Георгій (Григорій) Сергійович Агабеков (справжнє ім'я та прізвище — Геворк Арутюнов) (, місто Асхабад, тепер Ашгабад, Туркменістан — вбитий , Піренеї, Франція) — радянський діяч органів державної безпеки, втікач.
Біографія Народився у вірменській родині. Батько був ковалем-кустарем, який також торгував опіумом, що давало родині можливість не бідувати.
Перед Першою світовою війною закінчив у місті Ташкенті гімназію, з початком військових дій у 1914 році був мобілізований до російської армії і до жовтня 1916 року перебував на фронті, брав участь у боях. Потім був направлений до Ташкентської школи прапорщиків. Після закінчення цієї школи служив командиром взводу та перекладачем з турецької мови при штабі 46-го піхотного полку на Румунському фронті. Після Лютневої революції 1917 року був обраний командиром батальйону. Наприкінці 1917 року залишив армію і в березні 1918 року вступив до загону Червоної гвардії.
З 1918 до 1920 року служив у Червоній армії на командних посадах. Воював у Туркестані, а потім в Сибіру та на Уралі проти військ адмірала Колчака.
Член РКП(б) з 1920 року.
У 1920 році — військовий комісар батальйону військ внутрішньої служби у місті Єкатеринбурзі. Служив у надзвичайній комісії (ЧК), працював у Єкатеринбурзькій губернській ЧК.
З 1922 року — оперативний співробітник ЧК Туркестанського фронту. Пізніше Агабеков був начальником відділення боротьби зі шпигунством та контрабандою ДПУ в Ташкенті і водночас секретарем бюро партосередків ДПУ та членом партійного комітету. Брав безпосередню участь у ліквідації колишнього турецького військового міністра Енвера-паші.
З квітня 1924 року — в апараті Іноземного відділу ОДПУ. Працював на ДПУ в Афганістані під прикриттям посади помічника завідувача бюро друку Повноважного представництва СРСР у Кабулі.
Наприкінці 1926 року — резидент Іноземного відділу ОДПУ в Ірані. З квітня 1928 року — знову на роботі в центральному апараті ОДПУ: начальник сектору по Середньому і Близькому Сході Іноземного відділу.
З жовтня 1929 року — резидент радянської нелегальної розвідки в турецькому місті Константинополі (Стамбулі), змінив на цій посаді Якова Блюмкіна.
У червні 1930 року втік із Константинополя до Франції. Свою втечу пояснював незгодою з методами роботи радянських спецслужб та політикою Кремля. За іншими даними, причиною втечі став роман з Елізабет Стрітер (1909—1971) — викладачкою англійської в Константинополі, яка пізніше стане його дружиною.
Незабаром після втечі опублікував книгу-викриття: «OGPU: The Russian Secret Terror» (англійською мовою). Публікація призвела до арештів сотень радянських агентів в Персії (Ірані) та інших країнах Близького Сходу, а також різкого загострення відносин СРСР з шахом Ірану Резою Пехлеві.
У серпні 1937 року вбитий спецгрупою Іноземного відділу НКВС у Франції. За інформацією Павла Судоплатова, вбивство Агабекова було організовано за допомогою турецького бойовика співробітником НКВС, згодом генералом КДБ та начальником зовнішньої розвідки Коротковим. За версією, викладеною Борисом Бажановим, НКВС спровокував Агабекова на участь у перепродажі цінностей, награбованих в Іспанії, і його ліквідували спецгрупа НКВС у районі іспано-французького кордону. Труп Агабекова не було знайдено (за Бажановим, труп знайдено за кілька місяців на іспанській території).
Твори Г. П. У. Записки чекиста. Берлин, 1930. ЧК за работой. Берлин, Стрела, 1931. OGPU: The Russian Secret Terror. Brentanos, 1931. Agabekov, G.: Die Tscheka bei der Arbeit, Union Deutsche Verlagsgesellschaft, 1932. G.P.U. Memorie di un membro della Ceca. Milano, Treves — Treccani — Tumminelli, 1932.
Примітки
Джерела Агабеков Георгий Сергеевич Люди и судьбы. Биобиблиографический словарь востоковедов — жертв политического террора в советский период (1917—1991). Изд. подготовили Я. Васильков, М. Сорокина. Санкт-Петербург: Петербургское Востоковедение, 2003. 496 с. (Социальная история отечественной науки о Востоке). Бортневский В. Опричнина. Невозвращенец Григорий Агабеков и секретная служба Сталина // Собеседник. 1989. № 34 август. С. 12—13.