами сім'ї.